Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №300/3308/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3308/25 пров. № А/857/5863/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року в справі № 300/3308/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції – Микитин Н.М.,

час ухвалення рішення – 17 грудня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач) про призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.03.2025 за №926200153698 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, на пенсію за віком відповідно до норм статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-XII.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період проходження військової служби з 11.11.1980 по 01.11.1982 та періоди роботи в органах місцевого самоврядування з 12.03.1991 по 01.09.1996, з 18.04.2002 по 13.11.2015, з 01.04.2016 по 01.05.2016.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести з 20.03.2025 ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, на пенсію за віком відповідно до норм статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-XII.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно записів трудової книжки посади, на яких працював позивач не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених ст 25 Закону №3723-XII, окрім періоду з 02.09.1996 по 17.04.2002. Періоди роботи з 18.04.2002 відносяться до категорій посад, які відносяться до посад в органах місцевого самоврядування.

Крім того, записи в трудовій книжці НОМЕР_1 за період роботи з 12.03.1991 по 02.09.1996 внесені некоректно (підстава записана олівцем) та є виправлення в наказі про прийняття, тобто записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яку затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162.

Оскільки у позивача відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначеної ст. 25 Закону № 3723, право на перехід на пенсію відповідно до ст. 37 Закону № 3723 з урахуванням вимог, визначених у пунктах 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, відсутнє.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами, в тому числі електронної справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, що визнається сторонами.

Згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 31.03.1983, копія якої наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 , у спірні періоди:

- з 11.11.1980 по 01.11.1982 проходив службу в Радянській армії;

- з 12.03.1991 прийнятий на посаду землевпорядника по сільраді;

- з 10.05.1994 присвоєно 13 ранг та прийнято присягу службовця;

- з 02.09.1996 переведений з посади землевпорядника на посаду секретаря сільської ради;

- з 02.09.1996 присвоєно 12 ранг державного службовця;

- з 05.07.1999 присвоєно 11 ранг державного службовця;

- з 12.04.2002 обраний секретарем Довговойнилівської сільської ради;

- з 12.04.2002 прийнято присягу посадової особи місцевого самоврядування;

- з 03.10.2005 присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування;

- з 13.04.2006 обраний секретарем Довговойнилівської сільської ради;

- з 12.11.2010 припинено повноваження секретаря Довговойнилівської сільської ради у зв`язку із закінченням строку повноважень;

- з 12.11.2010 обраний секретарем Довговойнилівської сільської ради;

- з 05.11.2013 присвоєно черговий 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування;

- з 13.11.2015 припинено повноваження секретаря Довговойнилівської сільської ради у зв`язку із закінченням строку повноважень;

- з 01.04.2016 прийнятий на посаду діловода Верхнянської сільської ради об`єднаної територіальної громади села Довговойнилів;

- з 12.12.2017 звільнений за скороченням;

- з 13.12.2017 прийнятий на посаду соціального адміністратора відділу соціального захисту населення Верхнянської сільської ради ОТГ;

- з 01.01.2020 назва посади соціальний організатор перейменована на головний спеціаліст відділу соціального захисту населення Верхнянської сільської ради ОТГ.

ОСОБА_1 20.03.2025 звернувся до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Згідно Розписки-повідомлення, до заяви від 20.03.2025 позивач долучив довідки №9 і №10.

За результатом розгляду заяви позивача від 20.03.2025, за принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 28.03.2025 за №926200153698, яким відмовило позивачу у переводі з пенсії за віком, призначеної у відповідності з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком у відповідності з Законом України "Про державну службу", оскільки згідно записів трудової книжки вказані посади, які не відносяться до категорій посад державний службовців, окрім періоду з 02.09.1996 по 17.04.2002. Періоди роботи з 18.04.2002 відносяться до категорій посад, які відносяться до посад в органах місцевого самоврядування.

Записи в трудовій книжці серії НОМЕР_2 за період роботи з 12.03.1991 по 02.09.1996 внесені некоректно (підстава записана олівцем) та є виправлення в наказі про прийняття, тобто записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яку затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 за №162.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та рішення від 28.03.2025 про відмову у переведенні (перерахунку) призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду з метою захисту свого порушеного права на пенсійне забезпечення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

До 1 травня 2016 року умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом № 3723-XII.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

На час виникнення спірних відносин, принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначалися Законом № 889-VIII.

При цьому, відповідно до пункту 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Суд констатує, що право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723-XII як спеціального закону (lex specialis) збережено для осіб, визначених у пунктах 10, 12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що особам, визначеним у пунктах 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII надано право вибору, на підставі якого закону їм має бути призначена пенсія.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі № 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17 та від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17.

Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону № 3723-XII мали особи, які: а) досягли певного віку; б) мають передбачений законодавством страховий стаж; в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наведеного правового регулювання, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 560/2398/19.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" № 889 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 № 283 (діяла до набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889), робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст. 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.

Більше того, Верховний Суд в постанові від 10.05.2018 за результатом розгляду справи № 351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889 положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про державну службу" № 889 та пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" зараховується до стажу державної служби.

Також Верховним Судом в постанові від 11.04.2023 року в справі № 1.380.2019.003855 відхилено міркування про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування зараховувався до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця лише до 04.07.2001.

Статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, зокрема, шоста категорія посад в органах місцевого самоврядування - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад.

До сьомої категорії віднесено посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад (стаття 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування").

Отже, посади землевпорядника по сільраді, секретаря Довговойнилівської сільської ради, діловода Верхнянської сільської ради об`єднаної територіальної громади села Довговойнилів, які обіймав ОСОБА_1 у періоди з 12.03.1991 по 01.09.1996, з 18.04.2002 по 13.11.2015, з 01.04.2016 по 01.05.2016 передбачені статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відтак, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування (до 01.05.2016) підлягають зарахуванню до стажу державної служби, а доводи апелянта не зарахування стажу роботи в органах місцевого самоврядування, є безпідставними.

Також згідно з пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 за №283 до стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" унормовано, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також стажу державної служби.

Таким чином, період проходження ОСОБА_1 з 11.11.1980 по 01.11.1982 військової служби також підлягає врахуванню до стажу державної служби.

Водночас суд першої інстанції правильно врахував, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

У свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

У відповідності до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, що є порушенням вищезазначених норм.

З огляду на наведене, враховуючи до стажу державної служби періоди проходження військової служби з 11.11.1980 по 01.11.1982, а також роботи з 12.03.1991 по 01.09.1996, з 18.04.2002 по 13.11.2015, з 01.04.2016 по 01.05.2016, у ОСОБА_1 наявний необхідний стаж не менше 20 років на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби (станом на 01.05.2016), а тому останній, відповідає умовам, передбачених пунктом 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року для переведення його на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року в справі № 300/3308/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 06 травня 2026 року.