Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №468/2667/25 — Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/2667/25

Провадження №2/485/107/26

РІШЕННЯ

іменем України

06 травня 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Соловйова О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю представника позивача - адвоката Гарницького П.П. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача - адвоката Михайлишиної Г.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Гарницького П.П., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 щодо стягнення грошових коштів з відповідачки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на початку 2023 року на ґрунті допомоги ЗСУ позивач познайомився з відповідачкою. З метою придбання військового знаряддя для бійців ЗСУ, відповідачка просила запозичити їй кошти у сумі 1000 000,00 грн, так як свої кошти у неї вивільняться пізніше, які вона поверне позивачу при першій вимозі, на що позивач погодився та приїхав на вказану адресу: АДРЕСА_1 разом зі своєю знайомою ОСОБА_3 , в присутності якої і була передана вищевказана сума у готівці. Згодом відповідачка багато разів змінювала свої адреси фактичного проживання, як і адреси своєї реєстрації, пояснюючи це необхідністю щодо вдосконалення бізнесу, від якого обіцяла віддавати відсотки, якщо позивач і далі буде їй допомагати фінансово. Окрім передачі готівкових коштів та сплату боргів відповідачки перед іншими кредиторами та орендодавцями житла, яке наймала відповідачка, позивач перевів відповідачці на її банківські рахунки 1 644 943,84 грн та 1 451,00 Євро. Свої зобов"язання відповідачка перед позивачем гарантувала всім своїм майном, яке буде зареєстровано на ній, якщо вона не поверне кошти за першою вимогою. 07 листопада 2025 року позивач направив на відомі адреси відповідачки вимогу щодо повернення коштів, яку відповідачка отримала, повідомивши про це по телефону, але замість вирішення цього питання почала погрожувати фізичною розправою натякаючи на зв"язки із кримінальним світом, що змусило позивача 15 листопада 2025 року звернутися до поліції із заявою про злочин. У зв"язку з тим, що відповідачка не виконала свої зобов"язання і жодних грошових коштів позивачу не повернула, і ніяким чином не реагує на вимоги щодо повернення запозичених коштів, позивач просить стягнути з відповідачки борг у сумі 1 644 943,84 грн та 1451,00 Євро, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9084,00 грн та 200 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Відзив представника відповідача адвоката Михайлишиної Г.В. на позовну заяву ухвалою суду від 31 березня 2026 року залишений без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Гарницький П.П. підтримав заявлені вимоги і наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідачки адвокат Михайлишина Г.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначила про те, що вона перебувала у близьких відносинах з позивачем та він дійсно перераховував на її картку грошові кошти в знак прояву турботи та кохання на різні подарунки. В позику грошові кошти вона не брала та ніякої домовленості про їх повернення між ними не було. Після розірвання стосунків між ними відповідачка заблокувала його в соціальних месенджерах, та він почав спілкуватися з нею шляхом перерахування коштів на банківські картки та в коментарях до платежів писати повідомлення. Також заперечила факт отримання від позивача грошових коштів в розмірі 1 млн. грн готівкою.

Заслухавши пояснення сторони позивача, враховуючи позицію відповідачки, заслухавши заявленого стороною позивача свідка, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до п. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами суд встановив наступне.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог частин 1,3 ст.1049 ЦК України, - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами ст.1050 ЦК України у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1,2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку та у разі якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, оскільки факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц та від 01 березня 2023 у справі № 354/1006/19.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.78 ЦК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постановах від 30 липня 2020 року у справі №299/1523/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18 Верховний Суд зазначив, що у разі якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, то рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Як встановлено судом, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано суду письмовий договір позики чи боргову розписку позичальника ОСОБА_2 .

За твердженням сторони позивача, зазначений договір був укладений між сторонами в усній формі, а єдиним доказом його укладення позивач надав банківські виписки на підтвердження переказу грошових коштів на суму 1 644 943,84 грн та 1 451,00 Євро (а.с. 17-80).

Таким чином, судом встановлено, що стороною позивача всупереч вимог ст.ст.1046,1047 ЦК України не доведено факт укладення між ним та відповідачкою ОСОБА_2 договору позики на суму 1 644 943,84 грн та 1 451,00 Євро, для якого законом визначено обов`язкову письмову форму, а також факт передання та отримання позичальником саме в борг зазначених грошових коштів, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підставі яких суд може встановити на яких умовах позивачем були передані зазначені грошові кошти, з`ясувати термін виконання даного зобов`язання, а також пересвідчитись у тому, що дані кошти дійсно були передані та отримані позичальником ОСОБА_2 в борг, а боргове зобов`язання, у разі його наявності, залишилось невиконаним боржником.

При цьому суд звертає у вагу на те, що зважаючи на вказану позивачем суму боргу, яка більш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, факт укладення договору позики у даному випадку не може доводитись показаннями свідків.

Будь-яких інших належних та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог позивачем суду не надано та в ході судового розгляду даної справи не встановлено.

Суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджено факт перерахування грошових коштів позивачем на банківські картки відповідачки. Однак сам по собі факт перерахування грошових коштів не свідчить, що вони були передані саме в борг та не свідчить про виникнення у відповідачки обов"язку з повернення грошових коштів.

Стороною позивача надаючи докази на підтвердження перерахування грошових коштів, а саме виписок з рахунків, не надано доказів на підтвердження мети такого перерахування, зокрема квитанцій про переказ в яких було вказано призначення платежу або коментар до платежу з якого б можна було встановити що це саме позика.

При цьому представником відповідачки надано скріншоти з застосунку "Монобанк" про зарахування переказу від ОСОБА_4 за період з 13.08.2024 по 15.08.2024 по 1 грн в яких відображено коментар до платежу, з яких вбачається, що вказані перекази не пов"язані з наданням грошових коштів у позику (т. 2 а.с. 189-191).

Суд вважає безпідставними твердження представника позивача про те, що вказані скріншоти могли бути підроблені. Відповідно, суд не визнає їх неналежними доказами. Позивач є власником рахунку, з якого здійснювався переказ, тому його представник мав можливість надати відповідні квитанції. Однак такі документи надані не були. Через це представник позивача не спростував зміст коментарів до платежів. Він не довів, що в дійсності там були зазначені інші коментарі або ж коментарі були відсутні взагалі.

Також з наданого представником відповідачки скріншоту з застосунку "Монобанк" про операції за рахунком 13.08.2024 вбачається, що на її рахунок позивачем неодноразово перераховувалися кошти з банку "Приватбанк", які відповідачкою поверталися позивачу (т. 2 а.с. 189).

При цьому при поверненні відповідачкою грошових коштів позивачу в сумі 6000,00 грн, нею було вказано коментар про те, що вона не бажає аби позивач здійснював перекази та висловила застереження, що підтверджується квитанцією №с 3ЕК2-РРЕ7-РХ8С-Н28Х від 13.08.2024 (т. 2 а .с. 188).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що саме позивач був ініціатором перерахування грошових коштів відповідачці та вказані перекази не пов`язані з наданням коштів у позику.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 202,203,207,218,625, 1046, 1047,1049,1050 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273,352, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 06 травня 2026 року.

Суддя О. В. Соловйов