Вирок від 04 травня 2026 р. у справі №631/378/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/378/26

провадження № 1-кп/631/127/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_3

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 грудня 2025 року під № 12025221160001089, щодо обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця села Липкуватівка Нововодолазького району Харківської області, громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 12.12.2007 року Нововодолазьким РВ ГУМВС України в Харківській області),

із реєстраційним номером картки платника податків НОМЕР_2 ,

холостого, який має середньо-спеціальну освітою,

працює без офіційного працевлаштування,

в силу статті 89 Кримінального кодексу України раніше не судимий,

зареєстрований та фактично проживає за адресом:

АДРЕСА_1 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_1 від 26 серпня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 631/807/25 (провадження № 3/631/445/25), що набрала законної сили 06 вересня 2025 року, ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Про судове рішення ОСОБА_3 був достовірно обізнаний. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення згідно зі статтею 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства. Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Як установлено статтею 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка кореспондується із статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Проте, будучи притягнутим до адміністративної відповідальності та позбавленим права керування транспортними засобами строком на один рік на підставі постанови судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 серпня 2025 року, яка набрала законної сили 06 вересня 2025 року, маючи стійкий асоціальний настрій, не зважаючи на обізнаність в забороні права керування транспортними засобами, ОСОБА_3 11 листопада 2025 року об 11 годині 11 хвилин, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, достовірно знаючи про факт притягнення його до адміністративної відповідальності та наявність вищевказаної постанови, з метою невиконання судового рішення щодо позбавлення його права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог частини 1 статті 129-1 Конституції України та частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21104», державний номерний знак НОМЕР_3 , поблизу будинку № 40 вулиці Донця Григорія в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області, де був помічений працівниками поліції, що стало підставою складання постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6129012, за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також, продовжуючи свою злочинну діяльність, 13 грудня 2025 року о 22 годині 03 хвилин, ОСОБА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, достовірно знаючи про факт притягнення його до адміністративної відповідальності та наявність вищевказаної постанови судді, з метою невиконання судового рішення щодо позбавлення його права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог частини 1 статті 129-1 Конституції України та частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21104», державний номерний знак НОМЕР_3 , поблизу будинку № 18 вулиці Жовтнева в селі Липкуватівка Харківського району Харківської області з ознаками алкогольного сп`яніння, де був помічений працівниками поліції, що стало підставою складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 540136 за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також, 15 грудня 2025 року о 22 годині 29 хвилин. ОСОБА_3 діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, достовірно знаючи про факт притягнення його до адміністративної відповідальності та наявність вищевказаної постанови судді, з метою невиконання судового рішення щодо його позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість його виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог частини 1 статті 129-1 Конституції України та частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував автомобілем, керував автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21104», державний номерний знак НОМЕР_3 , поблизу будинку № 17 вулиці Жовтнева в селі Липкуватівка Харківського району Харківської області з ознаками алкогольного сп`яніння, де був помічений працівниками поліції, що стало підставою складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 541873 за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю і пояснив, що дійсно відповідною постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_1 від 26 серпня 2025 року притягнутий до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу та позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Копію постанови отримав у застосунку «Дія», тому був обізнаний, що не мав права керувати транспортними засобами. Однак 11.11.2025 року близько 11-ої години 11 хвилин керував належим йому автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21104», державний номерний знак НОМЕР_3 , поблизу будинку № 40 вулиці Донця Григорія в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області, так як потрібно було зустріти матір. Був зупинений поліціантами та підданий адміністративному стягненню за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Незважаючи на це, він продовжував керувати своїм автомобілем, й другого разу був зупинений 13.12.2025 року о 22 годині 03 хвилин поблизу будинку № 18 вулиці Жовтнева в селі Липкуватівка Харківського району Харківської області. Того дня він прямував до магазину та був на підпитку, через що було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Крім того, ще й 15.12.2025 року о 22 годині 29 хвилин він сідав за кермо, був у стані алкогольно спяніня. Його зупинили працівники поліції та склали відповідний протокол за частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Більш автомобілем не керував, та с того дня не вживає спиртні напої. Зазначив, що зовсім не оспорює фактичні обставини, викладені у обвинувальному акті, а у тому, що сталося, щиро розкаюється. Вказав, що інших кримінальних правопорушень не вчиняв.

Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.

Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.

Відтак, у зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши показання обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, письмовими доказами й документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими судові та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності, а саме:

?Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , прийнятою 26.08.2025 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/807/25 (провадження № 3/631/445/25), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафі в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік;

?рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на імья ОСОБА_3 зафіксований факт отримання ним копії постанови судді особисто 05.09.2025 року;

Отже, наведеним доведено, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю обізнаний у наявності відповідного судового рішення у виді постанови суду щодо позбавлення його права керування строком на один рік, яка набрала законної сили, з 05.09.2025 року.

Між тим, згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, транспортний засіб марки «ВАЗ» моделі «21104», сірого кольору, із державним номерним знаком НОМЕР_4 , належить на праві власності ОСОБА_3 .

З наведеного суд вбачає, що обвинувачений є власником вищенаведеного транспортного засобу.

Окрім того, з копії паспорта громадянина України (серії НОМЕР_1 ), виданого 12.12.2007 року Нововодолазьким РВ ГУМВС України в Харківській області, вбачається, що ОСОБА_3 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Липкуватівка Нововодолазького району Харківської області та зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 .

Як убачається з довідки про судимість № 55-16032026/63090 за даними Ді МВС України та УІАП ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відбутих та не погашених судимостей не має.

Відповідно до листа начальника Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області ОСОБА_5 , зареєстрованого за вихідним № 685/24/26/1-25 від 18.12.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку сектора не перебуває, так як знятий з обліку через повну сплату штрафу за вироком суду від 27.11.2025 року.

Згідно з довідкою № 202 від 23.12.2025 року, виданими поліклінічним відділенням, а також інформацією, наданою виконувачем обов`язків головного лікаря КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_6 за вихідним № 1074 від 26.12.2025 року, обвинувачений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра.

З характеристики, виданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_7 , підпис якої посвідчений секретарем ради ОСОБА_8 й скріплений печаткою ради «для документів» (вихідний № 02-27/3096 від 19.12.2025 року), убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресом: АДРЕСА_1 ,- офіційно не працевлаштований і за час проживання скарг і нарікань на нього не надходило.

У відповідності до інформації, наданої тимчасовим виконувачем обов`язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 за вихідним № 866 від 11.03.2026 року, обвинувачений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у них на військовому обліку.

Відтак, наведеним доведено, що обвинувачений ОСОБА_3 в силу положень статті 89 Кримінального кодексу України раніше не судимий, не одружений, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, офіційно не працевлаштований, є військовозобов`язаним.

Крім цього, надав правдиві та послідовні пояснення, щиро покаявся у вчиненому.

Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.

Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Так, невиконання судового рішення – це бездіяльність, яка полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судове рішення.

Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення унормовано, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність

Відповідно до приписів статті 23 цього ж кодексу адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відтак, за вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Нормою права, викладеною у статті 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє подальшу діяльність та реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, обов`язковість судового рішення згідно зі статтею 129 Основного Закону нашої Держави, є однією з основних засад судочинства.

Як обумовлено в статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Відтак, свідоме невиконання постанови судді щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування транспортним засобом тягне за собою відповідальність за умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Доходячи такого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: ухвалу Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 13.07.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 464/4690/20 (провадження № 51-212 км 22),- де суд зробив висновок проте, що

1)суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, може бути як спеціальним, так і загальним. Питання про визнання особи суб`єктом цього кримінального правопорушення необхідно вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження;

2)позбавлення спеціального права на підставі рішення суду, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє подальшу діяльність та реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення;

3)невиконання судового акта особою, щодо якої ухвалено рішення суду, що набрало законної сили, яка згідно з таким рішенням зобов`язана його виконати в частині відбування адміністративного стягнення, тим самим умисно вчиняє діяння, спрямовані на невиконання рішення суду, посягаючи на суспільні відносини у сфері правосуддя.

Системно аналізуючи вище наведене, обставини вчиненого ОСОБА_3 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що його умисел був спрямований саме на вчинення кримінального правопорушення проти правосуддя.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення 11 листопада, 13 і 15 грудня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_3 злочину проти правосуддя, оскільки він своїми умисними діями умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 1 статті 382 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається нетяжким злочином.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України вважається раніше не судимим, холостий, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, працює без офіційного працевлаштування, а тому має дохід, є військовозобов`язаним, у вчиненому щиро розкаявся.

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області – провідним інспектором ОСОБА_10 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особу обвинуваченого за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства вважає, що виправлення цієї особи без ізоляції від суспільства можливе. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби), у випадку прийняття судом рішення про звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника крім обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України, покласти на нього й обов`язки, передбачені частиною 3 цієї ж статті, зокрема, не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації. Крім цього для мінімізації факторів ризику вчинення повторного правопорушення можуть бути залучені ресурси КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ «ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ (НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ)» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ.

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз`яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;

- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;

-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття.

Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_3 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керується змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і доходить висновку про те, що в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченому, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Крім того, призначаючи покарання обвинуваченому, суд ураховує й припис пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи», де суд касаційної інстанції зауважив, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Окрім наведеного, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий судом у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також позицію захисту, який прохав суворо не карати та запевнив суд про те, що має можливість сплатити штраф, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер його вчинення, відповідно до яких будь-якої матеріальної шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також поведінку винного під час та після вчинення кримінально-караних дій (три епізоди однотипної злочинної діяльності та формування належних висновків після вчиненого щодо встановлення на шлях перевиховання).

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_3 слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений нетяжкий злочин.

Отже, за таких обставин, а також ураховуючи санкцію кримінального правопорушення, що закидається ОСОБА_3 у провину, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства шляхом накладення на нього грошового стягнення, а тому обвинуваченому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 382 Кримінального кодексу України, у виді штрафу, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Доходячи такого, суд керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, й вважає, що саме така міра покарання сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді штрафу, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.

В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, процесуальних витрат не має.

Відповідно до пункту 7 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази:

-оптичні носії інформації - диски, визнані постановами, прийнятими старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 19.12.2025 року і 23.12.2025 року та долучені до матеріалів цього кримінального провадження;

-платіжна інструкція, визнана постановою, прийнятою старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 12.03.2026 року та долучена до матеріалів цього кримінального провадження;

-скріншот з порталу «Дія» з розділу «судові справи», визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 21.03.2026 року та долучений до матеріалів цього кримінального провадження,-

підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

В рамках цього кримінального провадження заходи забезпечення не застосовувались.

Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженому міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебуває на розгляді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 - 67, частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18); ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятою 13.07.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 464/4690/20 (провадження № 51-212 км 22), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 – 86, 91, 100, 131 – 132, 349, 368 – 371, 373 – 376, 381, 382, 392, 393 - 395, 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),

з а с у д и в:

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Речові докази:

-оптичні носії інформації - диски, визнані постановами, прийнятими старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 19.12.2025 року і 23.12.2025 року та долучені до матеріалів цього кримінального провадження;

-платіжна інструкція, визнана постановою, прийнятою старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 12.03.2026 року та долучена до матеріалів цього кримінального провадження;

-скріншот з порталу «Дія» з розділу «судові справи», визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_11 21.03.2026 року та долучений до матеріалів цього кримінального провадження,-

залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1