Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №320/17516/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/17516/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги-

В С Т А Н О В И Л А:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю " КРЕМНІЙПОЛІМЕР " із позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 13.10.2021 року №0058634-1306-1029 Головного управління ДПС у Київській області.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено податкову вимогу з податку на додану вартість від 13.10.2021 року №0058634-1306-1029, оскільки у відповідача відсутні підстави для формування та направлення відповідної вимоги. Наголошує на факті того, що податкове законодавство не містить такої підстави для виникнення податкового зобов`язання, як судове рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР», код ЄДРПОУ 37495734, являється юридичною особою зареєстрованою 18.01.2011 в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У інтегрованій картці ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР» станом на 31.12.2020 обліковувалася переплата по податку на додану вартість у сумі 11 018 336,00 грн.

Так, позивачем подано до Окружного адміністративного суду позов до ГУ ДПС у Київській області про відшкодування надміру сплачених коштів по ПДВ.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 19.02.2021 відкрито провадження по справі №640/1386/21 за позовом ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР» до ГУ ДПС у Київській про стягнення боргу з бюджетного відшкодування.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 09.06.2021 адміністративний позов ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР» - задоволено частково. Вирішено Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремнійполімер» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість за лютий 2016 року у розмірі 12 000 000,00 грн.

Контролюючим органом на виконання рішення суду по справі №640/1386/21 від 09.06.2021 здійснено перерахування коштів на реквізити ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР» у сумі 12 000 000,00 грн.

Враховуючи переплату у сумі 11 018 336,00 грн. по ПДВ та відшкодування коштів відповідно до рішення суду №640/1386/21 у інтегрованій картці ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР» виникла заборгованість на суму - 981 664,00 грн.

У зв`язку з несплатою податкового зобов`язання та з метою погашення податкового боргу ГУ ДПС у Київській області відповідно до ст.42, 59 ПІК України було направлено до ТОВ «КРЕМНІЙПОЛІМЕР» податкову вимогу від 13.10. 2021 року №0058634-1306-1029 та вручено 03.11.2021.

Не погоджуючись з податковою вимогою, позивач звернувся до суду.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), грошове зобов`язання платника податків визначається як сума коштів, яку такий платник зобов`язаний сплатити до відповідного бюджету. До складу цього зобов`язання входять як безпосередньо податкові платежі, так і штрафні (фінансові) санкції, що застосовуються у разі порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Крім того, до грошового зобов`язання можуть входити й інші санкції, встановлені законодавством, зокрема у суміжних сферах правового регулювання, що також підлягають адмініструванню з боку податкових органів.

Згідно з підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення є письмовим актом контролюючого органу, яким платника податків повідомляють про визначений цим органом обов`язок сплатити суму грошового зобов`язання. Таке рішення приймається у випадках, прямо передбачених Податковим кодексом або іншими законодавчими актами, і може також містити вимогу щодо внесення змін до податкової звітності платника. Таким чином, податкове повідомлення-рішення є одним із ключових інструментів реалізації владних повноважень контролюючого органу у сфері адміністрування податків.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, яка не була сплачена платником податків у встановлений законодавством строк. До складу податкового боргу також включаються штрафні санкції (за їх наявності) та пеня, нарахована на суму несплаченого зобов`язання. Отже, визначальною ознакою податкового боргу є саме факт прострочення виконання узгодженого грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання у встановлені строки, контролюючий орган зобов`язаний надіслати або вручити йому податкову вимогу. Така вимога формується і надсилається у порядку, аналогічному порядку направлення податкового повідомлення-рішення, що забезпечує дотримання процедурних гарантій платника податків.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України, загальним правилом є те, що платник податків самостійно обчислює суму податкового або грошового зобов`язання, а також пені, і відображає ці суми у податковій чи митній декларації або в уточнюючому розрахунку. Подання таких документів у встановлені строки до контролюючого органу означає, що відповідні суми вважаються узгодженими, тобто такими, що не потребують додаткового погодження з боку держави.

Разом із тим, пункт 54.3 статті 54 ПК України містить вичерпний перелік випадків, коли саме контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошового зобов`язання платника податків. Це стосується, зокрема, ситуацій, пов`язаних із перевірками, встановленням порушень, коригуванням бюджетного відшкодування, зміною від`ємного значення об`єкта оподаткування або сум податку на додану вартість, а також у випадках, коли платник заявляє право на податкову знижку.

Згідно з пунктом 54.5 статті 54 ПК України, у випадках, коли грошове зобов`язання визначається контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за правильність його нарахування. Водночас він зобов`язаний забезпечити своєчасну та повну сплату такого узгодженого зобов`язання і має право оскаржити його у встановленому законом порядку, що гарантує баланс інтересів держави та платника податків.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що законодавством передбачено два способи визначення грошового зобов`язання: або самостійно платником податків, або контролюючим органом у передбачених законом випадках.

Як встановлено судом, відповідач посилається на те, що за даними його податкового обліку станом на 31.12.2020 за позивачем обліковувалась переплата з податку на додану вартість у розмірі 11 018 336,00 грн. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів існування у позивача невиконаних податкових зобов`язань або податкового боргу з ПДВ на зазначену дату.

Ця обставина підтверджується також копією інтегрованої картки платника податку з ПДВ, наданою відповідачем, у якій відображено наявність переплати та відсутність недоїмки. Таким чином, станом на кінець 2020 року у позивача не існувало податкового боргу.

Надалі відповідач зазначає, що позивачу було відшкодовано суму ПДВ на підставі судового рішення у справі № 640/1386/21. Однак суд обґрунтовано поставився критично до цього твердження, оскільки відповідні судові рішення не містили зобов`язання відшкодувати суму у розмірі 12 млн грн, а також не були виконані у встановленому порядку.

Натомість встановлено, що фактичне відшкодування ПДВ у сумі 12 000 000,00 грн було здійснено на підставі ухвали суду від 07.07.2021 у справі № 810/3312/16, якою було змінено спосіб виконання рішення суду від 14.12.2016 щодо наявності бюджетної заборгованості перед позивачем.

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України, у разі наявності податкового боргу сума бюджетного відшкодування підлягає зменшенню на його розмір. Однак у даному випадку відшкодування було здійснено у повному обсязі, що свідчить про відсутність податкового боргу на момент його проведення.

Це також підтверджується відсутністю відповідних зауважень з боку контролюючого органу до органів казначейства, а також даними інтегрованої картки платника податку, в якій до моменту здійснення відшкодування не зафіксовано виникнення податкових зобов`язань.

Водночас податкова вимога, направлена відповідачем 13.10.2021, була сформована саме після виконання судового рішення та пов`язана із відповідним платіжним дорученням. Отже, фактично підставою для виникнення недоїмки стало виконання судового рішення, що є юридично неприпустимим.

Порядок формування та направлення податкових вимог визначений наказом Міністерства фінансів України № 610 від 30.06.2017. Відповідно до цього Порядку, податкова вимога формується лише у разі наявності несплаченого узгодженого грошового зобов`язання.

Податкові вимоги створюються автоматично на підставі даних інформаційних систем податкових органів і повинні містити вичерпну інформацію про податковий борг, його розмір, підстави виникнення та наслідки несплати.

Водночас податкова вимога має надсилатися не раніше першого робочого дня після закінчення строку сплати відповідного зобов`язання, що забезпечує дотримання принципу належного повідомлення платника податків.

Таким чином, враховуючи відсутність у позивача податкового боргу, а також те, що податкова вимога була сформована у зв`язку з виконанням судового рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про її протиправність.

Крім того, зміни, внесені Законом України № 1914-ІХ від 30.11.2021, додатково зобов`язують контролюючі органи надсилати податкові вимоги разом із детальним розрахунком податкового боргу, що ще більше підсилює вимоги до обґрунтованості таких рішень та прозорості дій податкових органів.

Так, суд першої інстанції, здійснивши всебічний, повний та об`єктивний аналіз обставин справи у їх сукупності, обґрунтовано встановив, що податкова вимога від 13.10.2021 року №0058634-1306-1029 була сформована контролюючим органом із порушенням вимог чинного законодавства, зокрема з недотриманням визначеної процедури та порядку її формування і направлення платнику податків. Вказане свідчить про її невідповідність вимогам законності та обґрунтованості, що є підставою для визнання такої вимоги протиправною.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень без належних правових підстав та з порушенням установлених процедур.

При цьому апеляційний суд враховує правові позиції, викладені у пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до яких обов`язок суду щодо мотивування свого рішення не передбачає необхідності надання відповіді на кожен окремий аргумент сторін. Водночас рішення має містити достатнє обґрунтування, яке підтверджує, що суд дослідив усі ключові питання, винесені на його розгляд. Аналогічний підхід простежується і в усталеній практиці Європейського суду з прав людини, де наголошується, що обсяг мотивування залежить від характеру справи, доводів сторін та особливостей правового регулювання.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачає свободу сторін у наданні доказів та доведенні їх переконливості перед судом.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що достатніми є такі докази, які в сукупності дають можливість встановити фактичні обставини справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою та другою статті 76 КАС України, питання достатності доказів вирішується судом на підставі внутрішнього переконання, сформованого в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження наявних у справі доказів.

Крім того, у відповідності до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Водночас у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доведення правомірності таких рішень покладається саме на відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність правових підстав для формування та направлення позивачу оскаржуваної податкової вимоги. Відповідач також не довів правомірність своїх дій, що прямо суперечить вимогам процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, оцінка доказів здійснюється судом на підставі внутрішнього переконання, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд першої інстанції дотримався зазначених вимог та надав належну правову оцінку усім наявним у справі доказам.

Отже, враховуючи межі апеляційного перегляду, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться переважно до переоцінки доказів та незгоди з прийнятим рішенням, що саме по собі не є підставою для його скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

О.В. Карпушова