Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №357/21362/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/21362/25

Провадження № 2/357/1386/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя – Цукуров В.П.,

секретар судового засідання – Чайка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики –

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі – «Позивач») звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі – «Відповідач») про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.

03.05.2025 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого Позивач передав Відповідачу грошові кошти в сумі 85000,00 грн., на підтвердження чого Відповідач склав і передав Позивачу розписку, згідно з якою ОСОБА_2 взяв грошові кошти в сумі 85000,00 грн. у ОСОБА_1 та зобов?язувався повернути грошові кошти в термін до 06.06.2025 р. Також, даною розпискою передбачено, що в разі невиконання зобов?язань з 11.04.2024 року

на суму боргу проценти нараховані не будуть.

Розписка містить усі необхідні реквізити, а саме: дату її складання (отримання грошових коштів), місце складання, підписи позичальника — ОСОБА_2 та позикодавця — ОСОБА_1 , підтвердження відповідачем отримання ним грошової суми від позивача саме в борг та визнання обов?язку повернути позичену грошову суму у встановлений строк.

Оскільки сума позики Відповідачем повернута не була, Позивач просив суд стягнути із Відповідача на його користь 85000,00 гривень та судові витрати по справі.

Історія справи.

16.01.2026 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 13).

24.03.2026 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи оригіналу боргової розписки Відповідача від 03.05.2025 року (а.с. 27, 28, 29).

У судові засідання Позивач не з`явився, до канцелярії суду його представник подав заяву про розгляд даної справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи.

У всі призначені по справі судові засідання Відповідач/його представник не з`явилися. Відзиву, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань від них на адресу суду не надходило. Відповідні поштові відправлення, які було направлено на адресу Відповідача, повернулися до суду з довідками підприємства поштового зв`язку з відміткою «за закінченням зберігання» (а.с. 20, 23, 24, 26).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відміткою «за закінченням зберігання», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Такий правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 року по справі №755/4829/23.

Згідно з ст. ст. 280-282 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ІІ. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

03.05.2025 року Позивачем було надано Відповідачу позику в розмірі 85000,00 гривень, що підтверджується розпискою від 03.05.2025 року (а.с. 28).

Відповідно до умов договору позики Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти Позивачу до 06.06.2025 року. Також, даною розпискою передбачено, що в разі невиконання зобов?язань з 11.04.2024 року на суму боргу проценти нараховані не будуть (а.с. 1).

Доказів на підтвердження факту повернення Відповідачем грошових коштів Позивачу за вказаною вище розпискою матеріали справи не містять.

Оскільки сума позики Відповідачем повернута не була, а права Позивача, як позикодавця, є порушеними, то Позивач має право на стягнення із відповідача суми позики.

Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права України.

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За правилом ч.ч.2,3 ст.545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Висновки суду.

Правовий аналіз ст.545 ЦК України дає підстави вважати, що позикодавець - держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов`язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий борговий документ.

Відповідно до вищенаведених положень ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у тій же сумі та у строки, що визначені договором позики.

Як встановлено судом, відповідно до розписки від 03.05.2025 року Відповідач отримав в борг від Позивача грошові кошти в розмірі 85000,00 гривень та зобов`язався їх повернути їх частинами до 06.06.2025 року. Борговою розпискою передбачено, що в разі невиконання зобов`язань з 11.04.2024 року на суму боргу проценти нараховані не будуть.

Доказів на підтвердження факту повернення Відповідачем грошових коштів Позивачу за вказаною вище розпискою матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, з урахуванням принципу змагальності та диспозитивності, суд приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики є законними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню кошти за договором позики від 03.05.2025 року в загальному розмірі 85000,00 гривень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі наданих сторонами доказів.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги Позивача, задоволено повністю, то з Відповідача на його користь необхідно стягнути сплачений ним судовий збір в розмірі 1211,20 гривень (а.с. 5).

ІІІ. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03.05.2025 року в загальному розмірі 85000,00 гривень (вісімдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 06.05.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров