Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №460/5139/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 травня 2026 року м. Рівне№460/5139/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.11.2025 №172550009668, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зобов`язання відповідача призначити і виплатити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” починаючи з 03.07.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 10.05.1993 по 30.09.1999, з 01.11.1999 по 09.03.2004 в ТзОВ “Еліпс”.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним, оскільки прийняте без повного та всебічного з`ясування обставин справи та належної оцінки поданих доказів, зокрема безпідставно не зараховано до страхового стажу період його роботи з 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року, підтверджений довідкою від 01 липня 2025 року № 1, яку відповідач необґрунтовано визнав недійсною лише з підстав припинення діяльності підприємства, що її видало, що призвело до неправильного визначення загального страхового стажу та, як наслідок, до безпідставної відмови у реалізації права позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 року відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Поряд із тим, відповідно до ч.4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч.2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , має значний страховий стаж, який, за його твердженням, перевищує 42 роки, та, досягнувши встановленого законодавством пенсійного віку, набув право на призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2025 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав відповідні документи на підтвердження наявного страхового стажу.

Відповідно до принципу екстериторіальності, який передбачає визначення органу, уповноваженого на розгляд заяви про призначення пенсії, в автоматичному режимі, подані позивачем документи були передані для розгляду та прийняття рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві прийнято рішення від 13 листопада 2025 року № 172550009668, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність у позивача необхідного страхового стажу, визначеного законодавством, а саме — 32 років страхового стажу. Водночас, відповідачем зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 31 рік 6 місяців 12 днів.

З матеріалів справи також вбачається, що при визначенні страхового стажу позивача відповідачем не було зараховано період його роботи з 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року, підтверджений довідкою від 01 липня 2025 року № 1.

Обґрунтовуючи неврахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу, відповідач послався на дані витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких станом на 31 березня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еліпс» припинило свою діяльність 18 грудня 2007 року. У зв`язку з цим відповідач дійшов висновку про недійсність довідки, виданої 01 липня 2025 року, та, відповідно, відсутність правових підстав для зарахування підтвердженого нею періоду роботи до страхового стажу позивача.

Крім того, у рішенні зазначено, що страховий стаж позивача визначено частково на підставі відомостей про сплату страхових внесків, які містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 13 листопада 2025 року №172550009668, а також зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком.

На думку позивача, відповідачем безпідставно не враховано спірний період трудової діяльності, що призвело до неправильного визначення загального страхового стажу та, як наслідок, до безпідставної відмови у призначенні пенсії за віком, чим порушено його право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Судом встановлено, що Закон України №1058-IV набув чинності з 01.01.2004, відтак, всі періоди трудової діяльності до цієї дати зараховуються відповідно до раніше чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до абзацу першого підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, як, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи).

Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 25.05.1983:

-запис №19 від 10.05.1993 – прийнятий на роботу в ТзОВ «Еліпс» на посаду експедитора (наказ від 10.05.1993 №2);

-запис №20 від 09.03.2004 – звільнити з посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП (наказ від 09.03.2004 №7) (а.с. 20-21).

Таким чином зазначеними відомостями з трудової книжки позивача підтверджена його посада, а також період роботи та організацію, в якій позивач працював у спірний період, що в свою чергу свідчить про протиправність посилання відповідача на недійсність довідки від 01.07.2025 №1, як підстави для не зарахування періоду роботи позивача з 10.05.1993 по 09.03.2004.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

При цьому, суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність внесення записів у трудову книжку та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30 вересня 2021 року (справа №300/860/17).

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. №162 (далі - Інструкція №162, чинної станом на дату заповнення трудової книжки позивача): трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд також наголошує, що ані Законом №1058-IV, ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи сприяння позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи у спірні періоди.

Пунктом третім Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Крім того, відповідач в рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначив, що спірний період роботи з 10.05.1993 по 09.03.2004 розраховано частково за сплатою внесків згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази реєстру застрахованих осіб (а.с.23-27).

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний 5 місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У силу приписів ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону. Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.

Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, яке, в силу положень ст.2 Закону №1058-ІV гарантується, зокрема, солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях.

Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У силу приписів ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону. Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці. Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. За приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV). Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Зокрема ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника. Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17.

Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі ті, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, відповідно до якого, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності сплати страхових внесків, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про сплату страхових внесків тощо.

Водночас, відповідачем не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомоги позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту його роботи у спірний період.

У зв`язку з наведеним, саме пенсійний орган був уповноважений контролювати своєчасність сплати роботодавцем за позивача страхових внесків, а у випадку порушенням вимог закону – вжити відповідних заходів реагування, доказів на підтвердження порушень чого ним не надано.

Оцінивши наведені обставини та доводи відповідача, суд критично ставиться до висновку про недійсність довідки від 01 липня 2025 року № 1 виключно з підстав припинення діяльності підприємства, що її видало, оскільки такий підхід сам по собі не спростовує факту виконання позивачем трудових обов`язків у спірний період.

При цьому суд враховує, що первинним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, у якій містяться належні та послідовні записи щодо роботи позивача у період з 10 травня 1993 року по 09 березня 2004 року.

Відтак зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу. Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не вжито належних заходів щодо самостійного з`ясування фактичних обставин трудової діяльності позивача, зокрема шляхом витребування додаткових документів, звернення до архівних установ чи інших компетентних органів, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності його поведінки у спірних правовідносинах.

Водночас, щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” починаючи з 03.07.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 10.05.1993 по 30.09.1999, з 01.11.1999 по 09.03.2004 в ТзОВ “Еліпс”, суд зазначає наступне.

За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.

В даному випадку відповідач не є територіальним органом Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування позивача, відтак в цій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Суд присуджує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.11.2025 №172550009668, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” починаючи з 03.07.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 10.05.1993 по 30.09.1999, з 01.11.1999 по 09.03.2004 в ТзОВ “Еліпс”.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в сумі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 06 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)

Суддя Н.В. Друзенко