Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №754/11001/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1232/26

Справа №754/11001/25

РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 27 048,04 грн.

Стислий виклад позицій сторін

07.07.2025 Позивач, ТОВ "ВІН ФІНАНС", як новий кредитор за кредитним договором № 194681 від 18.06.2018, звернувся до суду засобами "Електронний суд" з позовом до Відповідачки, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в розмірі 27 048,04 грн, з яких: 4 500,00 грн тіло кредиту, 2 430,00 грн нараховані проценти, 11 065,00 грн пеня і штрафи, 7 432,01 грн інфляційні втрати та 1 621,03 грн 3% річних.

Позивач просить покласти на Відповідачку судові витрати, які складаються зі сплаченого ним судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

24.07.2025 представник Відповідачки подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідачка не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що: 1) сума кредиту в тексті позову вказана 7 000,00 грн, а не 4 500,00 грн; 2) вимоги про стягнення пені та штрафу є безпідставними з огляду на сплив позовної давності та неспівмірність; 3) нарахування інфляційних втрат та 3% річних після 24.02.2022 заборонено законом через воєнний стан; 4) кредитний договір не містить підписів сторін і є неукладеним; 5) розрахунок заборгованості не є первинним документом; 6) відсутні належні докази перерахування коштів; 7) витрати Позивача на правничу допомогу понесені після закінчення строку дії договору з адвокатом. Відповідачка також просить стягнути з Позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів за правилами спрощеного позовного провадження.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

18.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" (Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) уклали в електронній формі договір про надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту № 194681.

Представник Відповідачки у відзиві зазначає, що наданий Позивачем договір не містить підписів, а тому є неукладеним. Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єктів електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею

12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною четвертою статті 14 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єктів електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України "Про захист персональних даних" встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

У справі, що розглядається, договір про надання фінансового кредиту укладений в електронній формі відповідно до закону України "Про електронну комерцію". Прийняття та підтвердження умов Договору Позичальником відбулося за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А836420, який був автоматично згенерований та надісланий у СМС-повідомленні на її фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, договір підписано належним чином за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідачка не надала жодних доказів, які б підтверджували незаконне використання її персональних даних.

Суд ураховує висновок Верховного Суду, який, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, зазначав, що встановивши, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про недійсність вищевказаного кредитного договору. Позивач наполягає на тому, що оспорюваний кредитний договір з відповідачем не відповідає вимогам закону, оскільки укладений всупереч його волі, внаслідок шахрайський дій сторонніх осіб. Проте встановлено, що позивачем договір підписаний, відповідач погодився на надання кредиту, будь яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору відповідачем було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має. Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25. Тобто судова практика у цій категорії справ є сталою.

У справі, що розглядається, за умовами Договору сторони погодили надання Відповідачці грошових коштів в розмірі 4 500,00 грн шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта.

Суд відхиляє аргумент Відповідачки про те, що в тексті позовної заяви вказана сума 7 000,00 грн, оскільки згідно з пунктом 1.1 кредитного договору № 194681, розрахунком заборгованості та прохальною частиною позову сума наданого кредиту становить саме 4 500,00 грн. Вказівка суми 7 000,00 грн в описовій частині позову є очевидною опискою Позивача, що не може бути підставою для відмови в позові.

За умовами договору сукупна вартість кредиту складає 137,80 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 6 201,00 грн (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування кредитом 37,80 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 1 701,00 грн (у грошовому виразі) (пункт 1.3.1 Договору).

Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором (пункт 1.4 договору).

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно Графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до Графіка розрахунків, дата повернення кредиту та сплати нарахованих процентів встановлена не пізніше 18.07.2018.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується довідкою (вих. № 5543-ВП від 10.02.2025) платіжного провайдера ТОВ "ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" про успішне перерахування коштів 18.06.2018 на платіжну картку 5375 хххх 5038 на суму 4 500,00 грн (код авторизації 135774, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-405363).

Представник Відповідачки заперечуючи проти позову, вказує, що довідка ТОВ "ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" не є первинним документом, не містить ПІБ отримувача, а вказана фінансова установа не має ліцензії.

Суд відхиляє ці заперечення, оскільки з матеріалів справи встановлено, що ТОВ "ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" має ліцензію НБУ № 21/1064-рк від 08 червня 2023 року на переказ коштів. Факт належності картки Відповідачці підтверджується листом ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" (вих. №1365/24-Е від 11.02.2025), в якому ідентифіковано транзакцію creditplus-405363 за РНОКПП НОМЕР_2 ( ОСОБА_1 ).

Відповідачка не спростувала обставини отримання кредитних коштів, не вказувала, що відповідна банківська картка їй не належить (була втрачена, викрадена, тощо), клопотання про витребування доказів не заявляла. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, ураховуючи, що Позивач не банківською установою і не має доступу до банківського рахунку Відповідачки. Водночас Відповідачка не надала жодних доказів на підтвердження обставин щодо відсутності у неї такої банківської картки, ненадходження на її рахунок відповідної суми коштів, за обставини цієї справи визнає наданий Позивачем доказ достатнім та належним для підтвердження обставин перерахування коштів Відповідачці на її банківську картку.

Щодо доводів Відповідачки про те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, Суд зазначає, що розрахунок заборгованості оцінюється у сукупності з іншими доказами (кредитним договором, доказами перерахування коштів). Оскільки факт надання кредиту підтверджений, а доказів погашення заборгованості Відповідачка не надала, Суд бере до уваги розрахунок Позивача.

Отже, Первісний кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши Відповідачці позику відповідно до умов укладеного договору.

Позивач довів порушення Відповідачкою умов цього договору шляхом неналежного виконання обов`язку з повернення коштів. Натомість Відповідачка не надала Суду жодних доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення існуючої заборгованості, а також доказів, які б спростовували або ставили під сумнів обґрунтованість поданого Позивачем розрахунку.

Заборгованість за тілом кредиту становить 4 500,00 грн. У цій частині позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Щодо нарахування відсотків

У пункті 1.2.1 Договору сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,26 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (459,90 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту.

Проте пунктом 3.4 Договору сторони погодили, що у разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього Договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству процент за користування кредитом у розмірі 1.8 % (один кома вісім процента) від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору. При цьому Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

Суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).

Предметом спору є заборгованість за процентами у розмірі 2 430,00 грн. Згідно з наданим розрахунком заборгованості (Карткою обліку Договору), Первісний кредитор нараховував проценти за стандартною ставкою 1,8% (81,00 грн на день від суми 4 500,00 грн) за 30 днів (81,00 грн ? 30 днів = 2 430,00 грн).

Отже, Первісний кредитор здійснив нарахування відсотків в межах погодженого сторонами строку кредитування. Встановлений розмір процентної ставки не суперечить вимогам законодавства. У цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.

Щодо нарахування пені та штрафу

Відповідачка порушила умови договору щодо повернення позики.

У статті 611 ЦК України зазначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до умов Договору питання нарахування пені та штрафів врегульовано у Розділ 4 "Відповідальність сторін" наступним чином:

У випадку повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом 3 (трьох) днів, після закінчення визначеного пунктом 1.4. цього Договору строку користування кредитом, пеня та/або штраф за несвоєчасне виконання Клієнтом зобов`язань за договором не нараховується (пункт 4.3.).

У випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству:

4.4.1 пеню в розмірі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів.

4.4.2 на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн;

4.4.3 на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн;

4.4.4 на 90 (дев`яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн (пункт 4.4.).

Первісний кредитор нарахував пеню та штрафи за невиконання Відповідачкою умов Договору.

Згідно з карткою обліку Договору загальна сума нарахованого штрафу становить 400,00 грн, а загальна сума нарахованої пені становить 10 665,00 грн (разом 11 065,00 грн).

За статтею 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому можливість їх одночасного застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором підтверджує недотримання припису частини першої статті 61 Конституції України про заборону повторного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, сформульовані у постановах від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 133/474/15-ц).

Під час вибору виду неустойки, яка підлягає стягненню з Відповідачки, Суд враховує те, що нарахована Позивачем пеня значно перевищує розмір отриманого кредиту, тобто нарахований її розмір є несправедливим та нерозумним.

За таких умов, вимоги про стягнення пені, враховуючи наявність вимоги про стягнення штрафу, задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з Відповідачки суми штраф в сумі 400,00 грн (100,00 грн було нараховано 22.07.2018 (на 4-й день прострочення); 300,00 грн було нараховано 17.08.2018 (на 30-й день прострочення)), Суд ураховує, що представник Відповідачки у відзиві заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені та штрафу), посилаючись на те, що відповідно до статті 258 ЦК України до таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу сплив 22.07.2019 та 17.08.2019 відповідно.

Суд відхиляє доводи Позивача про те, що строк позовної давності було продовжено відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у зв`язку з карантином (введеним з 12.03.2020) та воєнним станом (введеним 24.02.2022). Вказані обставини виникли після 17.08.2019, тобто коли річний строк позовної давності для стягнення пені та штрафів вже закінчився. Норми щодо продовження строків позовної давності не застосовуються до строків, які вже спливли на момент набрання чинності відповідними змінами до законодавства.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення штрафу в розмірі 400,00 грн задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності.

Щодо здійснення нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Позивач здійснював розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму заборгованості в розмірі 17 995,00 грн за період прострочення з 17.03.2022 до 17.03.2025 року (загалом 1097 днів).

