Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №173/3119/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3119/25

Провадження №2/173/496/2026

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 травня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зменшення розміру аліментів

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зменшення розміру аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вони з відповідачем мають неповнолітню дитину, сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає разом з відповідачем.

На підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року з позивача стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 21 грудня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

На даний час позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , з якою мають спільних дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року у справі № 173/1042/25 з позивача стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 25 квітня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття та аліменти на утримання дружини у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу).

Позивач зазначає, що він є військовослужбовцем, а стягнення аліментів у тому розмірі, в якому є на даний час приводять його у скрутне матеріальне становище.

Зазначає, що згідно чинного законодавства при народженні дітей від різних матерів, діти яких мають рівні права на отримання аліментів та при цьому сумарно аліменти складають 1/2 (33%) доходу Платника аліментів та діляться порівну на трьох дітей тобто по 16,7% на кожну дитину, що складає 1/6 частина від заробітку платника аліментів на кожну дитину.

На підставі наведеного просить зменшити розмір аліментів, що стягуються на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини до 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 11 листопада 2025 року прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач про причини неявки в судове засідання не повідомила, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2026 року розгляд справи вирішено проводити в заочному порядку.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 15 червня 2019 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Від даного шлюбу мають малолітніх дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року ухвалено стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на користь ОСОБА_9 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 21 грудня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі вищезазначеного рішення 03 лютого 2012 року судом видано виконавчий лист, який може бути пред`явлено до 25 січня 2029 року, що підтверджується копією відповідного виконавчого листа, долученого до матеріалів справи.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково, стягнено із ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання дружини в розмірі 1/6 частини від всіх видів доходу.

На підставі вищезазначеного рішення Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області 15 вересня 2025 року та 29 вересня 2025 року видано відповідні виконавчі листи.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Своєю постановою Верховний Суд від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) зазначив, що аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами першою – третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього. Також судом звертається увага, що під час розгляду позову про зменшення розміру аліментів суд не переглядає судовий наказ, яким стягнуто аліменти, а лише з`ясовує наявність обставин, які дають підстави для зменшення розміру аліментів.

Аналізуючи зміст ст. 181, 192 СК України, суд дійшов до висновку, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів, у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

В свою чергу позивачем на підтвердження своїх доводів щодо скрутного матеріального становища не додано жодного доказу, який би підтверджував вказану обставину.

Крім того, позивачем зазначено, що з урахуванням стягнення з нього аліментів на утримання дітей по частині на кожного та утримання дружини аліментів у розмірі 1/6 частини є більшим, ніж передбачено законом, оскільки на кожну дитину від різних матерів має стягуватися сума у своєму відсотковому співвідношенні не більше 33% від доходу платника.

Згідно з ч. 3 ст. 187 СК України на підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 183 Сімейного кодексу України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Тобто, норма статті 183 СК України відноситься саме до наказного провадження та застосовується при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на дитину чи дітей, матір`ю яких є одна жінка, яка в свою чергу є стягувачем саме в наказному провадженні. Чинним законодавством України, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема, й аліментні зобов`язання, визначено мінімальний гарантований та мінімальний рекомендований розмір аліментів та встановлює верхню максимальну межу для суми аліментів, що стягуються на користь дитини з її батька чи матері у розмірі не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

За приписами ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Таким чином, норми Сімейного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження» у сукупності передбачають, що під час стягнення аліментів розмір відрахувань із доходу боржника може перевищувати загальне обмеження у 50% (70%) якщо це пов`язано з утриманням дітей, але в будь-якому разі не може бути нижчим за мінімально гарантований законом рівень.

Відповідно п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.

Таким чином, нарахування аліментних зобов`язань особи, яка не працює, відбувається, виходячи з розміру середнього заробітку, встановленого органом статистики того регіону країни, де зареєстровано місце проживання платника. Мінімальний розмір аліментів для непрацюючої особи, так само, як і для працюючої, не повинен бути нижчим за гарантований Законом — тобто не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину певного віку. Якщо безробітна особа має неофіційний дохід, аліменти виплачуються у фіксованому розмірі.

В свою чергу, суд позбавлений можливості перевірити відповідність відрахувань вимогам законодавства у відсотковому співвідношенні, оскільки позивач лише зазначає, що є військовослужбовцем і відрахування здійснюються із його заробітної плати, однак не надає жодних доказів щодо її розміру та фактичного розміру таких відрахувань.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Посилання позивача на здійснення відрахувань із його заробітної плати аліментів у розмірі на кожну з двох дітей та 1/6 — на дружину суд оцінює критично, оскільки жодних доказів фактичного здійснення таких відрахувань чи відкриття виконавчих проваджень не надано, а сама лише наявність виконавчих листів не підтверджує їх пред`явлення до виконання.

Крім того, у постанові від 22.07.2024 у справі № 688/430823 (провадження 61-5168св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявністьна утриманні дітей, які народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.

Факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів (постанова ВС від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61- 1031св21).

Суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

При цьому позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилається у позовній заяві, зокрема щодо фактичного здійснення відрахувань, наявності відкритих виконавчих проваджень, перебування на військовій службі та погіршення матеріального стану, що не підтверджує його доводи та не дає суду підстав вважати їх обґрунтованими.

Враховуючи, що позов задоволенню не підлягає, за приписами ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зменшення розміру аліментів– відмовити у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.А. Кожевник