Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №420/8352/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8352/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненадання відповіді на рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 18 грудня 2025 року №02.27/73319/25-Вн про звільнення з військової служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а саме за своїм батьком, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині рішення суду;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду від 31.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

29.04.2026 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.05.2026 заяву представника позивача про уточнення позовних вимог в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Прийнято до розгляду змінені вимоги в наступній редакції, а саме:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України за результатом розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 18.12.2025 №02.27/73319/25-Вн щодо звільнення в запас Збройних Сил України, викладену в листі ІНФОРМАЦІЯ_1 “Щодо звільнення з військової служби” №08/4882/26-Вн від 18.01.2026 року та скасувати її;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а саме за своїм батьком, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині рішення суду;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України. Батько позивача є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду. 18.12.2025 року позивач звернувся до заступника начальника загону, коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_3 із рапортом №02.27/73319/25-Вн, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини – у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю I-ї групи за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. 16.04.2026 представник позивача отримав в своєму електронному кабінеті відзив на позовну заяву, з якого йому стало відомо, що 18.01.2026 військовою частиною було надано відповідь на рапорт позивача з відповідними роз`ясненнями щодо звільнення його з військової служби і недостатності підстав для звільнення в запас Збройних Сил України. Позивачем все ж таки заперечується надання йому під підпис відповіді на рапорт від 18.01.2026.

Відповідач 16.04.2026 року надав до суду відзив, в якому заперечує проти позову та просить відмовити в повному обсязі. Відповідно до рапорту від 18.12.2025 №02.27/73319/25-Вн, позивач просив звільнити його в запас Збройних Сил України за пп. «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) пунктом 2 частиною 4 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До свого рапорту позивач додав: завірену копію свідоцтва про народження НОМЕР_4 ; завірену копію свідоцтва про народження НОМЕР_5 ; завірену копію свідоцтва про народження НОМЕР_6 ; завірену копію свідоцтва про смерть НОМЕР_7 ; завірену копію витягу з «Відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України або виїхали з такої території» № 169/83375-25-Вих від 21.10.2025; завірену копію свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_8 ; заяву про підтвердження факту, що ОСОБА_4 є єдиним хто здатний піклуватися про батька; завірену копію довідки акту огляду медико-соціальної експертної комісії № 953173; завірену копію висновку про наявність порушень організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 235/1 від 07.10.2025; завірену копію пенсійного посвідчення НОМЕР_9 ; завірену копію паспорту громадянина України; завірену копію паспорту громадянина України; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження. 18.01.2026 військовою частиною було надано відповідь на рапорт позивача з відповідними роз`ясненнями щодо звільнення його з військової служби і недостатності підстав для звільнення в запас Збройних Сил України та доведено йому під підпис. Позивач же покликається на те, що хоча у нього і є рідний брат ОСОБА_5 , проте він не може здійснювати постійний догляд за батьком, у зв`язку з тим, що він є моряком та на даний момент перебуває в морському рейсі. Крім того, до рапорту було додана нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 в якій він зазначає, що в нього немає інших осіб, які зобов`язані його утримувати та могли б здійснювати догляд за ним, крім позивача та стверджує, що мав ще один син ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

В червні 2024 року ОСОБА_1 був мобілізований і по серпень 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_10 Міністерства оборони України. Наказом командира військової частини від 23.08.2024 року №249 позивача було звільнено з військової служби та виключено з списків особового складу військової частини у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини – у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю I групи за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ).

У вересні 2025 року позивач був повторно мобілізований і на даний момент проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

18.12.2025 позивач звернувся до заступника начальника загону, коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_3 із рапортом №02.27/73319/25-Вн., в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини – у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю I групи за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення).

