Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №140/728/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/728/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (далі – ГУ ПФУ у Миколаївській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Миколаївській області від 18 липня 2025 року №032750005857 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до загального та пільгового стажу (по Списку №2) період роботи з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» за виключенням періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати та відпустках по догляду за дітьми, згідно з довідкою від 09 травня 2025 року №88/01.27, призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ) в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі – Закон №213-VIIІ), з 10 липня 2025 року (дати звернення).

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 10 липня 2025 року звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових мовах. Проте рішенням ГУ ПФУ у Миколаївській області від 18 липня 2025 року №032750005857 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV) у зв`язку з відсутністю пільгового стажу необхідного для призначення пенсії та недосягненням пенсійного віку.

Із таким рішенням позивач не погоджується та зазначає, що в період з 17 травня 1993 року до 01 червня 2020 року працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани», тож за виключенням періоду перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дітьми сумарно пільговий стаж за Списком №2 становить 14 років 02 місяці 00 днів.

ОСОБА_1 вказала, що записами її трудової книжки підтверджено період трудової діяльності з 17 травня 1993 року до 01 червня 2020 року в дитячому тубсанаторії «Згорани» на посаді санітарки ізолятора, молодшої медичної сестри ізолятора. Записи про роботу та звільнення з роботи є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень з посиланнями на накази, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємства. Вказаний період роботи в Обласному протитуберкульозному дитячому санаторії «Згорани» також підтверджено довідкою трудового архіву Шацької селищної ради від 09 травня 2025 року №88/01.27.

На переконання позивача вона має право на пільгову пенсію відповідно до статті 13 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, яким було збільшено вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 до 55 років. При цьому вказала, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії їй виповнилося 50 років, страховий стаж становить понад 30 років з них 14 років 2 місяці 00 днів на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, тому нею дотримано умови призначення пенсії згідно зі статтею 13 Закону №1788-ХІІ.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

ГУ ПФУ у Миколаївській області у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.28-31). В обґрунтування цієї позиції вказав, що за принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV з доданими документами була розглянута та 18 липня 2025 року прийнято рішення №032750005857 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Вік позивача на дату звернення 50 років, страховий стаж становить 30 років 09 місяців 08 днів (в тому числі у пільговому обчисленні згідно з статтею 60 Закону №1788-ХІІ), пільговий стаж роботи позивача не визначено. Зазначив, що довідки, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до додатку 5 пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі – Порядок №637) накази про результати атестації робочих місць за умовами праці та переліки робочих місць, виробництв, професій і посад працівників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, позивачем не надано.

ГУ ПФУ у Миколаївській області вважає, що його рішення є законним та підстави для його скасування відсутні.

Відповідач 1 у відзиві на позов також просив відмовити у задоволення позову, зазначивши, що засобами програмного забезпечення ГУ ПФУ у Миколаївській області визначене уповноваженим органом на розгляд заяви позивача від 10 липня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вважає, що оскільки предметом спору є рішення саме ГУ ПФУ у Миколаївській області, то безпідставними є позовні вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до загального та пільгового стажу (за Списком №2) період роботи з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону №1788-ХІІ (а.с. 68-70).

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Не є спірною та обставина, що 10 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільговим умовах (а.с.87).

Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Миколаївській області, рішенням якого від 18 липня 2025 року №032750005857 (а.с.11) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу в шкідливих та важких умовах праці.

Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що вік заявниці становить 50 років 03 місяці; страховий стаж – 30 років 09 місяців 08 днів (в тому числі у пільговому обчисленні згідно зі статтею 60 Закону №1788-ХІІ); пільговий стаж не визначено.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу зараховано всі періоди; довідки, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до додатку 5 пункту 20 Порядку №637, накази про результати атестації робочих місць за умовами праці та переліки робочих місць, виробництв, професій і посад працівників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, позивачем не надано.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У пункті 5 Рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (статті 12 згаданого Закону).

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За змістом наведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

З 01 січня 2004 року законами, які впорядковують основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення є Закон №1058-IV, який був прийнятий на зміну окремих положень Закону №1788-XII.

Оскільки Закони №1058-IV та №1788-XII регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неврегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.

Водночас існують і виключення із загального правила.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону №213-VIII, який набрав чинності 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, Законом №213-VIII раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

При цьому пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV установлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувалися пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності 11 жовтня 2017 року нормами Закону України №2148-VIII, яким Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1, який містить статтю 114 «Пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників».

Згідно з частиною першої статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Законом №2148-VIII у новій редакції був викладений і пункт 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, де зазначалося, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Таким чином, правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватися одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII.

Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього ж Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону №213-VIII.

Отже, з 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2: пункт «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII. Правила цих законів містять розбіжність відносно вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до Закону №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції Закону №2148-VIII.

Із змісту рішення від 18 липня 2025 року №032750005857 вбачається, що у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-ІV ГУ ПФУ у Миколаївській області відмовило ОСОБА_1 , зокрема, і через недосягнення пенсійного віку.

Суд зазначає, що мотиви відповідача суперечать нормам чинного законодавства та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 23 січня 2020 року №1-р/2020, які відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є рівною мірою обов`язковими до виконання.

У постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого, існує колізія. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а саме: застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

У межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

За вказаних обставин така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Таким чином, твердження відповідача 2 про те, позивач, яка на момент звернення мала 50 років, не досягла пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах є помилковими.

Щодо незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року (за виключенням періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати та відпустках по догляду за дітьми) в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» до пільгового стажу за Списком №2, суд вказує таке.

В силу вимог частини четвертої статті 24 Закону№1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

За приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 обумовлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Суд зазначає, що питання призначення пенсій на пільгових умовах за Списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731; далі – Порядок №383).

Відповідно до пункту 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи.

У позивача наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 (а.с.12-13), яка була надана до заяви про призначення пенсії. Згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 з 17 травня 1993 року прийнята тимчасово на посаду санітарки-прибиральниці (палатної) в Дитячий санаторій «Згорани» Волинської області, Любомльського району; з 01 грудня 1993 року переведена тимчасово на посаду санітарки ізолятора; з 30 квітня 1998 року переведена на посаду молодшої медичної сестри ізолятора в зв`язку з перейменуванням посади в штатному розписі; 01 червня 2020 року звільнена у зв`язку із реорганізацією шляхом скорочення чисельності штату на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України; записи №1-№4, №6). Тут же міститься запис про те, що Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Згорани» з 06 червня 2019 року реорганізовано на комунальне підприємство (запис №5).

При цьому слід зауважити, що записи про спірний період роботи не містять в собі виправлень, здійснені у послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис.

Крім того, довідкою трудового архіву Шацької селищної ради від 09 травня 2025 року №88/01.27 також підтверджено, що позивач дійсно працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» на посаді санітарки прибиральниці тимчасово з 17 травня 1993 року (наказ про прийом на роботу №77 від 13 травня 1993 року); 01 грудня 1993 року переведена тимчасово на посаду санітарки ізолятора (наказ №195 п. 8 від 01 грудня 1993 року); 01 грудня 1994 року переведена постійно на посаду санітарки ізолятора (наказ №284 від 01 грудня 1994 року); 30 квітня 1998 року переведена на посаду молодшої медичної сестри ізолятора в зв`язку з перейменуванням посади в штатному розписі (наказ 378 п.13 від 30 квітня 1994 року); 01 червня 2020 року звільнена з роботи на підставі пункту1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (наказ №55-ос/к від 01 червня 2020 року).

У відпустках без збереження заробітної плати перебувала: з 15 червня 1996 року по 29 червня 1996 року (наказ №94 п. 5 від 15 червня 1996 року); з 01 липня 1996 року по 17 липня 1996 року (наказ №105 п.5 від 02 липня 1996 року); з 18 липня 1996 року по 31 липня 1996 року (наказ 117 п. 1 від 18 липня 1996 року); з 02 жовтня 2011 року по 10 жовтня 2011 року (наказ №131-ос від 30 вересня 2011 року).

У відпустках по догляду за дитиною перебувала: з 19 січня 1999 року по 06 листопада 2001 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років; з 16 липня 201 року по 20 листопада 2001 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років (наказ №135 п. 4 від 16 липня 2001 року); з 03 листопада 2001 року по 06 листопада 2002 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 5-ти років (наказ №235 п.5 від 17 листопада 2001 року);20 січня 2003 року по 21 листопада 2005 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 6-ти років (наказ №13 п.4 від 20 січня 2003 року); з 19 жовтня 2012 року по 11 серпня 2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 3- х років (наказ №17 від 19 жовтня 2012 року); з 12 серпня 2015 року по 11 серпня 2016 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 4-ти років (наказ №49-ос від 10 серпня 2015 року); з 12 серпня 2016 року по 11 серпня 2017 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 5-ти років (наказ №68-ос від 10 серпня 2016 року); з 12 серпня 2017 року по 11 серпня 2018 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 6-ти років (наказ №83-ос від 08 серпня 2016 року).

У прогулах без поважної причини не перебувала (а.с.14).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів СССР від 26 січня 1991 року №10 розділ XXVI позиція 2260000а право на державну пенсію на пільгових умовах має середній та молодший медичний персонал, що працює «в туберкульозних та інфекційних установах, відділеннях, кабінетах».

Аналогічні положення містять постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 (розділ XXIV позиція 2260000а), постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36 (розділ XXIV позиція 24а), постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461 (розділ XXIV), які були чинними в період роботи позивача на посаді з шкідливими умовами праці.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» установлено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. №461, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі – Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі – Методичні рекомендації).

Пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій установлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації. Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

З аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестація робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великою Палати Верховного Суду України від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2.

З урахуванням наведеного суд вважає, що стаж роботи ОСОБА_1 в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» у період з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року, за винятком періодів перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати та відпустках по догляду за дітьми, слід зарахувати до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

При цьому суд зазначає, що відсутність уточнюючої довідки про пільговий стаж з огляду на невидачу такої довідки підприємством не може позбавляти позивача права на пільгову пенсію за віком, позаяк таке право підтверджується записами в трудовій книжці про роботу в шкідливих умовах праці, передбачену Списком №2.

При вирішенні справи судом також враховано, що спірний період з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року зараховано позивачу до страхового стажу (в тому числі окремі періоди в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ, форми РС-право станом на 10 липня 2025 року – а.с.97).

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Однак, як встановлено судом, та вбачається із матеріалів справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких умов, рішення ГУ ПФУ у Миколаївській області від 18 липня 2025 року №032750005857 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та належить до скасування.

Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру в тому числі і в частині суб`єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі – Порядок №22-1, зі змінами), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до пункту 4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Суд зазначає, що органом, що призначає пенсію, визначено за принципом екстериторіальності – ГУ ПФУ у Миколаївській області, яким розглядалось питання про призначення позивачу пенсії та приймалось рішення про відмову в такому призначенні.

ГУ ПФУ у Волинській області не розглядало питання щодо призначення позивачу пенсії, рішень з цього питання, зокрема щодо розрахунку стажу позивача, відповідачем 1 не приймалось.

Отже, в даному випадку права позивача порушені виключно ГУ ПФУ у Миколаївській області, яке розглядало питання про призначення позивачу пенсії та здійснювало розрахунок стажу позивача.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.

Тому в задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ у Волинській області, слід відмовити.

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як орган, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання.

Щодо вимоги позивача про призначення з 10 липня 2025 року пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно статті 13 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом №213-VIIІ, суд зазначає, що за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для призначення позивачу пенсії, суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Суд зауважує, що призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії в силу Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач 2 має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.

При цьому, суд не обраховує дійсний пільговий/страховий стаж позивача та не може перебирати на себе повноваження чи компетенцію суб`єктів владних повноважень щодо встановлення наявності чи відсутності права на призначення вказаної пенсії.

Таким чином, з метою належного захисту прав позивача у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаних позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Отже, урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Миколаївській області від 18 липня 2025 року №032750005857 про відмову у призначенні пенсії, зобов`язання відповідача 2 зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани», за виключенням періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати та відпустках по догляду за дітьми, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач просила стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору та на правничу допомогу.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №640/13685/19, від 23 квітня 2021 року у справі №360/700/19, відповідно до якої склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надала: ордер на надання правничої допомоги серії АС №1171001 (а.с.18) та квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 15 січня 2026 року на суму 10000, 00 грн (а.с.20), у якій вказано, що підставою її видачі є договір про надання професійної правничої допомоги.

Однак, такого договору позивачем суду надано не було.

Суд зауважує, що з огляду на відсутність в матеріалах справи самого договору про надання правничої допомоги, суд позбавлений можливості встановити про які умови оплати домовилися сторони, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Відтак, на переконання суду, надані суду документи не є належними та достатніми доками на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правову допомогу у цій справі, а тому зазначені витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатила судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17 січня 2026 року №1.493859809.1 (а.с.7), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.23).

З огляду на часткове задоволення позову на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Миколаївській області необхідно стягнути судові витрати у сумі 887,46 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (54008, Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Морехідна, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 18 липня 2025 року №032750005857 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 період роботи в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» з 17 травня 1993 року по 01 червня 2020 року, за виключенням періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати та відпустках по догляду за дітьми, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області судові витрати у сумі 887,46 грн (вісімсот вісімдесят сім грн 46 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк