Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №209/1137/26 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Справа № 209/1137/26

Провадження № 2/209/1609/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/ЗАОЧНЕ/

06 травня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.

Стислий виклад позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, щоміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 лютого 2024 року Добропільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружні стосунки між позивачем та відповідачем не склались, відтак на теперішній час разом не проживають та розлучаються. Спільна їх малолітня дитина проживає та перебуває на утриманні позивачки. Коли постало питання про утримання дитини, відповідач перестав приходити до дитини та бачитися з ним. У такий специфічний спосіб відповідач відмовився від участі у вихованні дитини, добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини. Позивач зазначає, що враховуючи вік дитини, син потребує значних фінансових витрат для забезпечення належного рівня життя, що включає повноцінне харчування, сезонний одяг, засоби гігієни та регулярний медичний догляд. Оскільки позивачка самостійно забезпечує всі потреби дитини, а відповідач є працездатною особою і має можливість надавати допомогу, виникає необхідність стягнення аліментів у судовому порядку. Щодо аліментів на утримання дружини, позивач покликається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 84 Сімейного кодексу України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, а згідно з ч. 4 ст. 84 СК України, це право дружина має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною трирічного віку.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10 березня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 09 квітня 2026 року.

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року клопотання представникапозивача ОСОБА_1 - адвоката Ващенка Олександра Вікторовича, яке подано до суду через підсистему «Електронний» суд 16.03.2026, про участь у судовому засіданні, призначеному на 09 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, в режимі відеоконференції - задоволено.

09 квітня 2026 року справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді на тренінгу/навчанні та призначено розгляд справи на 06.05.2026.

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року клопотання представникапозивача ОСОБА_1 - адвоката Ващенка Олександра Вікторовича, яке подано до суду через підсистему «Електронний» суд 14.04.2026, про участь у судовому засіданні, призначеному на 06 травня 2026 року у справі задоволено. Забезпечено проведення судового засідання призначеного на 06 травня 2026 року об 11 годині 30 хвилин по справі №209/1137/26 в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з використанням представникомпозивача ОСОБА_1 - адвокатом Ващенком О.В. власних технічних засобів за допомогою Електронного суду.

Позиція учасників с прави.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися однак представник через підсистему «Електронний суд» скерував заяву, в якій просив проводити розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулись на адресу суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 26, 38).

Про проведення судового засідання відповідач також повідомлявся та викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі не заявив, відзив проти позову не надав.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи достатність доказів та те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов до переконання, що є всі правові підстави провести заочний розгляд даної справи, про що прийнята відповідна ухвала.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, назначає наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Суд встановив, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, який 28 лютого 2024 року був зареєстрований Добропільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №31 та підтверджується копією свідоцтвом про шлюб (а.с. 4).

У шлюбі в подружжя народився син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 11 лютого 2025 року Виконкомом Білоцерківської міської ради Донецької області (а.с. 14) та відповідно до якого батьками є сторони по справі.

Малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (а.с.7-8) та знаходиться на її утриманні.

На час розгляду справи домовленості між батьками з приводу участі відповідача в утриманні дитини не досягнуто.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дані положення національного законодавства повністю кореспондуються з нормами міжнародного права, зокрема, ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція 1989 року), якою визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України практика ЄСПЛ застосовується судом як джерело права.

У національному праві передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 7, 8, 9 ст. 7 СК України).

У ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до положень ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

У ч. 1 – 3 ст. 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Приписами ч. 1, 2 ст. 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Слід зазначити, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20), від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20 (провадження № 61-15867св23), від 11 грудня 2024 року у справі № 672/186/24 (провадження № 61-13277св24).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2022 у справі №188/1029/19 (провадження №61-11986св20) зазначив, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина та на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку. Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на те, що спільна дитина сторін проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, позивач весь свій час приділяє догляду за дитиною, оскільки вона не досягла трьох років, відповідач не надає належної матеріальної допомоги на утримання дитини та ухиляється від утримання позивача, як матері дитини, що не досягла трирічного віку, при цьому відповідач є особою працездатного віку, тобто має об`єктивну можливість матеріально утримувати сина та позивачку.

Відповідно до положень ч. 1, 2, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження № 61-22317св19), від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19 (провадження №61-2698св21), зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У ч. 2, 4 ст. 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року по справі № 712/4702/19 (провадження № 61-929св20), можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.

Ураховуючи, що малолітній син ОСОБА_4 проживає з позивачкою, знаходиться на її утриманні, а відповідач є батьком дитини, є здоровою, працездатною особою, проте добровільно допомогу на утримання дитини не надає, розмір аліментів, які позивачка просить стягнути з відповідача на утримання малолітнього сина узгоджується із положеннями ст. 182 СК України, відтак керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність в цій частині позовних вимог про стягнення аліментів у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку, на утримання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду.

Визначений судом розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, батьком якої є відповідач.

Окрім цього, суд вирішуючи питання про стягнення аліментів на утримання дружини, керується загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів.

Водночас, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б унеможливлювали сплату відповідачем аліментів, у визначеному позивачем розмірі, ОСОБА_2 у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку суду не надав, доводів позивачки не спростував.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин у цій справі, виходячи з норм права, які регулюють спірні правовідносини, керуючись принципом справедливості та розумності, з урахуванням потреб дружини, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягають аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 трьох років.

Доказів того, що присуджений до стягнення розмір аліментів поставить відповідача в скрутне майнове становище матеріалами справи не містять, крім того розмір аліментів на утримання дружини носить тимчасовий характер та не залежить від наявності чи відсутності у неї доходу (ст. 84 СК України).

Відтак, позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Положеннями ч. 3 ст.77СК України визначено, що аліменти сплачуються щомісячно.

Згідно з ч. 1 ст.79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць (виходячи з мінімальної заробітної плати) слід звернути до негайного виконання відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При звернені до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн, відтак з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 279, 280-289, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною трирічного віку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою, як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 )

Дата складення судового рішення 06 травня 2026 року.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА