Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №481/33/26 — Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/33/26

Провадж.№ 2/481/202/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05 травня 2026 року м. Новий Буг

Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої по справі судді - Васильченко-Дриги Н.О.,

за участю секретаря судових засідань - Войцеховської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобузького районного суду Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представниця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників,

ВСТАНОВИВ:

Представниця позивача ОСОБА_2 в системі "Електронний суд" звернулась до Новобузького районного суду Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників та просила припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2011 року, належить частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . частина вказаного житлового будинку, згідно свідоцтва про право на спадщину належить відповідачу по справі – ОСОБА_3 . Даним будинком фактично позивач користується сам, здійснює оплату комунальних послуг, необхідний поточний ремонт для підтримання будинку в належному стані. ОСОБА_3 хоча і отримала свідоцтво про право на спадщину, але постійно проживала в російській федерації де і проживає сьогодні. Фактично відповідач не проживала, не зареєстрована в даному будинку, не користувалась своєю часткою і не сплачувала побутові послуги, не надавала кошти для необхідного ремонту, частка відповідачки у спільному нерухомому майні є незначною, вона не може бути виділена внатурі, спільне володіння та користування майном (за умови постійного проживання відповідачки за межами України) є неможливим і таке припинення не завдає істотної шкоди інтересам співвласників, оскільки відповідачка має на праві власності нерухоме майно в росії. ОСОБА_1 на сьогодні має намір продати вказаний житловий будинок, але при консультації в нотаріуса позивач отримав роз`яснення, що вчиняти нотаріальні дії щодо громадян російської федерації не мають права.

Позивач до суду не з`явився, представниця позивача, адвокат Козиревич О.С., надала заяву, в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.

Відповідачка до суду не з`явилася, відзиву на позов не надала. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, у порядку п. 2, ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Поважних причин неявки суду не повідомила.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Суд, перевіривши доводи позовної заяви та покладені в її обґрунтування аргументи, перевіривши їх поданими стороною позивача та отриманими судом доказами, приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 липня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Самойленком С.М. у спадковій справі № 19/2010, зареєстрованого в реєстрі за №982, ОСОБА_1 є спадкоємцем 3/4 частки майна, яке складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 , після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був власником житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Паліюк Л.М., державним нотаріусом Новобузької державної нотаріальної контори 12.02.1992р. за р.№217, зареєстрованого 20.02.1992 року Новобузькою філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації. Свідоцтво про право на спадщину на (одну четверту) частку, згідно зі ст. 1241 Цивільного кодексу України, видано ОСОБА_3 .

Право власності позивача на 3/4 частини спірного житлового будинку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 22 листопада 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1970054148245. Ідентифікатор об`єкта в РПВН 31068952.

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , вбачається, що спірний житловий будинок садибного типу в цілому складається з: веранди – 12,0 кв.м., тамбура – 0,6 кв.м., коридору – 5,0 кв.м., житлової – 21,6 кв.м., житлової – 16,3 кв.м., кухні – 15,9 кв.м., ванни – 2,6 кв.м., туалет 1,6 кв.м., в цілому загальною площею – 75,1 кв.м.

Згідно акту №1-208 від 30.03.2026 року КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 розташовано житловий будинок, який є єдиним об`єктом нерухомості та має один вхід. Всі кімнати об`єднані між собою, тому неможливо визначити з яких приміщень складається частка, яка належить ОСОБА_1 та з яких приміщень складається частка, яка належить ОСОБА_3 , крім того, коли було сформовано свідоцтво про право на спадщину на частки та частку конкретного користування не вказано і за фактичним станом не можливо визнати.

Як вбачається з довідки №75 від 17.03.2026 виданою Новобузькою міською радою Миколаївської області власнику (співвласнику) житлового будинку ОСОБА_1 , що станом на 17.03.2026 року відповідно до відомостей внесених до Реєстру територіальних громад, розпорядником якого є Новобузька міська рада, у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні.

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 26.03.2026 року встановлено, що в будинку не виявлено жодних ознак проживання ОСОБА_3 , відсутні її особисті речі, після успадкування частки не користувалась ні будинком, ні господарськими спорудами, ні земельною ділянкою біля будинку, не сплачує комунальні послуги, не робить ремонт.