До рапорту було додано наступні документи:

1. Завірена копія свідоцтва про народження НОМЕР_4 , на 1 арк;

2. Завірена копія свідоцтва про народження НОМЕР_11 , на 1 арк;

3. Завірена копія свідоцтва про народження НОМЕР_12 , на 1 арк;

4. Завірена копія свідоцтва про смерть НОМЕР_7 , на 1 арк.;

5. Завірена копія витягу з «Відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України, виїхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» N?19/83375-25-Вих від 21.10.2025, на 1 арк.;

6. Завірена копія свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_8 , на 1 арк.;

7. Заява про підтвердження факту, що ОСОБА_4 є єдиним, хто здатний піклуватися про батька, на 1 арк.;

8. Завірена копія довідки акту огляду медико-соціальної експертної комісії №953173, на 1 арк.;

9. Завірена копія висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №235/1 від 07.10.2025, на 1 арк;

10. Завірена копія пенсійного посвідчення НОМЕР_9 , на 1 арк.;

11. Завірена копія паспорту громадянина України, на 2 арк.;

12. Завірена копія паспорту громадянина України, на 1 арк.;

13. Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, на 2 арк.

Позивача не було проінформовано про результати розгляду рапорту.

До відзиву на позовну заяву надана відповідь в.о.першого заступника начальника загонну - начальника штабу НОМЕР_13 прикордонного загону від 18.01.2026 року (адресована заступнику начальника загону - коменданту прикордонної комендатури швидкого реагування наступного змісту: «За результатом розгляду рапорту солдата ОСОБА_7 від 18.12.2025 №02.27/73319/25-Вн щодо звільнення в запас Збройних Сил України повідомляю наступне. Довести до військовослужбовця, що для звільнення в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, пунктом 2 частиною 4 статтею 26 із застосуванням підпункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», необхідно представити до управління прикордонного загону документи, які б відповідали нормам чинного законодавства. Враховуючи наявні документи, підстави для прийняття правового рішення щодо звільнення в запас ЗСУ відсутні. Інформацію, викладену у розпорядженні довести під підпис вище зазначеному військовослужбовцю та донести встановленим порядком до управління прикордонного загону в термін до 18.01.2026».

Позивач, вважаючи, що має право на звільнення з військової служби за наявності всіх підтверджуючих документів, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі по тексту - Інструкція № 170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абзацу 2 п.п. 1 ч. 1 п. 225 Інструкції № 170 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, відповідно до абзацу 6 підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на момент подання позивачем рапортів про звільнення з військової служби) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, особою з інвалідністю І групи ОСОБА_2 , вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена, зокрема, висновком лікарсько-консультативної комісії № 235/1, який є належним та достатнім документом для підтвердження того, що його батько ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Також у акті огляду МСЕК №953173 зафіксовано, що ОСОБА_2 встановлена перша «Б» група інвалідності з 07.06.2024, особа потребує в сторонній допомозі.

Отже, в межах спірних правовідносин необхідним є з`ясування допустимості та достатності поданих позивачем документів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за його батьком та звільнення позивача зі служби за сімейними обставинами.

Так, правовий висновок щодо питання стосовно того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд висловив у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.

Серед іншого Верховний Суд у вказаних постановах звернув увагу на таке.

Визначення терміну медичний висновок наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін медичний висновок вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін медичний висновок визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив таке.

Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття постійного догляду, який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття сторонній догляд не є тотожним поняттю постійний догляд, позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття постійний догляд передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

У свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві;

- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу" та Інструкції про порядок його надання, в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» п.3 ч.5 статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Разом з цим суд зауважує, що такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.

Так, ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 №407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132 (далі - Інструкція № 407).

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 № 407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.

Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до пункту 7 Інструкції № 407 у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Згідно пункту 11 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що у спірному випадку необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 13.06.2024 року у справі № 520/21316/23.

