Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №462/1409/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1409/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 травня 2026 року м.Львів

Суддя Залізничного районного суду м.Львова Колодяжний С.Ю., з участю захисника ОСОБА_1 – адвоката Добушовського О.В., розглянувши матеріали, які надійшли від Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстроване місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №134532 від 14.02.2026 року, ОСОБА_1 13.02.2026 року о 23.40 год. на вул.Любінській, 102 у м.Львові вчинив злісну непокору неодноразовій законній вимозі поліцейського при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, а саме відмовився вийти з автомобіля та проїхати до ТЦК та СП у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення за ст.210-1 КУпАП від 17.12.2025 року, про що відносно нього 14.02.2026 року складено протокол серії ВАД №134532 про адміністративне правопорушення за ст.185 КУпАП.

У суді захисник ОСОБА_1 – адвокат Добушовський О.В. зазначив, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, тому просив провадження у справі закрити. При цьому, просив врахувати його доводи, наведені у письмових заепереченнях від 20.04.2026 року.

Заслухавши доводи адвоката Добушовського О.В., дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, виходячи з наступного.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка є джерелом права в Україні, кожному гарантовано право на справедливий суд.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством(ст.1 КУпАП).

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.280 КУпАП).

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з ст.251, 252 КУпАП приймаючи рішення у справі про адміністративне правопорушення, суд оцінює докази в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП обов?язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia»,рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Враховуючи наведене, суддя при розгляді даної справи виходить з того, що не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поряд з цим, відповідно до положень ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подавати докази. Виходячи зі змісту ст.269 КУпАП, таким правом наділений і потерпілий.

За таких обставин суддя не вчиняв жодних процесуальних рішень, ініціювання чи здійснення яких у змагальній судовій процедурі належало б до повноважень сторони обвинувачення. Відтак, суддею досліджено і дано оцінку лише письмовим матеріалам, наданим уповноваженим правоохоронним органом, доводам і доказам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілої.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.08.2023 року в справі № 208/712/19.

Згідно з ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну.

Відповідно до ст.185 КУпАП передбачено відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв?язку з їх участю в охороні громадського порядку.

Пленум Верховного Суду України у п.7 Постанови «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров?я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» № 8 від 26.06.1992, роз?яснив, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов?язків, а також, що адміністративна відповідальність за ст.185 КУпАП настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

З об?єктивної сторони злісна непокора виражається у відмові від обов?язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог працівника поліції, або в непокорі, вираженій в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до органів та осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова правопорушника проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора це пасивна поведінка.

При оформленні адміністративних матеріалів працівниками поліції на підтвердження вини ОСОБА_1 долучено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №134532 від 14.02.2026 року, відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, рапорти працівників поліції.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» за зверненням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України або розвідувальних органів України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, беруть участь у здійсненні заходів щодо оповіщення військовозобов`язаних та резервістів спільно з представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також здійснюють адміністративне затримання та доставлення до цих центрів та органів призовників, військовозобов?язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Разом із тим, відповідно до абзацу 39 п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Проте матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертався в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення ОСОБА_1 , який вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.210, 210-1 КУпАП, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Також із матеріалів справи не вбачається відомостей, що останнього було затримано в порядку, визначеному законом, а також відсутні будь-які відомості про застосування до нього заходів адміністративного затримання.

Натомість, як вбачається із протоколу серії ВАД №134532 від 14.02.2026 року, , в такому сформульовано суть правопорушення, яке ставиться в вину ОСОБА_1 , - «13.02.2026 року о 23.40 год. на АДРЕСА_2 вчинив злісну непокору неодноразовій законній вимозі поліцейського при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, а саме відмовився вийти з автомобіля та проїхати до ТЦК та СП у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення за ст.210-1 КУпАП від 17.12.2025 року».

Відтак, із вказаного протоколу не встановлено, в чому саме полягала злісна непокора ОСОБА_1 розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв?язку з їх участю в охороні громадського порядку. З досліджених відео з нагрудних камер працівників поліції встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 зухвалої форми поведінки та спілкування, проявляння неповаги чи агресії до працівників поліції.

Окрім того, матеріали про адміністративне правопорушення містять лише протокол про адміністративне правопорушення, який констатує лише факт складення протоколу, рапорт працівника поліції, який не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Матеріалами справи не встановлено правових підстав вважати, що ОСОБА_1 був зобов?язаний виконати вимогу поліцейських щодо проїзду до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за відсутності протоколу затримання. Невиконання особою вимоги, яка не пов?язана з реалізацією повноважень адміністративного затримання, не може розцінюватися як злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського у розумінні ст.185 КУпАП.

З огляду на наведене,викладене в протоколі обвинувачення є недоведеним, не відповідає дійсним обставинам події, встановленим під час судового розгляду.

Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а.

У справі Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії від 06.12.1998 ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути та тлумачитись на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Виходячи з наведеного, з урахуванням вимог ч.1 ст.247 КУпАП, вважаю, що порушене відносно ОСОБА_1 провадження в справі про адміністративні правопорушення підлягає закриттю за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

постановив:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний