Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №279/4936/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/4936/25 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 61 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м.Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.

з участю секретаря

судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у місті Житомирі цивільну справу № 279/4936/25 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Бугайова Миколи Вікторовича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н.Я. у місті Коростені,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка 26 грудня 2014 року склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла позивачу ОСОБА_1 . Про існування вказаного заповіту ОСОБА_1 дізнався після закінчення строку для прийняття спадщини від старости Дідковицького старостинського округу у січні 2025 року. Після цього звернувся до приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Левківської Г.С. із заявою про оформлення спадкових прав, проте у видачі свідоцтва про права на спадщину за заповітом йому було відмовлено у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Вказав, що не є спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги та є єдиним спадкоємцем після смерті заповідача ОСОБА_2 , не пов`язаний з останньою місцем проживання. Зважаючи на вищенаведене, ОСОБА_1 просив суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Бугайов М.В. просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки про існування заповіту позивач дізнався лише у січні 2025 року від старости Дідковицького старостинського округу. Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24 червня 2024 року у справі №686/5757/23, вважає необізнаність свого довірителя про складений на його користь заповіт поважною причиною пропуску строку на вступ у спадщину.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач територіальна громада в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, однак у судове засідання представник не з`явився та причину неявки суду не повідомили, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача ОСОБА_3 , його представника - адвоката Бугайова М.В., які апеляційну скаргу підтримали, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2014 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Коростенського району Андрієвич М.В., зареєстровано в реєстрі за №12, яким заповіла усе належне їй на майно, а також майнові права та обов`язки на час смерті на користь ОСОБА_1 (а.с. 10).

Як вбачається з довідки № 199 від 16 червня 2025 року, виданої старостою Дідковицького старостинського округу виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області Наталією Сергієнко, ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована одна по АДРЕСА_1 (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 14 липня 2017 року (а.с. 8), після смерті якої відкрилась спадщина за вказаним заповітом від 26 грудня 2014 року.

Згідно виписки із погосподарської книги с.Межирічна за 2024-2028 роки №45/12-10 від 23 червня 2025 року, у власності та користуванні ОСОБА_2 перебували: І – закинутий об`єкт по АДРЕСА_1 та ІІ - житловий будинок (квартира) 1928 року побудови, площею 50,5 кв.м, житловою площею – 13,5 кв.м, присадибна ділянка 0,60 га, у т.ч. ОЖБ – 0,25 га, ОСГ – 0,35 га (а.с. 12).

Позивач звернувся із заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте згідно відповіді приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Левківської Г.С. від 24 червня 2025 року №253/02-14 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з пропуском строку, визначеного ст. 1270 ЦК України, а саме: не подано вчасно заяву про прийняття спадщини, яка передбачена ст. 1269 ЦК України. Одночасно нотаріус повідомила про заведення спадкової справи №61/2025 до майна померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13). На підтвердження цього матеріали справи містять копію витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81633996 від 24 червня 2025 року.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не перебував у родинних відносинах із ОСОБА_2 . Остання була одинокою, дітей та інших родичів не мала. За життя він періодично допомагав їх по хазяйству, мав гарні стосунки.

Згідно довідки №84 від 16 червня 2021 року відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 7).

За поясненнями позивача про наявність заповіту, складеного 26 грудня 2014 року ОСОБА_2 на його користь дізнався від старости Дідковицького старостинського округу під час випадкової зустрічі у с.Межирічка, де відвідував власну матір, яка і була сусідкою заповідачки, після чого звернувся до сільради за дублікатом заповіту.

Відмовляючи у задоволені заяви позивача, суд першої інстанції поставив під сумнів обставини зазначені ОСОБА_1 в якому порядку, коли та від кого він отримав копію заповіту. Тому суд дійшов висновку, що вищевказані доводи позовної заяви про отримання позивачем інформації про існування заповіту ОСОБА_2 на його користь, яку він дізнався лише після спливу тривалого строку на подання заяви про прийняття спадщини, не підтверджені об`єктивними даними. Відтак, суд не вбачав наявності підстав, які перешкоджали позивачеві своєчасно звернутись до нотаріуса у визначений законом строк.

Відповідно до статтей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50 цс 24 у пунктах 150-153 здійснила тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, та сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права, а саме те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/5757/23 від 26 червня 2024 року.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

У даній справі ОСОБА_1 не є учасником спадкування на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем. Тому його необізнаність про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Отже, заповіт від 26 грудня 2014 року був для нього єдиною підставою набуття права на спадкування спірного майна, а до моменту, коли позивачу стало відомо про його існування, у нього об`єктивно не було підстав вважати себе спадкоємцем та вчиняти юридично значимі дії щодо прийняття спадщини.

Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 знав або повинен був знати про своє право на спадкування раніше, а тому висновок про відсутність поважних причин пропуску строку не ґрунтується на належній оцінці встановлених обставин.

Колегія суддів також враховує, що після смерті ОСОБА_2 24.06.2025 була зареєстрована спадкова справа, відомості щодо інших спадкоємців відсутні (а.с. 11).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що спадкоємця за цим заповітом було повідомлено про відкриття спадщини чи викликано для реалізації його спадкових прав.

За таких обставин невчинення дій щодо повідомлення спадкоємця за заповітом додатково підтверджує, що позивач був об`єктивно необізнаним про існування заповіту та не мав реальної можливості подати заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк.

Висновки суду першої інстанції про недоведеність поважності причин пропуску строку колегія суддів вважає помилковими.

На переконання апеляційного суду, для правильного вирішення спору визначальним є не саме по собі документальне підтвердження відсутності родинних зв`язків, а встановлення того, чи належала особа до кола спадкоємців за законом та чи повинна була вона усвідомлювати свою участь у спадкуванні незалежно від наявності заповіту. Таких даних матеріали справи не містять.

Не спростовує доводів позову і посилання суду першої інстанції на не зазначення позивачем розгорнутої інформації про існування заповіту та обставин отримання його копії.

Таким чином, встановлені у справі обставини у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини не внаслідок власної пасивної поведінки як особи, яка усвідомлювала своє право на спадкування, а через об`єктивну необізнаність про заповіт, який був єдиною підставою для спадкування.

За таких обставин наявні передбачені частиною третьою статті 1272 ЦК України підстави для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. З огляду на характер необхідної дії та заявлені позовні вимоги, колегія суддів вважає за можливе визначити ОСОБА_4 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання постановою апеляційного суду законної сили.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бугайова Миколи Вікторовича задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк три місяці, починаючи з 06 травня 2026 року для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.М. Галацевич

В.А. Панкеєва

Повний текст постанови складено 06 травня 2026 року.