Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №504/3551/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/3551/25

Номер провадження 2/504/1624/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Вінської Н.В.,

секретаря судового засідання Коцар А.М.,

за участі представника позивача Бикова Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, за участі третьої особи приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Наталії Іллівни про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просить суд визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 40.00 гектарів розташованої на території Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №001600. зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №86. була передана в постійне користування селянському (фермерському) господарству «Миколаївське» в с. Кремидівка Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області в особі голови господарства Доброскока Віктора Миколайовича померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та на земельну ділянку площею 5.30 га. розташованої на території Кремидівської сільської ради Комінтернівського районну Одеської області, що була в постійному користуванні померлого на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області 31 липня 2006 року по справі №2-2240/2006..

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначає, що має намір успадкувати після смерті свого батька ОСОБА_2 право на користування земельними ділянками ділянкою в порядку спадкування. Відповідно до заповіту посвідченого від 20.09.2024 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок його смерті заповідав належну йому частку кімнат у секції гуртожитку № НОМЕР_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та усе інше майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, та взагалі усе те, що на день моєї смерті буде йому належати та на що він за законом матиме право заповідав ОСОБА_1 .

Дідусь позивачки ОСОБА_4 заснував Селянське господарство «Миколаївське». ОСОБА_4 на підставі рішення сесії Комінтернівської районної Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 29 грудня 1994 року №38-XXII надано у постійне користування земельна ділянка площею 5,30 гектарів в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії II-ОД №001600 виданого селянському (фермерському) господарству «Миколаївське» Кремидівською сільською радою народних депутатів Комінтернівського району Одеської області у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 40,00 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

ОСОБА_4 належала на праві користування земельна ділянка, яку успадкував її батько позивачки ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 липня 2006 року по справі №2-2240/2006, відповідно до якого визнано за ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою площею 40,00 гектарів, розташованої на території Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №001600, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №86, була передана в постійне користування селянському (фермерському) господарству «Миколаївське» в с. Кремидівка Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області в особі голови господарства Доброскока Миколи Опанасовича, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 та на земельну ділянку площею 5,30 га. розташованої на території Кремидівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, що була в постійному користуванні померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 на підставі державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №189 а 28.12.2001 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 .

ОСОБА_6 є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , яка звернулася із заявою про прийняття спадщини. Проте, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 40,00 гектарів, розташовану на території Кремидівської сільської ради Одеського району, Одеської області, після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 . а тому оскільки її права та інтереси порушені вимушена звернутися до суду з метою захисту порушених своїх прав.

08.09.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 28.10.2025 року витребувано від приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Драгой Н.І. належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Представник відповідача Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області надав до суду відзив на позовну заяву яким заперечував проти позову та вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, і такими, що не підлягають задоволенню. Також представник відповідача у наданому суду відзиві, вказує на недоліки та неточності наданих суду у якості доказів документів. Так, державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №001600, площею 40.00 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Кремидівської сільської ради (нині, за результатами об`єднання громад – Доброславської селищної ради), за даними Держгеокадастру (лист від 21.05.2025 року №29-15-0.1152-13077340 – наданий позивачем, як доказ) має подвійну реєстрацію: №86 від 03.06.2002 року та №161 від 23.05.2001 року. Подвійна реєстрація державного акту не досліджувалась та не була предметом дослідження. Даний факт свідчить про наявність правової колізії, яка не була вирішена позивачем ні в досудовому, ні в судовому порядку. Подвійна реєстрація обов`язково підлягає виправленню. Виправлення, закреслення чи помарки в державних актах: не допускаються без належного засвідчення; якщо виправлення зроблені неналежно - такий документ може бути визнаний недійсним як з ознаками підробки. Також представник сільської ради вказує на те, що листом Архівного відділу Одеської районної державної (військової) адміністрації відокремлене робоче місце №3 від 23.09.2025 року №03/121 зазначено, що надати будь-які відомості щодо рішення сесії Кремидівської сільської ради ХХІІІ скликання від 16 грудня 2000 року №60 – немає підстави, оскільки таке рішення відсутнє. Відсутність рішення про затвердження технічної документації та про передачу земельної ділянки в користування свідчить про відсутність підстав видачі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №001600, а наявну в матеріалах позову копію рішення сесії Кремидівської сільської ради ХХІІІ скликання від 16 грудня 2000 року №60 представник вважає підробкою, з підстав неможливості існування такого рішення. Крім того у листі архівний відділ повідомляє про наявність рішення Кремидівської сільської ради від 16.12.1999 року №60-ХХІІІ «Про надання земельної ділянки для розширення селянського/фермерського господарства», яким цьому господарству виділено, а не передано в користування, земельну ділянку площею 40.00 га для ведення селянського (фермерського) господарства та зобов`язано голову цього господарства ОСОБА_5 виготовити технічну документацію. За фактом відсутності рішення, яким затверджено технічну документацію та про передачу зазначеної вище земельної ділянки, слід вважати, що надання С(Ф)Г «Миколаївське» в постійне користування земельної ділянки не відбулось

Відповідно до наданого позивачем, як доказ до позову, копії довідки про взяття на облік платника податків Селянське (фермерське) господарство «Миколаївське» керівником цього господарства є ОСОБА_4 . Як зазначено вище - рішенням Кремидівської сільської ради від 16.12.1999 року №60-ХХІІІ «Про надання земельної ділянки для розширення селянського/фермерського господарства», виготовлення технічної документації земельну ділянку площею 40.00 га для ведення селянського (фермерського) господарства зобов`язано її голову ОСОБА_5 .

Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № без номера, площею 5.30 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Кремидівської сільської ради (нині, за результатами об`єднання громад – Доброславської селищної ради), який містить інформацію, що він зареєстрований в Книзі записів державних актів за №189/а від 28.12.2001 року, виданого громадянину ОСОБА_4 , за даними Держгеокадастру (лист від 21.05.2025 року №29-15-0.1152-13077340 – наданий позивачем, як доказ) не має реєстрації. В Держгеокадастрі також повідомили про наявний запис щодо реєстрації державного акту на право постійного користування землею серії ОД, зареєстрований за №189/а від 3.06.2002 року площею 5.30 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Кремидівської сільської ради.

Також представник селищної ради, зазначає що відповідно до положень Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», Закону України «Про фермерське господарство» Земельного кодексу України у редакції 1992 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства, постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, а тому зазначене право не може бути об`єктом спадкування.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство.

Протокольною ухвалою від 09 квітня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача адвокат Биков Д.Ю. у судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, у судове засідання не з`явився,.

Третя особа приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Наталії Іллівни будучи належним чином повідомленою про дату та час судового засідання не з`явилась.

З матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 07.02.2025 року виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса).

Відповідно до заповіту від 20.09.2024 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2600 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок його смерті зробив таке розпорядження: належну йому частку кімнат у секції гуртожитку № НОМЕР_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 заповідав в рівних частках ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , усе інше моє майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, та взагалі усе те, що на день смерті буде йому належати та на що він за законом матиме право заповідав ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3

ОСОБА_1 заявою від 13.02.2025 року прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

У відповідності до архівного витягу з рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів ХХІІІ скликання від 29.12.1994 року №36-ХХІІІ ОСОБА_4 надано в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств земельну ділянку із земель Крмидівської сільської ради площею 5,30га.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ОД без номеру від 28.12.2001 року ОСОБА_4 на підставі рішення сесії Комінтернівської районної Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 29 грудня 1994 року №38-XXII, надано у постійне користування земельну ділянку площею 5,30 гектарів на території Кремидівської сільської ради в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства.

17.04.2002 року проведено державну реєстрацію юридичної особи Селянського (фермерського) господарства «Миколаївське» ідентифікаційний код юридичної особи 31969687 номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 538 120 0000 000350, свідоцтво серії А00 №279306.

27 травня 2002 року селянське (фермерське) господарство «Миколаївське» взято на облік як платника податків за № НОМЕР_3 у ДПІ у Комінтернівському району Одеської області.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії II-ОД №001600 селянському (фермерському) господарству «Миколаївське» рішенням Кремидівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області №60 від 16 грудня 2000 року надано у постійне користування 40,00 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч.1 ст.1223 ЦК України)

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.2 ст.1223 ЦК України).

На підставі ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Частинами 1, 2 ст.1236 ЦК визначено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Отже, позивач, подавши у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , прийняла спадщину у обсязі, визначеному заповітом, а саме все майно спадкодавця, де б воно не було та з чого б воно не складалось, все те, що належало йому на день смерті та на яке за законом він мав право.

Разом з тим, позивачем не надано доказів належності спадкодавцеві вказаних земельних ділянок на праві довічного успадковуваного володіння, у зв`язку з чим таке право не могло перейти від спадкодавця до позивача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 7 ЗК України (1990 року), яка діяла на час видачі державних актів на право постійного користування землею, передбачалось, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.(ч.1 ст.23 ЗК України (1990 року).

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство.

Отже, для вирішення вказаного спору необхідним є встановлення чи було здійснено ОСОБА_4 реєстрацію селянського (фермерського) господарства і, встановивши вказані обставини, ухвалити відповідне судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 51 ЗК України (у редакції Закону, чинного на момент створення видачі державних актів) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що за Земельним Кодексом, в редакції 1990 року земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 20.02.2002 року чинній на день проведення державної реєстрації С(Ф)Г «Миколаївське») Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, чинним на момент створення С(Ф)Г «Миколаївське» законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Таким чином, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Отже, у правовідносинах щодо користування спірною земельною ділянкою з дня реєстрації СФГ останнє набуло прав та обов`язків землекористувача, та саме для його ведення виділені земельні ділянки площею 5,30 га та 40 га, яке є предметом поданого ОСОБА_1 позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 виснувала, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства (пункт 73).

Вимог щодо спадкування прав як засновника С(Ф)Г «Миколаївське» позивач не заявляв, тобто обрав неналежний спосіб захисту своїх спадкових прав. Також не надано суду доказів успадкування такого права батьком позивача ОСОБА_2 після смерті засновника ОСОБА_7 ОСОБА_4 .

За такого позовні вимоги про визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарствазадоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, за участі третьої особи приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Наталії Іллівни про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Вінська Н. В.