Вирішуючи спір суд ураховує таке.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Принцип непорушності права власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений у ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно вцілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Що стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені ст. 364, 365, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов`язковою.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14 Верховний Суд України роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У висновках щодо застосування норм права, викладених у п. 43 – 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) роз`яснено, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

З наданої позивачем копії висновку про вартість об`єкту оцінки, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , який діє на підставі сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №486/2024 від 29.10.2024 року, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №3229/2025 від 19.01.2026 року, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №8971-ПК від 13.11.2024 року, сертифікат СОД 486/2024 від 29.10.2024 року, встановлено, що ринкова вартість нерухомості: житлового будинку, загальною площею 72,60 кв. м, житловою площею 37,80 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 21 січня 2026 року, із застосуванням порівняльного підходу, становить 276500,00 грн., 1/4 частки становить 69125,00 грн.

З наданих суду свідоцтва про право на спадщину, даних технічного паспорту, технічних характеристик будинку, акту №1-208 від 30.03.2026 року Новобузької міської ради, вбачається, що виділити в натурі 1/4 частку, з об`єкта нерухомого майна житлового будинку не можливо.

Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.

Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.

Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані статтею 364 ЦК України.

У правовій позиції, вказаній у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказано, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Водночас Верховний Суд у своїх постановах кваліфікує частку співвласника як незначну, якщо вона становить такий розмір: 1/6, 5/24, 1/4. При цьому для оцінки того, чи є частка значною, її слід порівнювати з часткою іншого співвласника. У спірному випадку 3/4 частка ОСОБА_1 є більшою та значною, що становить 75% спільного майна. Частка ОСОБА_3 становить 1/4, тобто 25% спільного майна і таку частку, з огляду на технічні характеристики будинку, підтверджені наданими доказами, суд визначає як незначну.

На підставі аналізу доказів у справі, суд висновує, що частка ОСОБА_3 у спірному житловому будинку є незначною, спільне володіння та користування сторін майном є неможливим, можливість реального поділу будинку відсутня.

Вирішуючи цей спір, суд приймає до уваги те, що, починаючи з 20 лютого 1992 року спірний будинок перебував у користуванні спадкодавця позивача, а з 22 листопада 2019 року – позивача, відповідачка у вказаному будинку не проживає, проживає тривалий термін на території російської федерації. Доказів того, що відповідачка користується будинком, приймає участь в його утриманні, не має іншого житла у власності, суду не надано.

Також судом відзначається, що сторони не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, а встановлені обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, так як припинення частки відповідачки на житловий будинок, яка складає 1/4, не призведе до порушення прав та інтересів відповідачки.

Позивачем надано докази сплати на депозитний рахунок з призначенням платежу: внесення судової застави за ОСОБА_1 згідно ухвали Новобузького районного суду Миколаївської області від 26.01.26 по справі №481/33/26 провадження2/481/202/2026 грошових коштів у сумі, визначеній висновком до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості, в розмірі 69125,00 грн. Враховуючи те, що позивач вніс грошові кошти на депозитний рахунок в якості компенсації відповідачці вартості 1/4 частки у спірному майні, право власності ОСОБА_3 на таку частку спірного майна має бути припинено.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про достатність правових підстав для задоволення позову, шляхом припинення спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/4 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить їй на праві спільної часткової власності, та визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості 1/4 частини зазначеного домоволодіння в розмірі 69125,00 грн.

Судові витрати, відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідачку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах якого діє представниця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників – задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку у спільному частковому майні в житловому будинку садибного типу загальною площею 72,60 кв. м, житловою площею 37,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку садибного типу загальною площею 72,60 кв. м, житловою площею 37,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 69125 (шістдесят дев`ять тисяч сто двадцять п`ять) гривень 00 копійок, внесену ОСОБА_1 26 січня 2026 року на депозитний рахунок Новобузького районного суду Миколаївської області, ТУ ДСА України в Миколаївській області, UA UA688201720355229002000016294, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26299835), в якості компенсації вартості 1/4 частки нерухомого майна.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1974 (одну тисячу дев`ятсот сімдесят чотири) гривень 76 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, при поданні відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив на підставі заяви відповідача, яка відповідає вимогам, визначеним в ст. 285 ЦПК України, поданої протягом 30 днів з дня його проголошення чи в разі поновлення пропущеного з поважних причин процесуального строку.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а вразі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Наталя ВАСИЛЬЧЕНКО-ДРИГА