Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №487/1288/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1288/26

Провадження № 2-а/487/28/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої судді Скоринчук К.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Карбівничої А.О.,

представника позивача – адвоката Паламарчука Д.В., в режимі відеоконференції,

представника відповідача – Сафронова С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У Заводський районний суд м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов про адміністративні правопорушення. Вимоги мотивовано тим, що 09.02.2026 відповідачем винесено Постанову №R343058 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та Постанову №R343050 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП. Позивач вважає такі постанови протиправними та просить їх скасувати, оскільки вказаних правопорушень він не вчиняв, постанови не були об`єднані в одне провадження, як того вимагають норми закону, відповідачем фактично не було досліджено докази та не встановлено наявність його вини. Позивач зазначає, що умислу на порушення законодавства не мав, самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 та за власною згодою пройшов ВЛК, що виключає склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Окрім того, він не має статусу ВПО, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП як такого, який не став на військовий облік за адресою внутрішньо переміщеної особи. За вказаних обставин звернувся до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

Ухвалою суду від 24.02.2026 відкрито провадження у справі.

Судові засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями представників позивача.

05 березня 2026 року подано відзив. У відзиві відповідач зазначив, що позов не визнає з наступних підстав. ОСОБА_1 , згідно відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, стоїть на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , рахувався як військовозобов`язаний який порушив правила військового обліку так як не став на військовий облік за місцем оформлення ВПО. У період дії особливого періоду та мобілізації не виконав обов`язок, передбачений ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме – будучи внутрішньо переміщеною особою, не став на військовий облік у відповідному ТЦК та СП за місцем перебування на обліку ВПО у 7-денний строк, і не повідомив належним чином про зміну місця проживання. Своїми діями позивач порушив ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідач керувався інформацією про фактичне місце проживання з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (Міністерство соціальної політики України). Про перешкоди у знятті з обліку ВПО позивач під час складання протоколу та винесення постанови не повідомляв, тобто розумів про взяття на облік як ВПО, відповідно розумів тривалий час про необхідність встати на військовий облік за місцем реєстрації ВПО. Але свій обов`язок не виконав, порушив Правила військового обліку, відповідно ІНФОРМАЦІЯ_4 повинен був притягти його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП. До складання протоколу, а саме 05.02.2026 та ретроперспективно з моменту взяття на облік ВПО, позивач не перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , що і є підставою притягнення до адміністративної відповідальності. Позиція позивача про те, що він не є порушником з моменту взяття на облік як ВПО, а тому не підлягає адміністративній відповідальності не узгоджується з вимогами чинного законодавства - обов`язок встати на військовий облік існував до взяття на облік за місцем реєстрації ВПО, у відповідності до ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 року «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Позивачу під час складання протоколу про адміністративне правопорушення були роз`яснені його права (що засвідчено його підписом).

Окрім того, за наявними у ІНФОРМАЦІЯ_6 відомостями з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (ЄІССС) та даними Єдиного державного реєстру внутрішньо переміщених осіб (ЄДРВ/реєстр ВПО) встановлено, що станом на 05.02.2026 (дату складання протоколу № 42) статус внутрішньо переміщеної особи щодо ОСОБА_1 офіційно не був скасований. Таким чином, на момент виявлення правопорушення та складання протоколу статус ВПО позивача юридично діяв.

Також відповідач зазначив, що станом на 01 лютого 2011 року позивач мав рішення про непридатність в мирний час, обмежену придатність у воєнний час. Водночас закон №3621-IX установив обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Посилання Позивача на те, що він «згодом добровільно пройшов ВЛК», не спростовує факту вчинення правопорушення в момент невиконання законної вимоги. Усунення наслідків або подальше виконання обов`язку не є безумовною підставою для визнання первісного порушення таким, що не відбулося, і не нівелює відповідальність, якщо склад правопорушення вже сформувався та підтверджений доказами.

Порушення правил військового обліку в особливий період підпадає під ознаки ч. 3 ст. 210 КУпАП. Нормативне регулювання обов`язків військовозобов`язаних щодо обліку міститься, зокрема, у ст. 1, 14, 33, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та у постанові КМУ № 1487. Неподання/несвоєчасне подання відомостей, неоформлення зміни місця проживання/ перебування та інші порушення правил обліку є правопорушенням. Твердження Позивача про «відсутність статусу ВПО» саме по собі не є підставою для автоматичного скасування постанови. Факт статусу ВПО підтверджується відомостями з реєстрів, які будуть надані суду. Позивач зобов`язаний виконувати загальні правила військового обліку, і порушення цих правил утворює склад ст. 210 КУпАП.

Посилання Позивача на ст. 36 КУпАП як на безумовну підставу для скасування двох постанов є необґрунтованим. Оскаржувані постанови винесені за різними складами правопорушень (ст. 210 та ст. 210-1 КУпАП), які охороняють різні суспільні відносини, мають різні об`єктивні сторони та підтверджуються різними доказами. Матеріали щодо кожного правопорушення оформлювалися окремо та розглядалися як окремі справи про адміністративні правопорушення.

04 травня 2026 року подано відповідь на відзив.

У судовому засіданні представник позивача Паламарчук Д.В. підтримав заявлений позов, просив його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову, підтримавши обгрунтування відзиву.

Заслухавши доводи учасників та дослідивши матеріали справи, суд ураховує наступне.

Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені в особливий період.

Частина третя статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений ст. 77 КАС України, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. У справах про оскарження постанов про адміністративні правопорушення для суб`єктів владних повноважень ч. 2 ст. 77 КАС є спеціальною нормою по відношенню до ч.1 ст. 77 КАС України, а тягар доказування у випадку заперечення проти позову, покладається на відповідача.

