Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №401/143/26 — Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа № 401/143/26

Провадження № 2/401/839/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області, в складі головуючого судді Волошиної Н.Л., за участю секретаря судового засідання Яцини А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні в місті Світловодську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неповернутої суми позики (боргу),-

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шевченко С.М. звернувся з позовом до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області та просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача неповернуту суму позики у розмірі 1 700,00 доларів США та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27 травня 2025 року відповідач від позивача під розписку отримав в борг (позику) грошові кошти в сумі 1 1700 доларів США зі строком повернення боргу (позики) у повному обсязі до 01 червня 2025 року. В зазначений термін борг відповідач не повернув та не виконує взяті на себе зобов`язання, на контакт не йде, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом до суду. (а.с. 2-6)

Ухвалою судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін, призначено судове засідання. (а.с. 20-21)

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шевченко С.М. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать рекомендовані поштові відправлення, які повернулися до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою. (а.с. 26, 43, 50)

Згідно ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи положення ч. 7 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається таким, що повідомлений про дату та час розгляду справи належним чином. Відзив щодо позову та заяв про розгляд справи без його участі відповідач не надав.

При таких обставинах, у відповідності до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України, встановлено сукупність умов для проведення розгляду справи в заочному порядку на підставі наявних у ній матеріалів.

Заслухавши представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шевченка С.М., дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 27 лютого 2025 року отримав в борг від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) доларів США та зобов`язався повернути отриману грошову суму в повному обсязі у строк до 01 червня 2025 року, що підтверджується оригіналом розписки, складеної 27 лютого 2025 року ОСОБА_2 (а.с. 52)

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. (ст. 207 ЦК України)

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За умовами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Цей документ підтверджує як факт укладення угоди, так і отримання коштів.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України)

Зобов`язання у відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.(ч. 1 ст. 599 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 525 ЦК Украйни одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. (ч. 1 ст. 611 ЦК України)

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. (Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення та дати їх отримання.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17 вказано про те, що за своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. (Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17).

Суд виходить із того, що письмова форма розписки внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору позики, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Дослідивши оригінал розписки, яка складена 27 лютого 2025 року ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про доведений факт укладення Договору позики від 27 лютого 2025 року шляхом складання розписки, факт отримання коштів та їх неповернення позикодавцю, оскільки відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості перед позивачем.

Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 неповернутої суми позики (боргу).

Таким чином, за Договором позики (розпискою) позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) доларів США, проте відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання боргових зобов`язань.

Оскільки відповідачем сума позики не повернута, суд вважає, що права позивача порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернутої суми позики в розмірі 1 700 доларів США.

При поданні позову позивачем заявлено вимогу про відшкодування йому за рахунок відповідача понесених судових витрат, які складаються зі сплаченого судового збору 1 331,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Визначаючи розмір понесених витрат суд виходить з наступного.

За ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат на правничу правову допомогу суду представлено докази, а саме копії: Договору № 01-Д/26 від 08 січня 2026 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шевченком Станіславом Миколайовичем, Додаткової угоди від 08 січня 2026 року, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1351, посвідчення адвоката, ордера на надання правничої допомоги серії ВІ № 1354643, платіжної інструкції від 08 січня 2026 року про оплату юридичних послуг на суму 20 000,00 грн. (а.с. 11-15)

Відповідачем Супруном О.В. до суду не подавалося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, оцінюючи обґрунтованість вимог представника позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об’єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена представником позивача сума в розмірі 20 000,00 грн є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат.

Враховуючи обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про компенсацію витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об’єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених адвокатом.

В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а тому сума судового збору в розмірі 1 331 грн 20 к., яка сплачена позивачем за подання позову, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 202, 207, 509, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 272, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неповернутої суми позики (боргу) – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернуту суму позики (боргу) за договором позики (розписки) від 27 лютого 2025 року, у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 к. судових витрат на професійну правничу допомогу та 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 к. сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подання апеляційної скарги в порядку ст.ст. 351-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області Н.Л. Волошина