Представник Відповідачки заперечує проти стягнення вказаних сум, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, Відповідачка звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

За таких умов вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 432,01 грн та 3% річних у розмірі 1 621,03 грн задоволенню не підлягають.

Щодо наявності в Позивача, як нового кредитора, права вимоги

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язання або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" набуло право вимоги до Відповідачки на підставі договору факторингу № 1 від 12.04.2018, укладеного з ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА".

ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" на підставі протоколу загальних зборів № 1706 від 25.07.2024 та наказу № 55-к від 25.07.2024.

Додаткова угода № 6 до договору факторингу № 1 від 08.10.2018 та Реєстр прав вимог № 7 підтверджують включення Відповідачки до переліку боржників, право вимоги до яких перейшло до Позивача. Відповідний запис за порядковим номером 868 містить дані кредитного договору № 194681 від 18.06.2018.

Презумпція чинності цього договору не спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 ЦК України). У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Суд оцінив надані Позивачем докази і виснував, що вони є належними та достатніми доказами переходу до Позивача права вимоги до Відповідачки відповідно до умов договору факторингу.

Керуючись принципом змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, Суд виснував, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 6 930,00 грн є законними, обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат між сторонами

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

Ціна позову становила 27 048,04 грн. Суд задовольнив позовні вимоги на суму 6 930,00 грн. Отже, пропорція задоволених вимог становить 25,62 %, а відмовлених - 74,38 %.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн. Відповідачка має відшкодувати Позивачеві сплачену суму пропорційно розміру задоволених позовних вимог (25,62 %), що становить 620,64 грн.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратам (частина друга статті 137 ЦПК України).

Позивач заявив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Представник Відповідачки заперечував проти відшкодування цих витрат, вказуючи, що строк дії договору про надання правової допомоги закінчився 14.02.2025, а позов та акт виконаних робіт датовані пізніше.

Суд відхиляє ці доводи, оскільки пункт 7.4 договору про надання правової допомоги № 33 від 22.03.2024 прямо передбачає, що після закінчення строку договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений термін.

Суд встановив, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначено згідно з умовами договору про надання правової допомоги № 33 від 22.03.2024, укладеного між Позивачем (з урахуванням попереднього найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ") та Адвокатським бюро "АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ".

На підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості Позивач надав Детальний опис робіт (складений до договору від 22.03.2024) та Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 20.03.2025.

Відповідно до змісту вказаних доказів адвокатське бюро надало Позивачеві послугу з підготовки позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості, загальна вартість якої становить 5 000,00 грн. Заявлена сума повністю узгоджується з пунктом 4.7 договору про надання правової допомоги № 33 від 22.03.2024, яким сторони погодили тарифікацію наданих послуг (зокрема, позовна заява - 3500-7000 грн; подання позовної заяви з додатками через підсистему "Електронний суд" - 1500 грн).

Беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу Позивача підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог (25,62 %), що становить 1 281,05 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню з Відповідачки на користь Позивача, становить 1 901,69 грн (620,64 грн судового збору + 1 281,05 грн витрат на правничу допомогу).

Відповідачка також заявила вимогу про відшкодування її витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн

На підтвердження витрат Відповідачка надала Договір про надання юридичних послуг № 1-18/07/25 від 18.07.2025, укладений з ФОП ОСОБА_2 , Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 18.07.2025 на суму 7 000,00 грн, платіжну інструкцію від 17.07.2025 на суму 5 000,00 грн та фіскальний чек від 24.07.2025 на суму 2 500,00 грн. Суд визнає ці докази належними та достатніми.

Зважаючи на те, що позов задоволено частково, витрати Відповідачки на правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок Позивача пропорційно розміру відмовлених позовних вимог (74,38 %), що становить 5 206,53 грн.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

З огляду на те, що сума судових витрат, яка покладена на Позивача (5 206,53 грн), є більшою, ніж сума судових витрат, що покладена на Відповідачку (1 901,69 грн), Суд зобов`язує Позивача сплатити Відповідачці різницю цих витрат, що становить 3 304,84 грн (5 206,53 грн - 1 901,69 грн). Застосовуючи це правило, Суд звільняє сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором № 194681 від 18.06.2018 у загальному розмірі 6 930,00 грн (шість тисяч дев`ятсот тридцять гривень 00 копійок), що включає 4 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 430,00 грн - заборгованість за відсотками.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" на користь ОСОБА_1 різницю судових витрат у розмірі 3 304,84 грн (три тисячі триста чотири гривні 84 копійки). Звільнити сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" (місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8; код ЄДРПОУ 38750239).

Відповідач ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суд підписує повне рішення без його проголошення. Учасники справи не з`явилися в судове засідання. Позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності. Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України) - 6 травня 2026 року

Суддя Інна КОВАЛЕНКО