Так, як вбачається з наявного в матеріалах справи висновку ЛКК № 235/1 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, в якому зазначено про необхідність отримання батьком позивача соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Отже, враховуючи аналіз нормативно-правових актів та актуальну практику Верховного Суду, дослідивши копію висновку ЛКК 235/1, акт огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 953173 від 07.06.2024 року, суд дійшов висновку, що наданий позивачем висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 07.10.2025, виданий за формою №080-4/о батькові позивача, є належним документом, який підтверджує наявність сімейних обставин, які дають право на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Щодо відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 11 травня 1993 року II НОМЕР_14 виданого Комінетрнівським відділом РАГС Одеської області, шлюб між ОСОБА_2 та матір`ю позивача, ОСОБА_8 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 11 травня 1993 року вчинено запис №159.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Доброславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), рідний брат позивача, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інший рідний брат позивача, ОСОБА_5 , не проживає із батьком однією сім`єю. Він є моряком дальнього плавання та на даний момент перебуває в морському рейсі. ОСОБА_5 з 2021 року проживає закордоном. У зв`язку із цим, а також враховуючи характер його професійної діяльності ОСОБА_5 не має можливості здійснювати постійний догляд за батьком.

У відповіді № 19/83375-25-Вих від 21.10.2025 на адвокатський запит представника позивача №б/н від 18.10.2025 року, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надав витяг з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» відносно ОСОБА_9 , повідомив, що ОСОБА_5 виїхав 29.12.2021 року з України після чого не повертався.

Крім того, дружина ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , є інвалідом II групи безстроково, у зв`язку наявністю загального захворювання (довідка до акта огляду МСЕК додається). У зв`язку із чим брат позивача повинен в першу чергу піклуватись про свою дружину і не має можливості здійснювати постійний догляд за батьком.

Відповідно до акту № 103, складеного та підписаного старостою села Ілічанка Руденко Л.М, до складу сім`ї ОСОБА_1 входить його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований і мешкає за цією адресою зі своїм сином ОСОБА_1 . Інші особи, які зареєстровані мешкають окремо за іншою адресою. Крім того, до рапорту позивачем було додано нотаріально засвідчену заяву батька позивача, в якій він підтвердив, що окрім позивача за ним більше немає кому здійснювати постійний догляд.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 року у справі № 380/16966/24 дійшов висновків що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

В контексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби, у цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.».

Відповідно до правових висновків, викладених в Постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23 (адміністративне провадження № К/990/34377/23), загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад судочинства, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захистити права та інтереси особи; цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою) означає "у вагомих сумнівах на користь людини"; принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальні послуги» отримувач соціальних послуг має право на: 1) отримання соціальних послуг відповідно до умов та порядку їх надання, визначених законодавством про соціальні послуги та договором про надання соціальних послуг; 5) вільний вибір надавачів соціальних послуг.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» унормовано, що отримувачами соціальних послуг є особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» вразливі групи населення - особи/сім`ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров`я та розвиток особи, функціонування сім`ї, які особа/сім`я не може подолати самостійно. Чинниками що можуть зумовити складні життєві обставини є, зокрема: а) похилий вік; ґ) інвалідність.

Суд не встановив факту належного розгляду рапорту позивача та доведення позивачу результату розгляду рапорту. З листом в.о.першого заступника начальника НОМЕР_13 прикордонного загону Анатолія БАС “Щодо звільнення з військової служби” №08/4882/26-Вн від 18.01.2026 року, наданого до суду, позивач не був ознайомлений. Крім того, в листі не обгрунтовано, які саме документи не надав позивач до рапорту, що стало підставою для відмови в прийнятті рішення про звільнення. Зважаючи на те, що під час розгляду справи знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до абзацу шостого підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І групи - своїм батьком, який потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, дії відповідача щодо відмови у належному розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі абзацу шостого підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягають визнанню протиправними.

Таким чином, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 6 підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, особою з інвалідністю І групи, то відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби з підстав абзацу шостого підпункту г пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 з урахуванням висновків суду.

Сторонами не наведено суду інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог та обранням належного способу захисту порушених прав.

Підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 242-246, 255-258, 262, 291, 295, 297 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративного позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України в належному розгляді рапорту солдата ОСОБА_1 від 18.12.2025 №02.27/73319/25-Вн щодо звільнення в запас Збройних Сил України.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт від 18.12.2025 №02.27/73319/25-Вн ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а саме за своїм батьком, ОСОБА_2 , з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА