Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №240/5475/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/5475/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України в ненарахуванні та виплаті ОСОБА_1 належних при звільненні грошових коштів: компенсації невикористаних відпусток, а саме додаткових за 2019, 2020 роки, щорічну за 2020 рік, та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 : компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2019 та 2020 роки в сумі 19223,68 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2020 рік в сумі 6865,60 грн, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік в сумі 20596,80 грн, всього 46686,08 грн;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 63163,52 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що їй після звільнення з військової служби не було виплачено усі належні під час проходження військової служби кошти, а саме: компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2019 та 2020 роки, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік. Також позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Вказана бездіяльність слугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

27.03.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. №23378/25, відповідно до змісту якого проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в задоволенні позову.

08.04.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив вх. №27139/25 відповідно до змісту якої позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з підстав, що зазначені у позові та цій відповіді на відзив.

Відповідно до положень частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06.11.2024 позивач подала рапорт про звільнення з військової служби, при цьому просила на день виключення зі списків військової частини виплатити всі належні грошові кошти (грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку (основну та додаткові), грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, тощо).

Оскільки, позивач, як військовослужбовець, що перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , колишній кухар господарського відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону, звільнена наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.11.2024 №178-РС у запас, з 29.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №340 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення знята 19.12.2019.

Наказом від 29.11.2024 №340 наказано виплатити лише компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2019 рік у кількості 13 календарних днів.

Після звільнення, 13.12.2024 позивачці на картковий рахунок було виплачено лише компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2019 рік у кількості 13 календарних днів на суму 8925,24 грн.

Однак, компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2019 рік тривалістю 14 днів на рік, що відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» надається учаснику бойових дій, ОСОБА_1 виплачено не було.

Крім того, не виплачена ОСОБА_1 , компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, що передбачена ст.16-2 Закону України «Про відпустки», та грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік.

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату грошових коштів, що належали їй при звільненні, та не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.

Стосовно позовних вимог про виплату компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учасника бойових дій, за 2019-2020 роки та щорічної відпустки за 2020 рік, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до п.3 ч.1 до ст.9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №3543-XII та Закон №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У статті 1 Закону №3543-XII також надано визначення поняття мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Вирішуючи спір суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Так, у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 вибула з 04.05.2020.

З 01.01.2020 по 03.05.2020 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, їй виплачувалася соціальна допомога по тимчасовій непрацездатності та за нею зберігалося місце служби, грошове і матеріальне забезпечення, отже відповідно до чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про відпустки», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_1 має право на щорічну та додаткові відпустки за 2020 рік.

Відповідно до пункту 1, положень абзацу першого та абзацу другого пункту 2 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Абзацом першим пункту 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовці, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також у відпустці, якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, залишаються на військовій службі у розпорядженні відповідного військового формування (посадової особи, яка має право на призначення на посади) у порядку, визначеному положеннями про проходження громадянами України військової служби, а після їх закінчення - призначаються на попередні або на інші, не нижчі за попередні, посади. Військовослужбовцям військової служби за контрактом під час перебування у таких відпустках продовжується строк контракту про проходження військової служби до закінчення зазначених відпусток (у разі відсутності їх клопотань про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту), а також на строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я та прийняття рішення щодо укладення нового контракту. Військовослужбовцям зараховується час перебування у зазначених відпустках до строку вислуги у військовому званні.

Отже, ОСОБА_1 має право на отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, за 2019 та 2020 роки,14 календарних днів х 2 дорівнює 28 календарних днів; на отримання щорічної відпустки за 2020 рік (рік вибуття у відпустку по догляду за дитиною), у відпустку вибула 04.05.2020, право на відпустку з 01.01.2020 по 03.05.2020 є повних 4 місяці, відпустка дорівнює 10 днів;

Компенсація за невикористані дні відпусток не була нарахована та виплачена відповідачем у день звільнення.

Компенсація додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 та 2020 роки: 14 к.д. х 2 = 28 к.д.: 28 х 686,56 = 19223,68 грн.

Компенсація щорічної відпустки за 2020 рік (рік вибуття у відпустку по догляду за дитиною) – 30 к.д., у відпустку вибула 04.05.2020, право на відпустку з 01.01.2020 по 03.05.2020 = повних 4 міс. 3 к.д. Розраховується пропорційно часу 30 к.д. на рік (12 міс): 30/12 х 4 = 10 к.д.: 10 х 686,56 = 6865,60 грн.

Отже, під час судового розгляду справи було встановлено, що відповідачем у порушення наведених у судовому рішенні норм законодавства, не було нараховано та виплачено при звільненні компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток за 2019-2020 роки, як учаснику бойових дій в сумі 19223,68 грн, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік в сумі 6865,60 грн, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат не вчинялися.

При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду викладені в рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19.

Стосовно позовних вимог про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.8 р.13 Порядку №260 військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, грошова допомога для оздоровлення надається в році вибуття у відпустку та в році, у якому вони стали до виконання обов`язків за посадою після прибуття з цієї відпустки, за умови, що вони набули право на щорічну основну відпустку в цих роках.

Порядок виплати грошової допомоги на оздоровлення регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.08.2018 №260.

Відповідно до п.1 Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 2 Порядку №260 встановлено, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Абзацом першим та другим пункту 6 Порядку №260 встановлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання допомоги для оздоровлення звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення включаються посадовий оклад за відповідним тарифним розрядом, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними штатними посадами.

Пунктом 8 Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, грошова допомога для оздоровлення надається в році вибуття у відпустку та в році, у якому вони стали до виконання обов`язків за посадою після прибуття з цієї відпустки, за умови, що вони набули право на щорічну основну відпустку в цих роках.

Отже, ОСОБА_1 має право на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік (рік вибуття у відпустку по догляду за дитиною) - у розмірі середньомісячного грошового забезпечення.

Грошова допомога не була нарахована та виплачена відповідачем у день звільнення.

Грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік (рік вибуття у відпустку по догляду за дитиною) - у розмірі середньомісячного грошового забезпечення: 30 х 686,56 = 20596,80 грн.

Отже, під час судового розгляду справи було встановлено, що відповідачем у порушення наведених у судовому рішенні норм законодавства, не було нараховано та виплачено позивачці при звільненні грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік в сумі 20596,80 грн, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаної виплати не вчинялися.

Стосовно позовних вимог про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила про те, що під час розгляду спорів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 судам слід виходити з принципу співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування з урахуванням конкретних обставин справи.

Станом на час розгляду даної справи у суду відсутня можливість з`ясувати та перевірити співмірність суми ненарахованого та невиплаченого грошового забезпечення із сумами, що були нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Тому суд вважає позовні вимоги у цій частині такими, що повинні вирішуватися після виконання рішення суду про донарахування та виплату грошового забезпечення, з метою перевірки їх на дотримання принципу співмірності, а тому відмовляє у їх задоволенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, тому суд не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, стягнення коштів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України в ненарахуванні та виплаті ОСОБА_1 належних при звільненні грошових коштів: компенсації невикористаних відпусток, а саме додаткових за 2019, 2020 роки, щорічну за 2020 рік, та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 : компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2019 та 2020 роки в сумі 19223,68 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2020 рік в сумі 6865,60 грн, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік в сумі 20596,80 грн, всього 46686,08 грн.

У задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

06.05.26