Судом встановлено, що 09.02.2026 щодо ОСОБА_1 винесено постанову №R343058 про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 17000 грн. Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 не пройшов ВЛК відповідно до п. 2 розділу ІІ Закону України Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Позивач, висловлюючи незгоду із вказаною постановою, зазначив, що добровільно звернувся до РТЦК та за власною згодою пройшов ВЛК, отже, у його діях відсутній умисел.

Відповідач, заперечуючи проти доводів позивача, зазначив, що ОСОБА_1 пройшов ВЛК за межами встановленого Законом №3621-IX строку, тобто після 06.05.2025, що вказує на вчинення ним адміністративного правопорушення.

Як було з`ясовано в судовому засіданні, ОСОБА_1 раніше був визнаний обмежено придатним (а.с. 42), звернувся до ВЛК для проходження огляду після винесення постанови 09.02.2026, після чого отримав Рішення ВЛК від 13.02.2026 та відповідну довідку ІНФОРМАЦІЯ_7 №1366 від 17.02.2026 про придатність до військової служби (а.с. 19-20).

Твердження представника позивача, що позивач у добровільному порядку звернувся до ВЛК для проходження огляду 05.02.2026, тобто до винесення постанови, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

04 травня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (№3621-IX від 21.03.2024).

Зміни були внесені, зокрема, до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324 із наступними змінами), а саме до статей 14 та 26. Внаслідок таких змін поняття «обмежена придатність» для визначення придатності особи до військової служби, виключене.

Абзацом 2 Прикінцевих положень Закону №3621-IX від 21.03.2024 визначено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

У ході розгляду справи було з`ясовано, що з часу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (№ 3621-IX від 21.03.2024), тобто, з 05.05.2024, по 05.06.2025 позивач повторно медичний огляд не проходив.

Оскільки ОСОБА_1 самостійно не вжив заходів щодо отримання направлення на ВЛК для походження повторного медичного огляду до 05.06.2025 і такий огляд не проходив, відповідно в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Разом з тим, суд ураховує, що відповідно до пункту 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2022 №154, до завдань ТЦК та СП належить, зокрема, ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у якому відображаються відомості про проходження або непроходження призовниками, військовозобов`язаними та резервістами військово-лікарської комісії.

Тобто, ТЦК та СП як суб`єкти введення цього Реєстру мають безпосередній та безперешкодний доступ до зазначених даних.

Отже, інформація про факт непроходження ОСОБА_1 ВЛК у визначений строк – до 05.06.2025, стала відомою ТЦК та СП саме з Реєстру наступного дня за днем, коли позивач мав виконати передбачений обов`язок.

Ураховуючи зазначене, днем виявлення ІНФОРМАЦІЯ_8 адміністративного правопорушення, пов`язаного з непроходженням позивачем ВЛК у встановлений законом термін до 05.06.2025, слід вважати 06.06.2025, тобто наступний день після останнього дня.

Оскаржувану постанову №R343058 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП винесено 09.02.2026.

Відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Оскільки відлік тримісячного строку для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вказане адміністративного правопорушення розпочався з 06.06.2025, а вказана постанова винесена 09.02.2026, відповідно вона є такою, що винесена поза межами строків притягнення до адміністративної відповідальності, встановлених ст. 38 КУпАП.

Згідно з п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За результатом розгляду справи суд дійшов до висновку, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП суперечить статті 58 Конституції України та ст. 38 КУпАП, а тому оскаржувана постанова №R343058 від 09.02.2026 є протиправною та підлягає скасуванню.

Окрім того, ОСОБА_1 також звернувся з позовом про скасування постанови №R343050 від 09.02.2026.

Так, судом встановлено, що 09.02.2026 щодо ОСОБА_1 винесено постанову №R343050 про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 17000 грн. Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 не став на військовий облік як ВПО, відповідно до ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У судовому засіданні представник позивача Паламарчук М.А. зазначив, що позивач визнає факт перебування його в статусі ВПО у вказаний відповідачем період та його не оспорює.

Так, представник відповідача у підтвердження позиції правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення, посилався на інформацію, яку отримав з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, згідно з якою фактичне місце проживання позивача як ВПО вказано: АДРЕСА_1 . Як зазначив представник відповідача позивач був знятий з обліку як ВПО 03.03.2026, що вказує на те, що станом на час винесення оскаржуваної постанови позивач перебував в статусі ВПО проте на облік за вказаним місцем перебування не став.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Як було зауважено, в судовому засіданні представник позивача не заперечував факт взяття позивача на облік як ВПО в листопаді 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Доказів у підтвердження вжиття позивачем заходів стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку ВПО в семиденний строк з дати взяття на такий облік, тобто з 05.11.2025, суду не надано.

Вказані обставини вказують на невиконання позивачем вимог ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та допущення таким чином адміністративного правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Обізнаність відповідача про отримання позивачем статусу ВПО та невжиття ним заходів стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем обліку ВПО до вказаної представником відповідача дати, тобто до 05.02.2026, не спростовано.

За змістом ст. 252 КУпАП, оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Оскільки відповідачем було виявлено даний факт 05.02.2026 і на час винесення постанови - 09.02.2026 позивач доказів у спростування фактів вчинення адміністративного правопорушення, як і на час розгляду даної справи, не надав, неправомірність оскаржуваної постанови не довів, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання постанови №R343050 від 09.02.2026 неправомірною, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині, як не доведеного.

Відповідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позов подано через систему «Електронний суд», однак позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн, тобто, без застосування коефіцієнта 0,8.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, суд прийшов до висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судового збору в розмірі 532,48 грн, оскільки здійснення позивачем оплати судового збору в розмірі більшому, ніж передбачено законом, не може бути тягарем відповідальності відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статями 9, 77, 241-246, 286, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову №R343058 від 09.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

У решті вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін по справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Суддя: К.М. Скоринчук