Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №947/8094/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/8094/26

Провадження № 2-а/947/81/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого – судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно зі статтею 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №1594 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 19.09.2025 року,

ВСТАНОВИВ:

23.02.2026 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №1594 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 19.09.2025 року.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що категорично незгоден з винесеною ним оскаржуваною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП за нібито відмову від проходження ВЛК, посилаючись на її протиправність, безпідставність, відсутність належних доказів на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення та відсутності події вчинення адміністративного правопорушення.

Позивач вказує, що він є багатодітним батьком, в період воєнного стану має оформлені відстрочки від мобілізації, вчасно оновлює свої дані, 10.09.2025 року пройшов в належний встановлений законом спосіб ВЛК, яку ним було подано до ІНФОРМАЦІЯ_2 11.09.2025 року, що в свою чергу було проігноровано відповідачем та винесено спірну постанову.

Також позивач вказує на те, що відповідачем було порушено процедуру розгляду відносно нього справи про адміністративне правопорушення.

Приймаючи вказані обставини та будучи незгодним з оспорюванню постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали справи за вказаним позовом розподілені судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.02.2026 року вказаний позов залишено без руху.

11.03.2026 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з позовною заявою новій редакції, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №1594 від 19.09.2025 року, з вищевикладеними доводами в обгрунтування заявлених вимог.

Додатково позивачем у заяві про усунення недоліків позивач було заявлено вимогу про поновлення позивачеві пропущеного строку з вчинення процесуальної дії з подання даної позовної заяви до суду, з посиланням на те, що копію постанови ним було отримано лише 18.02.2026 року.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.03.2026 року, заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з адміністративним позовом – задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з даною позовною заявою. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення №1594 від 19.09.2025 року. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі (письмовому провадженні). Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копія вказаної ухвали суду від 16.03.2026 року доставлена в електронній формі до електронного кабінету зареєстрованого відповідачем в ЄСІТС – 19.03.2026 року о 07:45:26, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного кабінету.

У відповідності до положень п.2 ч.6 ст.251 КАС України, днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, починаючи з 19.03.2026 року відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву розпочався з 20.03.2026 року по 03.04.2026 року включно.

25.03.2026 року до суду від представника відповідача в електронній формі через підсистему Електронний суд надійшов відзив на позовну, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності до положень ч.4 ст. 162 КАС України врегульовано, що до відзиву додаються: зокрема документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Однак, як вбачається з поданого відповідачем до суду відзиву на позовну заяву, останній в порушення вимог ч.4 ст.162 КАС України не містить документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, а саме позивачеві у справі.

За наслідком чого, суд встановивши не відповідність поданого відповідачем до суду відзиву на позовну заяву вимогам ч.4 ст.162 КАС України, не приймає вказаний відзив на позовну заяву з доданими до нього доказами, і не враховує викладені в ньому доводи, під час розгляду даної справи.

Станом на день розгляду даної справи – 06.05.2026 року до суду від жодної зі сторін по справі не надходило жодних інших заяв по суті справи чи заяв з процесуальних питань.

Відповідно до ч.5, 8 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України.

У відповідності до посвідчення НОМЕР_1 від 05.01.2017 року зі строком дії по 07.10.2029 року, ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_2 мають пільги для багатолітньої сім`ї, які мають трьох дітей: ОСОБА_3 , 2011 року народження; ОСОБА_4 , 2013 року народження; ОСОБА_5 , 2013 року народження.

Згідно з наданою копією військово-облікового документу відносно ОСОБА_1 , міститься запис відносно позивача про визнання останнього на підставі довідки від 13.05.2008 року №гр.ІІ ст.70в непридатним до військової служби в мирний час, та обмежено придатним у воєнний стан, зі встановленим строком повторного медичного огляду 13.05.2013 року.

Відповідності до виписки з додатку «Резерв+» сформованої 11.02.2026 року зі строком дії по 03.05.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 на дату формування витягу є військовозобов`язаним, перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , мав відстрочку від мобілізації зі строком дії по 03.05.2026 року на підставі п.3 ч.1 ст.23; у відповідності до медичного огляду ВЛК від 11.09.2025 року визнаний придатним, дані оновив вчасно.

Проходження позивачем медичного огляду ВЛК 11.09.2025 року підтверджується також доданою до позову довідкою військово-лікарської комісії №2025-0911-1241-5015-0 від 11.09.2025 року за наслідком проходження медичного огляду «ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 », за наслідком якого ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби.

Додатково судом встановлено, що за день до отримання вказаної довідки за наслідком проходження медичного огляду ВЛК, а саме 10.09.2025 року позивачем було подано до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з тим, судом також встановлено, що 09.09.2025 року відносно позивача ОСОБА_1 діловодом групи відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим солдатом ОСОБА_6 складено протокол №1594 про адміністративне правопорушення, в якому зазначено суть вчинено ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а саме: « ОСОБА_7 порушив абзац восьмий частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів в затверджених постановою Кабінету Міністрів України віл 30 грудня 2022 р. № 1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а саме: відомості про результати медичних оглядів, то проводяться з метою визначення придатності до виконання військовою обов`язку.».

У зазначеному протоколу визначено дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення на 19.09.2025 року о 10 год. 00хв.

Як вбачається під час складення протоколу, ОСОБА_1 був присутнім та підписав його, у тому числі на підтвердження роз`яснення прав передбачених ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, отримання копії протоколу.

19.09.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_8 винесено постанову №1594 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

Відповідно до фабули вчиненого правопорушення: « ОСОБА_7 порушив абзац восьмий частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів в затверджених постановою Кабінету Міністрів України віл 30 грудня 2022 р. № 1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а саме: відомості про результати медичних оглядів, то проводяться з метою визначення придатності до виконання військовою обов`язку.».

У відповідності до наданої копії вказаної постанови, остання містить інформацію про отримання її копії позивачем лише 18.02.2026 року, з наявним підписом ОСОБА_1 на підтвердження отримання, що свідчить про розгляд вказаної справи про адміністративне правопорушення за відсутності ОСОБА_1 .

Позивач будучи не згодним з вказаною постановою звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннямист.129Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КупАП).

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.

За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зокрема визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з ч. 1ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

У відповідності до ч. 1 та 3 вказаної статті передбачено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з приміткою до статті 210 КУпАП, положення статей 210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24 лютого 2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували 05.09.2025 року, тобто станом на дату винесення оскаржуваної постанови).

Таким чином, з 24 лютого 2022 року в Україні діє особливий період.

За наслідком чого, оскільки у визначену дату спірного правопорушення у даній справі, мало місце в особливий період, а відтак кваліфікуються за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

У відповідності до положень статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210,210-1,211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.

З урахуванням роз`яснення п. п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол ( або постанову у випадку відсутності протоколу ) про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Судом визнається обов`язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів.

Так, ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція ) передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" N 36985/97 суд визначив, що адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій може суб`єкт владних повноважень.

Аналогічну правову позицію визначив у Постанові від 31.01.2019 року Верховний суд у справі №760/10803/15-а зазначивши, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки в протилежному випадку презюмується, що вони є протиправними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року; п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року).

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Відповідно до положень ст. 8, ст. 62 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспаніі» ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Приймаючи вищевикладене, як вже судом встановлено, позивача за оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, за наслідком порушення абзацу восьмого частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів в затверджених постановою Кабінету Міністрів України віл 30 грудня 2022 р. № 1487, а саме за неповідомлення персональних даних передбачених пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а саме відомостей про результати медичних оглядів, то проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі процесуальний строк, з урахуванням вимог статті 162 КАС України не надано належно оформленого відзиву на позовну заяву, а поданий до суду 25.03.2026 року не відповідає положенням ч.4 ст. 162 КАС України та не враховується судом під час розгляду справи.

За наслідком чого, суд доходить до висновку, що відповідачем всупереч вимог ч.2 ст.77 КАС України, факт порушення позивачем правил військового обліку та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду не надано.

При цьому оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.

У даному випадку оскаржувана постанова №1594 від 19.09.2025 року містить лише перелік норм законодавства та відомості що особа не надала відомості які він повинен надати.

Разом з тим, як встановлено судом, станом на день винесення оскаржуваної постанови – 19.09.2025 року, позивач мав довідку за наслідком проведення медичного огляду ВЛК від 11.09.2025 року та здійснив звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 з приводу оформлення відстрочки від мобілізації.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік (приписці до призовних дільниць) відповідно до статті 14 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", віком до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є - державні органи, передбачені цією частиною.

Перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують відповідну інформації наведено у абзацах 3-12 частини 3 статті 14 вказаного Закону.

У відповідності до ч.3 статті 14 вказаного закону, органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від зокрема згідно з пунктом 6 - центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, - відомості, зазначені у пункті 17-1 частини першої статті 7 цього Закону (тобто відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку).

Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», вбачається, що відповідач мав можливість отримати інформацію відносно позивача від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді (окрім пунктів 23 та 34 ч. 1 ст. 7 Закону №1951-VIII).

Разом з тим, оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.

Жодних доказів неможливості отримання інформації з державних реєстрів відповідачем до відзиву не долучено, суду не надані, приймаючи що станом на день притягнення позивача до відповідальності, останній пройшов відповідну медичну комісію ВЛК.

Згідно статті 10 КУАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел).

Тобто, суб`єктивна сторона, як елемент складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ст.210 КУпАП, передбачає обов`язкову наявність умислу особи на вчинення такого правопорушення.

Таким чином, визначаючи наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.210 КУпАП, обов`язковим є встановлення умислу позивача на вчинення адміністративного правопорушення, об`єктивна сторона якого полягає у порушенні правил військового обліку, зокрема у неповідомленні персональних даних передбачених пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», за умови неможливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Однак, як вбачається, станом на день винесення спірної постанови взагалі була відсутня в діях позивача суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ст.210 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 пройшов відповідну медичну комісію ВЛК, а відповідач мав можливість отримати відповідну інформацію за наслідком електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Щодо доводів сторони позивача, що його оскаржуваною постановою також притягнення позивача до адміністративної відповідальності внаслідок відмови від проходження ВЛК, взагалі є безпідставними, оскільки у відповідності до оскаржуваної постанови №1594 від 19.09.2025 року суть адміністративного правопорушення за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності полягає саме за наслідком неповідомлення відомостей про результати медичних оглядів, то проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Судом враховується, що відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

У рекомендаціях N R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.91 р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Також судом враховується висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року по справі №463/1352/16-а згідно з яким, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ст. 8 Конституції України,ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин, наведених сторонами у справі доводів і аргументів, досліджених доказів, суд, в межах положень ст.286 КАС України, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та наявними підстави для визнання протиправною та скасування постанови №1594 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП від 19.09.2025 року, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 1 та 2ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення, за пред`явлення якого позивачем сплачено судовий збір в сумі 665,60 грн., що підтверджується квитанцією від 23.02.2026 року, у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 665,60 грн.

Вимог щодо стягнення інших судових витрат за наслідком їх понесення, позивачем не заявлялось.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. 7, 9, 210, 235, 245-249, 251-252, 254-257, 268, 276-279, 280-282, 283-291 КУпАП, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 132, 134, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення №1594 від 19.09.2025 року– задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №1594 по справі про адміністративне правопорушення від 19.09.2025 року, якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 17000 гривень 00 копійок.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання в порядку передбаченому статтею 297 КАС України апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко