Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №473/812/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/812/26

РІШЕННЯ

іменем України

"06" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судових засідань Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказувало, що 12 жовтня 2019 року АТ «УкрСиббанк уклав з ОСОБА_1 . Договір про надання споживчого кредиту № 95722098000.

Відповідно до договору АТ «УкрСиббанк» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби у розмірі 22 981,20 грн зі строком користування протягом 24 місяців, а відповідачка зобов`язалася щомісячно частинами повертати кредит, сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,00001 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом (за користування кредитом понад встановлений строк кредитування – 7,00001 % річних).

09 липня 2020 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу № 174, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 95722098000 від 12 жовтня 2019 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 26 лютого 2026 року виникла заборгованість в загальному розмірі 24 083,22 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 22 981,2 грн;

- заборгованість за відсотками – 102,02 грн.

- заборгованість за комісією– 1 000 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі. Також позивач просив стягнути з ОСОБА_1 понесені ним судові витрати – судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

В судове засідання представник позивача Усенко М.І. не з`явився, проте надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, проте надала заяву в якій просила відмовити в позовних вимогах повністю.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Суд встановив, що 12 жовтня 2019 року АТ «УкрСиббанк уклав з ОСОБА_1 . Договір про надання споживчого кредиту № 95722098000.

Відповідно до договору АТ «УкрСиббанк» зобов`язалося надати ОСОБА_2 кредит на споживчі потреби у розмірі 22 981,20 грн зі строком користування протягом 24 місяців, а відповідачка зобов`язалася щомісячно частинами повертати кредит, сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,00001 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом (за користування кредитом понад встановлений строк кредитування – 7,00001 % річних).

09 липня 2020 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу № 174, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 95722098000 від 12 жовтня 2019року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки, сплатити неустойку, проценти та інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як позичальниця порушила умови договору в частині вчасного повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку позичальниці, заборгованість за кредитним договором станом на 26 лютого 2026 року становить 24 083,22 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 22 981,2 грн;

- заборгованість за відсотками – 102,02 грн.

- заборгованість за комісією– 1 000 грн.

Однак суд не в повній мірі погоджується з таким розрахунком, зокрема в частині нарахування комісії за управління кредитом, у зв`язку з наступним.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит, наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем у межах споживчого кредитування додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 та інших.

Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд встановив, що кредитний договір не містить конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту (управлінням кредитом), що надаються відповідачці, та за які банком встановлена щомісячна комісія. Також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачкою при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальниці вносити плату за управління кредитом (комісію) є нікчемними.

Таким чином, нарахування комісії є безпідставним, а тому вказана комісія не підлягає стягненню.

За такого, розмір заборгованості за кредитним договором складається із заборгованості за кредитом та становить 23 083,22 грн (22 981,2 грн (розмір наданого позичальниці кредиту) + 102,02 грн (заборгованість за відсотками)).

Доказів зворотного відповідачка суду не надала, як і не спростувала сам факт укладення такого договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.

Разом з тим, твердження відповідачки щодо обставин, за яких вона стала жертвою шахрайських дій невідомих осіб, є недоведеними належними доказами, оскільки саме по собі повідомлення про звернення до Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 08 квітня 2026 року не підтверджує обставин, що свідчать про недійсність спірного правочину.

В матеріалах справи відсутній вирок чи постанова суду у кримінальній справі, що набрали законної сили, які б свідчили про те, що треті особи отримали доступ до облікових записів із незаконним використанням її персональних даних, оформили позику на її ім`я.

Також суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не зверталася з позовом щодо визнання правочину (договору № 95722098000 від 12.12.2019 року з АТ «Укрсиббанк») недійсним, будь-які рішення з приводу цього матеріали справи не містять.

Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню 2 551 грн судового збору.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Водночас Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічно у своїх постановах (зокрема від 08 грудня 2021 року у справі №454/3919/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19 та інших) Верховний Суд неодноразово висловлювався, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише у разі наявності клопотання відповідної сторони про зменшення таких витрат. Відсутність такого клопотання відповідно до приписів ч. 5 ст. 137 ЦПК України унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АО «Апологет» було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 (а. с. 23).

Відповідно до умов договору об`єднання зобов`язалося надати ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» професійну правничу допомогу, пов`язану з захистом його прав та інтересів, в тому числі судах України.

Згідно Акту № 1219 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року позивач зобов`язався сплатити на користь адвокатського об`єднання вартість наданої правничої допомоги (гонорар) у справі про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості у фіксованому розмірі – 8 000 грн.

Відповідно до Детального опису наданих послуг від 28 січня 2026 року АО «Апологет» надало ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» наступні послуги з приводу вищезазначеного замовлення: усну консультацію – 0,5 год.; ознайомлення з матеріалами кредитної справи – 2 год.; погодження правової позиції клієнта – 0,5 год.; складання позовної заяви – 3,5 год.; подання позовної заяви до суду - 1шт. Всього – 6,5 год.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас надання усної консультації з вивченням документів мають організаційний характер, є складовими підготовки складення позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, ціні позову, а тому, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 1 000 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28; код ЄДРПОУ 35234236; р/р № НОМЕР_2 в АТ «Креді Агріколь Банк») заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №95722098000 від 12 жовтня 2019 року, що утворилася станом на 26 лютого 2026 року, а саме заборгованість за кредитом у розмірі 23 083 гривні 22 копійок, а також 3 551 гривню судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат