Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №456/2362/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2362/26

Провадження № 2-о/456/129/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Валовін Ю. В. ,

з участю секретаря Байко В.З.,

заявник ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию заяву в порядку окремого провадження подану ОСОБА_1 заяву про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін та учасників справи.

Заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , строком на 6 (шість) місяців та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав кривдника: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею шляхом ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.

В обґрунтування заявлених вимог заявниця зазначає, що 06.06.2015 вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , від даного шлюбу в них народились спільні діти: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З чоловіком та дітьми вони проживали за адресою АДРЕСА_2 . Проте, з часом спільне життя постійно почало погіршуватись. Чоловік ОСОБА_2 , в стані алкогольного сп?яніння вчиняє домашнє насильство щодо заявниці та їхніх дітей, а саме: діяння психологічного, фізичного, економічного насильства, що виражається у наступному: психологічне насильство (словесні образи, нецензурна лайка, приниження, погрози фізичної розправи, залякування, контроль у пересуванні); фізичне насильство (ляпаси, стусани, штовхання, шарпання за волосся, нанесення побоїв, кидання в неї різноманітних предметів). На неодноразові зауваження заявниці, прохання не реагує або починає вчиняти насильницькі діяння. Вказує, що ОСОБА_2 систематично вживає алкогольні напої та веде антисоціальний спосіб життя.

В лютому 2026 році заявниця звернулася до Національної поліції в м. Стрию, за фактом вчинення адміністративного правопорушення про що було видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника строком на 5 діб та складено протокол за статтею 184 КУпАП. На даний час вона, турбуючись за своє життя, вимушена уникати спілкування з ним. Водночас, він й далі телефонує і погрожує фізичною розправою, стверджує, що вистежить її на шляху на роботу тощо.

Вказані погрози заявниця сприймає як реальні, оскільки ОСОБА_2 неодноразово застосовував фізичне насильство, душив та бив, що було підставою винесення йому заборонного припису 19.02.2026. Таким чином, вважає що є особою, яка зазнала домашнього насильства.

Заінтересована особа своєї позиції щодо поданої заяви не висловила.

Заяви (клопотання) учасників справи, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 27.04.2026 головуючим суддею в справі визначено суддю Валовін Ю.В.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29.04.2026 заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Заявниця в судовому засіданні вимоги заяви підтримала, наполягала на негайному винесенні обмежувального припису, оскільки переживає за своє та дітей життя і здоров`я. Пояснила, що побоюючись за своє життя і здоров`я на даний момент переїхала жити в інше житло, де проживає з мамою, яка тимчасово гостює в неї. Стверджує, що ОСОБА_2 стримує присутність її мами, проте, після її від`їзду ОСОБА_2 буде реалізовувати свої погрози.

Зважаючи на доводи заявниці, суд ухвалив здійснювати розгляд заяви за відсутності заінтересованої особи, який будучи належним чином повідомленим та обізнаним про час та дату розгляду заяви, в судове засідання не з`явився.

Розгляд заяви з оголошенням резолютивної частини рішення відбувся 30.04.2026.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заява підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06 червня 2015 року нею було укладено шлюб, в якому народилось троє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З чоловіком та дітьми вони проживали за адресою АДРЕСА_2 .

19.02.2026 побоюючись за власне життя, ОСОБА_1 викликала поліцію з причин того, що її чоловік будучи в стані алкогольного сп`яніння вчиняв щодо неї насильство, нецензурно лаявся та душив.

Прибувши на виклик, працівниками поліції було складено терміновий заборонний припис серії АА № 610624 від 19.02.2026 ОСОБА_2 , відповідно до якого встановлено наступні заходи термінового заборонного припису стосовно постраждалої особи ОСОБА_1 : заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 5 діб з 12 год 00 хв 19.02.2026 до 12 год 00 хв 24.02.2026. Підставою винесення термінового заборонного припису було те, що ОСОБА_2 за адресою проживання вчинив домашнє насильство щодо своєї дружини, обзивав нецензурною лайкою, душив за шию.

Відповідно до інформації, зазначеної на сайті Судової влади України, у провадженні Стрийського міськрайонного суду Львівської області перебувають справи про адміністративні правопорушення № 456/1119/26 та № 456/1121/26 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Рішення у вказаних справах на дату розгляду заяви не винесені.

Після завершення дії заборонного припису, ОСОБА_2 не припинив вчинення домашнього насильства, що призвело до вимушеного переїзду дружини з дітьми проживати в інше помешкання. Заявниця перебуває в наляканому стані, побоюючись за своє життя і здоров`я, чоловік продовжує телефонувати до неї та погрожувати фізичною розправою.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до п. 3, 4, 6, 7, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до частин першої, другої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У свою чергу, як унормовано ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду за результатами розгляду заяви.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі №756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).

З огляду на викладене, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо дружини ОСОБА_1 , що підтверджується, зокрема, терміновим заборонним приписом, наявністю в провадженні суду двох матеріалів справ про адміністративні правопорушення, що складені щодо ОСОБА_2 за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство), які підтверджують факт звернення заявниці за допомогою до правоохоронних органів, а відтак реальність її побоювань фізичної розправи. Таким чином, суд приходить до висновку, що продовження насильницької поведінки є реальним та підтверджується матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту від кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, заяви про те, що має намір змінити свою поведінку не подав, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису підлягає до часткового задоволення.

Судом взято до уваги той факт, що ОСОБА_2 є батьком трьох малолітніх дітей, які проживають з матір`ю окремо, фактів вчинення насильства щодо дітей судом не встановлено, з метою недопущення порушення прав ОСОБА_2 , як батька, суд вважає за доцільне обмежити строк дії обмежувального припису двома місяцями.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд вважає, що вжиті заявником розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.

Відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться за рахунок держави (ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України).

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , строком на 2 (два) місяці, встановивши наступні заходи тимчасового обмеження прав:

1.заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання з постраждалою особою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

2.заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1

3., якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

4.заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису в частині судового збору, віднести на рахунок держави.

Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 05.05.2026.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 . Фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 ., РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Юлія ВАЛОВІН