Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №570/6209/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/6209/25

Номер провадження 2-др/570/23/26

ДОДАТКОВЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Штогуна О.С.

за участю секретаря судового засідання Соломицької Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області заяву представника відповідача адвоката Волошина Іллі Васильовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філіпов Микола Миколайович про усунення від спадкування,-

в с т а н о в и в :

У провадженні Рівненського районного суду Рівненської області перебувала вищевказана цивільна справа.

15 квітня 2026 року до суду надійшла заява представника відповідача адвоката Волошина Іллі Васильовича про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з позивача на користь відповідача понесенні судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21500,00 грн. В обґрунтування заяви посилається на те, що ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 07 квітня 2026 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філіпов Микола Миколайович про усунення від спадкування закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Представник позивача адвокат Пузирко Олександр Олександрович подав до суду заперечення проти стягнення витрат на правничу допомогу, яка обґрунтована тим, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 21500,00 грн є необґрунтованими та неспівмірними обсягу фактично наданих послуг, оскільки адвокатом надано правничу допомогу у мінімальному обсязі, що полягала у наданні консультацій, підготовці відзиву на позовну заяву та участі в одному судовому засіданні на стадії підготовчого провадження, яке було відкладене, тоді як провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову без участі сторін та без вирішення спору по суті, що не є результатом дій представника відповідача. Крім того, відмова позивача від позову не пов`язана зі змістом відзиву та доводами відповідача, а є наслідком досягнутих між сторонами домовленостей поза межами судового розгляду, при цьому сам спір виник внаслідок поведінки відповідача, що відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України є підставою для покладення судових витрат на нього незалежно від результатів розгляду справи. Також представник позивача зазначає, що надані відповідачем докази понесення витрат не є належними та допустимими, оскільки копія квитанції до прибуткового касового ордера не відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів та не підтверджує належного оприбуткування коштів, а договір про надання правничої допомоги та акт приймання-передачі послуг підписані особою, яка не ідентифікована як відповідач, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення сторони викликаються в разі необхідності. В зв`язку з чим, суд вважає за можливе розглянути вищевказану заяву без виклику учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали заяви та матеріали справи, дійшов таких висновків.

Згідно ч.3 ст.259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1, п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Разом з тим, у даній справі розгляд завершився не рішенням суду, а судом постановлено ухвалу 07 квітня 2026 року, якою закрито провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

При цьому, відповідно до приписів ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на: 1) професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представником відповідача адвокатом Волошиним Іллею Васильовичем на підтвердження вартості витрат на правничу допомогу подано до суду:

копію договору про надання правничої допомоги від 20 січня 2026 року, укладеного між адвокатом Адвокатського бюро «Іллі Волошина» від імені якого на підставі статуту діє керуючий бюро Волошин Ілля Васильович та Остапчуком Олексієм Антоновичем, згідно якого сторонами договору погоджено, що гонорар адвокатського бюро за правничу допомогу клієнту сплачується у розмірі 21500,00 грн;

ордер на надання правничої допомоги серії ВК №1207776 від 20 січня 2026 року;

акт приймання-передачі наданих правничих послуг від 20 січня 2026 року, який складений про те, що адвокатським бюро «Іллі Волошина» виконано наступні послуги: консультація, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, написання відзиву на позовну заяву, представництво в суді;

квитанція до прибуткового касового ордера №20/01/26 від 20 січня 2026 року на суму 21500,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з позивача користь відповідача понесені ним витрати на правову допомогу, суд враховує висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 03 березня 2025 року по справі № 275/150/22 провадження № 61-13766св24, де Верховний Суд виснував таке.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність та відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.п. 4, 5, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч.1, 2 ст. 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд також враховує положення ч. 6 ст. 137 ЦПК України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача подано до суду заперечення на заяву представника відповідача, якою просить врахувати при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення суду, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 21 500,00 грн є необґрунтованими та неспівмірними обсягу фактично наданих послуг, оскільки адвокатом надано правничу допомогу у мінімальному обсязі, що полягала у наданні консультацій, підготовці відзиву на позовну заяву та участі в одному судовому засіданні на стадії підготовчого провадження, яке було відкладене, тоді як провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову без участі сторін та без вирішення спору по суті, що не є результатом дій представника відповідача.

Таким чином, з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених і поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є непропорційно завищеним порівняно зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а з урахуванням характеру та тривалості наданої правничої допомоги не відповідає критерію розумності, унаслідок чого його стягнення у повному обсязі становитиме надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу справедливого розподілу судових витрат.

Відтак суд дійшов висновку, що з урахуванням категорії спору та обсягу наданих адвокатом правничих послуг, співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн.

З огляду на викладене, заяву про ухвалення додаткового рішення слід задоволити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 133, 137, 141, 142, 260, 261, 263, 270, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України,-

у х в а л и в:

Заяву представника відповідача адвоката Волошина Іллі Васильовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філіпов Микола Миколайович про усунення від спадкування задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10500 (десять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Копію додаткового рішення направити сторонам у справі.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення додаткового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього додаткового рішення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Штогун О.С.