Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №171/2803/25 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/2803/25

Провадження № 1-кп/177/147/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 03 липня 2025 року за №12025041410000163, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Михайлівка, Апостолівського району, Дніпропетровської області, громадянина України, військовослужбовця військової служби ЗС України військової частини НОМЕР_1 НГУ, старшого стрільця першого СБ другої роти третього відділення, маючого середню освіту, одруженого, дружина інвалід 2 групи, не маючого на утриманні неповнолітніх чи малолітніх дітей, не працюючого, інвалідності не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ст. 89 КК України раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби ЗС України за контрактом військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «старший солдат» в порушення вимог ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, діючи умисно, 02 липня 2025 року о 14 годині 00 хвилин по вулиці Тиха в с. Михайлівка Криворізького району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_4 керував автомобілем марки «2109», державний номерний знак НОМЕР_3 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом, відповідно до чого було складено протокол серії ЕНА № 5123380 від 02.07.2025 року за частиною 4 статті 126 КУпАП.

Постановою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу, Дніпропетровської області від 18.11.2024, яка набрала законної сили 29.11.2024 за вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, яке ним вчинено 03.09.2024 передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП останнього визнано винним та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на суму 40 800 гривень (сорок тисяч вісімсот гривень), та позбавлено права керувати транспортним засобом строком на 5 (п`ять) років.

Таким чином, суд, приймаючи вищевказану постанову у справі про адміністративне правопорушення, встановив суб`єкта адміністративного правопорушення, на якого наклав адміністративне стягнення, та зобов`язав його вчинити дії та утриматися від певних дій, як міру необхідної поведінки для виконання рішення суду. Тобто, в даному випадку, ОСОБА_4 є суб`єктом, який зобов`язаний виконати рішення суду з метою відбування адміністративного стягнення.

При цьому, згідно положень Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, тобто держава в особі уповноважених органів забезпечує їх виконання. Виконання рішення має забезпечуватися державою в особі органів державної виконавчої служби, які уповноваженні на вчинення дій щодо стягнення штрафу, та в особі працівників поліції, які уповноважені вилучати, тимчасового утримувати посвідчення водія, що посвідчує право на керування транспортним засобом, тощо. У зв`язку із цим, працівники поліції не є суб`єктами, які зобов`язані виконати постанову суду, а лише уповноважені законом забезпечити виконання рішення суду.

Відповідно до ч.4 ст. 126 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. З цього слідує, що суб`єктом правопорушення є учасник дорожнього руху водій, який всупереч вимог ПДР, не маючи права керування транспортним засобом здійснює керування транспортним засобом та порушує законодавство про дорожній рух.

Одночасно, відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного кодексу, адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно ч. 1 ст. 382 КК України суб`єктом кримінального правопорушення є особа, щодо якої постановлено рішення суду, що набрало законної сили, яка згідно приписів такого зобов`язана його виконати, в частині відбування адміністративного стягнення, умисно перешкоджає виконанню рішення суду, що набрало законної сили та посягає на суспільні відносини у сфері правосудця.

Таким чином незважаючи на постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу, Дніпропетровської області від 18.11.2024, ОСОБА_4 , маючи реальну можливість виконувати рішення суду в частині утримання від керування транспортними засобами, будучи належним чином повідомленим про наявність постанови суду, яка 29.11.2024 набрала законної сили, діючи умисно 02 липня 2025 року о 14 годині 00 хвилин по вулиці Тиха в с. Михайлівка Криворізького району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_4 будучи позбавленим права керування транспортним засобом, керував автомобілем марки «ВАЗ 2109», державний номерний знак НОМЕР_3 , що свідчить про вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 1 ст.382 КК України.

Систематичність порушень вказаною особою Правил дорожнього рух України свідчить про ухилення від виконання судового рішення, що є однією з форм його невиконання, як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 1 ст. 382 КК України - умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винним у повному обсязі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та пояснив, що йому зрозуміло обвинувачення, права, передбачені КПК України, він погоджується із обставинами, встановленими під час досудового розслідування, із зібраними у кримінальному провадженні доказами, як достовірними і допустимими, знає про міру та вид покарання, передбачені КК України за вказане кримінальне правопорушення і його заява про винуватість не є результатом якихось погроз або обіцянок. Крім того, суду пояснив, що розкаюється у вчиненому, просить суворо не карати.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники провадження не оспорюють всі фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, провів судове слідство у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349, ст. 351 КПК України, визнавши недоцільним дослідження в цій частині інших доказів по справі, окрім допиту обвинуваченого, дослідження матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини справи і пояснив, що дійсно вчинив кримінальне правопорушення, яке зазначено в обвинувальному акті, з приводу пред`явленого обвинувачення пояснив, що дійсно сів за кермо автомобіля, маючи позбавлення права керування транспортним засобом за обставин викладених в обвинувальному акті, у скоєному кається, просить суворо не карати.

Розглянувши справу в межах пред`явленого обвинувачення, оцінивши наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про їх достатність для визнання ОСОБА_4 винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 382 КК України за ознаками умисного невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Згідно з частиною другої статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Так, при призначенні ОСОБА_4 покарання, суд у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.

Крім того, суд враховує особу ОСОБА_4 , який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, одружений, дружина інвалід 2 групи, на утриманні малолітніх дітей не має, не працює, на диспансерному обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місце проживання та місцем служби характеризується позитивно, проходить службу в ЗСУ.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття у вчиненому.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При призначенні покарання суд зважає на ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, який згідно ст.12 КК України є нетяжким, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а відтак, суд дійшов висновку, призначити покарання в межах установленої санкції ч.1 ст.382 КК України у виді штрафу.

Визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (не свавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні відсутній.

Питання про речові докази вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Документально підтверджені витрати на залучення експертів в кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого в рамках кримінального провадження не обирався, а тому питання про його дію суд не вирішує.

Керуючись ст.ст. 349 ч.3, 369-371, 373-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 8 500,00 (вісім тисяч п`ятсот) гривень в дохід держави.

Речові докази: диск з записами, який зберігається в матеріалах кримінального провадження – залишити в матеріалах кримінального провадження №12025041410000163.

Матеріали кримінального провадження внесеного в ЄРДР за №12025041410000163 від 03.07.2025 року залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі № 177/2803/25 (провадження № 1-кп/177/147/26).

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту отримання ним копії вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді, особам, які не були присутні в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя ОСОБА_1