Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №462/8274/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/8274/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мруць І.С.

за участю секретаря судового засідання Булавки Х.Н.

справа № 462/8274/25

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідачка – ОСОБА_2

розглянувши у порядку загального позовного провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

за участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 ,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача 2100000 грн. безпідставно отриманих коштів, 145158,90 грн. - 3% річних, 413127,46 грн. – інфляційні втрати, та стягнути понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.07.2023 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості про те, що позивачка позичить відповідачці грошові кошти для купівлі квартири у місті Львові з умовою їх повернення. У зв`язку з сусідськими та дружніми відносинами, що склались між сторонами протягом багатьох років, позивач не наполягала на укладенні договору в письмовій формі. Зазначає, що перерахувала відповідачці грошові кошти в сумі 2 100 000 гривень, однак на пізніші звернення до відповідачки про повернення коштів, остання перестала спілкуватися з позивачкою. Зазначає, що ст.1213 ЦК України встановлює, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а тому обов`язок повернути кошти виник у відповідачки з наступного дня після отримання коштів а саме з 07 липня 2023 року, враховуючи наведене просить позов задовольнити.

27 листопада 2025 року ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) та призначено судове засідання.

10.12.2025 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначає, що позивач перерахувала всі кошти добровільно на її картковий рахунок, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів. Також, зазначає, що вини відповідачки у виникненні цього спору немає, у справі відсутні докази помилкового або примусового характеру платежу, натомість наявні докази що платіж ініціював позивач, а тому вважає позовні вимоги безпідставні.

17.12.2025 року від представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 надійшли заперечення на відзив. Зазначає, що попередньо існувала домовленість про те, що позивачка на певний час передасть грошові кошти у борг відповідачці і остання на них придбає квартиру у м.Львові для поліпшення своїх умов проживання. Така поведінка між сторона пояснюється саме тим, що вони були сусідами, більше 20-ти років товаришували, проживаючи будинок навпроти будинку на одній вулиці у смт.Черняхів, мали невелику різницю у віці, а тому підтримували дружні, майже родинні стосунки, допомагали один одному у домашньому господарстві, разом святкували свята.Зазначає, що цивільні обов`язки відповідачки у даному спорі виникли із її поведінки, коли вона прийняла передані їй в борг грошові кошти, придбала на них квартиру і за аналогією з положеннями цивільного кодексу, якими врегульовані відносини щодо позики, мала повернути гроші, що вона зобов`язана була б зробити, потримавши гроші в кредит в банківській установі.

24.12.2025 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що позивач перерахувала їй кошти , знаючи що між ними відсутнє зобов`язання з повернення коштів, позивач сама переконувала її що ці кошти їй не потрібні, оскільки після смерті сина, у неї, крім подруги, нікого немає, жодних домовленостей про повернення коштів не було. Вважає, що твердження про те, що вона набула грошові кошти без достатньої правової підстави, є необґрунтованим і не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а відсутність доказів факту безпідставного набуття відповідачем коштів унеможливлює задоволення позовних вимог. Враховуючи наведене просить в задоволені позовних вимог відмовити.

05.03.2026 року суд ухвалив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання позивачка та відповідачка не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав із підстав, викладених у позовній заяві та запереченні на відзив. Пояснив, що позивачка з відповідачкою спілкувались з дитинства, майже як родичі. Відповідачка просила позичити їй гроші, а позивачка на той час мала кошти, компенсацію після смерті сина, який загинув на війні. Позивачка відразу перерахувала відповідачці кошти, які остання прийняла та придбала за них квартиру у Львові. Після того, як позивачка спитала, коли їй повернуть кошти, відповідачка перестала з нею спілкуватися. Представник позивачки зазначає, що оскільки відповідачка отримала кошти безпідставно, то позивачка просить такі стягнути. При цьому, вважає, що не потрібно доводити якоїсь винної поведінки позивачки, правові підстави передачі коштів відсутні – сторони не укладали договору дарування чи позики. Зауважив, що позивачка є державним службовцем та задекларувала у відповідний період надання відповідачці позики у вказаній сумі.

Представник відповідачки позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві. Пояснив, що передача коштів подрузі ОСОБА_2 – це була добра воля позивачки. Таким чином, вона хотіла віддячити за особисті стосунки, щоб відповідачка могла придбати житло для своєї доньки. Зауважив, що відповідачка попереджала позивачку, що не зможе повернути такі кошти, але позивачка сама наполягала на передачі коштів. Вважає, що позивачка усвідомлювала, що не отримає їх назад, а після того, як відносини між сторонами погіршились, вона вирішила звернутися до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи та долучені до них докази, оцінивши доводи представників сторін та їх пояснення суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Предметом спору у даній позовній заяві є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно набутих грошових коштів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події

Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19; від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18; від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

На підтвердження доводів своєї позовної заяви, позивачка подала суду копії банківських чеків від 06.07.2023 року на суму 900 000 гривень, від 07.07.2023 року на суму 900 000 гривень, від 11.07.2023 року на суму 300 000 гривень (а.с.6-8).

Статтею 1 Закону № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» визначені наступні терміни: платіжна операція це будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; отримувач особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції або яка отримує суму платіжної операції в готівковій формі; неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі; неналежний отримувач особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони».

Проте, позивачкою та її захисником не надано суду жодних доказів на підтвердження безпідставності набутих коштів відповідачкою, не підтверджено відсутність правової підстави для набуття таких коштів, адже у позовній заяві зазначає про добровільність надання таких котів відповідачу. Суду не наведено доказів, що відповідач збагатилася за рахунок позивача поза підставою. Також, суду не надано доказів, які б спростовували доводи відповідачки про добровільність, з волі позивача, надання коштів та відсутність обов`язку з повернення коштів.

На запитання суду, чи обговорювалися перед наданням коштів сторонами умови передання таких коштів, строки їх повернення, представник позивачки у судовому засіданні зазначив, що після перерахування коштів позивачка обережно натякнула відповідачці, що їх треба повернути та в подальшому зверталася до останньої з вимогами про повернення коштів, копії яких долучила до позову (а.с.9-15).

Відтак, згідно матеріалів справи та долучених квитанцій про переказ коштів відсутні підстави вважати, що переказ коштів відбувся на рахунок неналежного отримувача, без законних підстав.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 4 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів– відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

відповідачка: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повний текст судового рішення складено 06 травня 2026 року.

Суддя: /підпис/ І.С. Мруць