Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №520/32461/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 травня 2026 року справа № 520/32461/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд. 12,с-ще Високий,Харківський р-н, Харківська обл.,62459, код ЄДРПОУ04396503) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Височанської селищної ради щодо ненадання інформації на запит від 06.10.2025 р. за №360/02-28 стосовно переліку всіх об`єктів благоустрою Височанської територіальної громади Харківської області;

- визнати неправомірною бездіяльність Височанської селищної ради щодо не надання інформації на запит від 06.10.2025 р. за №360/02-28 стосовно витрат бюджетних коштів на утримання об`єктів благоустрою в період з 01.01.2021 року по 01.10.2025 року;

- зобов`язати Височанську селищну раду надати інформацію на інформаційний запит від 06.10.2025р. №360/02-28, а саме: вказати повний перелік всіх об`єктів благоустрою Височанської територіальної громади Харківської області, з точним місцем його розташування;

- зобов`язати Височанську селищну раду надати інформацію на інформаційний запит від 06.10.2025 р. за №360/02-28, а саме: надати інформацію щодо витрат бюджетних коштів на кожний окремий об`єкт благоустрою в період здійснення витрат з 01.01.2021р. по 01.10.2025 р.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 06.10.2025р. він звернувся до відповідача з письмовим запитом на інформацію, в якому просив у визначений законом строк надати інформацію, що становить суспільний інтерес, однак інформацію надано не було. Зазначене, на думку позивача, порушує його права та законні інтереси.

Зокрема, позивач просив повідомити інформацію стосовно кожного окремого об`єкту благоустрою, назву цього об`єкту благоустрою, наявність паспорту на цей об`єкт благоустрою, кількість коштів, витрачених з бюджету громади на утримання цього об`єкту благоустрою в період з 01.01.2021р. по 01.10.2025р., установу, яка відповідальна за облаштування та утримання об`єкту благоустрою.

Позивач вказував, що на його запит було надано відповідь від 31.10.2025р. № 02-23/2927, однак позивачу не надано ту інформацію, яку він запитував. Надана інформація неповна, здійснено навмисне приховування інформації про витрати бюджетних коштів.

Ухвалою суду від 17.12.2025р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

В зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади, ухвалою суду від 10.03.2026р. справу прийнято до провадження судді Григорова Д.В.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнав та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

При цьому він вказував, що у своєму запиті позивач запитував інформацію стосовно об`єктів благоустрою, на який йому і було надано відповідь, в якій перелічено всі об`єкти благоустрою. У позові позивач цитує статті Закону України «Про благоустрій населених пунктів», але не зазначає конкретно, який саме об`єкт благоустрою не перелічений у відповіді на його інформаційний запит. Позивачем не надано жодного доказу, який би спростував інформацію, яка надана йому відповідачем. Усі твердження позивача ґрунтуються на його припущеннях, а не на доказах.

Також відповідач указував на те, що ОСОБА_1 зазначав про надання йому неповної інформації, здійснення навмисного приховування інформації про витрати бюджетних коштів, однак відповідачем було надано всю інформацію щодо об`єктів благоустрою на території територіальної громади. Щодо витрат коштів з бюджету, то позивачем запитувалася інформація по кожному об`єкту благоустрою окремо, в зв`язку з чим у відповіді на інформаційний запит зазначено, що надати інформацію про кількість коштів, витрачених з бюджету громади на утримання кожного з вищезазначених об`єктів благоустрою в період з 01.01.2021 по 01.10.2025 неможливо, оскільки заходи з благоустрою Височанської селищної громади проводяться комплексно, систематично та відповідно до погодних умов і сезонності, і поступово відповідно до наявних ресурсів громади, у всіх її населених пунктах.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, згідно якої останній наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з урахуванням наведених раніше доводів.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 06.10.2025р. звернувся до відповідача з письмовим запитом на інформацію, в якому просив у визначений законом строк надати інформацію, що становить суспільний інтерес. Зокрема, позивач просив повідомити інформацію стосовно кожного окремого об`єкту благоустрою, назву цього об`єкту благоустрою, наявність паспорту на цей об`єкт благоустрою, кількість коштів, витрачених з бюджету громади на утримання цього об`єкту благоустрою в період з 01.01.2021р. по 01.10.2025р., установу, яка відповідальна за облаштування та утримання об`єкту благоустрою.

Листом від 09.10.2025 за вихідним №02-23/2693 Височанською селищною радою позивача було повідомлено про продовження строку розгляду інформаційного запиту від 06 жовтня 2025 року, який зареєстровано за вхідним №360/02-28 від 06.10.2025 до 20 робочих днів.

Відповідач листом від 31.10.2025р. № 02-23/2927 надав запитувану інформацію та, зокрема, повідомив про всі об`єкти благоустрою, які розташовані на території Височанської селищної територіальної громади та перебувають на балансі Височанської селищної ради. Окрім цього, у відповіді було зазначено, що надати інформацію щодо кількості коштів, витрачених з бюджету громади на утримання кожного з вищезазначених об`єктів благоустрою в період з 01.01.2021 по 01.10.2025 неможливо, оскільки заходи з благоустрою Височанської селищної громади проводяться комплексно, систематично та відповідно до погодних умов і сезонності, і поступово відповідно до наявних ресурсів громади, у всіх її населених пунктах: сел. Високий, сел. Бабаї, сел. Покотилівка, с. Ржавець, с. Нова Березівка, с. Затишне. Також повідомлено, що у Височанській селищній раді відсутня установа, яка відповідає за облаштування та утримання об`єктів благоустрою, це здійснюється відділом благоустрою Височанської селищної ради.

Зазначені обставини сторонами у справі визнаються та не є спірними. Фактична незгода ОСОБА_1 із наданою відповіддю полягає утому, що він вважає її неповною.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно зі статтею 20 цього ж Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частин 1, 2 та 5статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 826/8891/16 від 17.02.2020р., аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Отже, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону.

Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).

Як визначено пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI, відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати, зокрема, така інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.

Згідно із частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2939-VI документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «Для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

На підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Як визначено частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно ж до частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Отже, Закон № 2939-VI допускає можливість відмови в задоволенні запиту про надання публічної інформації. Однак визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.

Разом з тим запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1–3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.

Вказані правові висновки сформовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.01.2025р. у справі № 990/291/24, де Суд також зазначив, що при аналізі відповідних справ ЄСПЛ та вітчизняні суди застосовують «трискладовий тест», щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації.

В цій справі судом не встановлено наявності відмови у наданні ОСОБА_1 тієї чи іншої інформації або її частини, про надання якої він просив. За змістом ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

В зв`язку з наведеним суд виходить з того, що відсутність певної інформації у зв`язку з тим, що вона не створюється, не збирається та не обробляється та, відповідно, не перебуває з цих підстав у володінні суб`єкта владних повноважень або відсутня за обставин об`єктивної реальності не є тотожною відмові такого суб`єкта в її наданні. В цій справі відповідач повідомив про відсутність в нього інформації щодо витрат стосовно кожного запитуваного об`єкта окремо із зазначенням підстав цього, а також повідомив про відсутність окремої установи, яка відповідальна за утримання об`єкту благоустрою.

За таких обставин суд не вбачає з боку відповідача порушення норм чинного законодавства при розгляді інформаційного запиту ОСОБА_1 і так само порушення прав позивача в зв`язку з цим.

Суд зауважує, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору:

1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи – сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи – сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23:

1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;

2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;

3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.;

4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що доводи позовної заяви не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, у той час як відповідачем належними доказами доведено законність та обгрунтованість дій при розгляді запиту на інформацію позивача.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров