Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №473/373/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/373/26

РІШЕННЯ

іменем України

"05" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого – судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказувало, що 03 квітня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання споживчого кредиту №2233439.

Відповідно до договору ТОВ «Авентус Україна» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 000 грн зі строком користування коштами протягом 30 днів – до 02 травня 2020 року (з можливістю продовження строку кредитування за погодженням сторін), а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,33 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом (у разі повної сплати позичальницею до 02 травня 2020 року або протягом трьох днів, що слідують за вказаною датою, заборгованості за кредитним договором), а в інших випадках проценти підлягають до нарахування за ставкою 1,90 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання зобов`язалася сплачувати штраф: у розмірі 432 грн на 4 день такого порушення; у розмірі 108 грн, починаючи з 5 дня за кожен день порушення.

07 грудня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-07122020, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №2233439 від 03 квітня 2020 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 12 січня 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 29 520 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 9 000 грн;

- заборгованість за процентами – 20 520 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

02 березня 2026 року від представниці відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона не погодилася з вимогами ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та просила відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що:

- позивачем не надано належного розрахунку та первинних бухгалтерських документів, що б підтвердили наявну заборгованість. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом розміру боргу, не підтверджує та не відображає реальну заборгованість за кредитним договором;

- заборгованість за відсотками є такою, що нарахована без узгодження з умовами кредитного договору (поза межами встановленого строку кредитування);

- визначені у кредитному договорі умови щодо встановлення розміру процентів є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як такі, що призводять до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позичальницею зобов`язань та дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальниці.

Також у відзиві представниця відповідачки ОСОБА_2 вказувала на те, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та не відповідають критеріям розумності та справедливості.

12 березня 2026 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій останній позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Вказував, що заборгованість за кредитним договором (у тому числі в частині процентів) нарахована у повній відповідності з умовами кредитного договору, а також підтверджена відповідним розрахунком. Також вказував на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є доведеними, розумними та обґрунтованими, а тому підлягають стягненню в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не з`явився, проте надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, проте остання надала суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі відповідачки та представників сторін, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Суд встановив, що 03 квітня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання споживчого кредиту №2233439.

Відповідно до договору ТОВ «Авентус Україна» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 000 грн зі строком користування коштами протягом 30 днів – до 02 травня 2020 року (з можливістю продовження строку кредитування за погодженням сторін), а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,33 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом (у разі повної сплати позичальницею до 02 травня 2020 року або протягом трьох днів, що слідують за вказаною датою, заборгованості за кредитним договором), а в інших випадках проценти підлягають до нарахування за ставкою 1,90 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання зобов`язалася сплачувати штраф: у розмірі 432 грн на 4 день такого порушення; у розмірі 108 грн, починаючи з 5 дня за кожен день порушення.

07 грудня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-07122020, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №2233439 від 03 квітня 2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Авентус Україна». В подальшому права первісного кредитора перейшли до позивача.

У відповіді від 06 березня 2026 року за вих. №20.1.0.0.0/7-260304/59114-БТ на ухвалу суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» підтвердило перерахування та зарахування кредиту у розмірі 9 000 грн на банківську картку позичальниці, що підтверджує повне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

У той же час, позичальниця свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 12 січня 2026 року їй нараховано заборгованість у загальному розмірі 29 520 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 9 000 грн;

- заборгованість за процентами (за період з 03 квітня 2020 року до 01 серпня 2020 року) – 20 520 грн.

Однак суд не погоджується з вказаним розрахунком в частині нарахованих процентів у зв`язку з наступним.

Як раніше встановлено судом, сторони кредитного договору узгодили строк кредитування у 30 днів з моменту укладення кредитного договору, тобто з 03 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року.

Таким чином, строк кредитування закінчився 02 травня 2020 року.

Натомість, нарахування договірних процентів за користування кредитом кредитор здійснював до 01 серпня 2020 року.

У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вказала, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, у постанові від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що проценти за користування кредитом – проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються, як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

В той же час, проценти за неправомірне користування чужими коштами – проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач не заявляв окремих вимог про стягнення процентів, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому нараховані проценти є договірними.

Кредитний договір дійсно містить умови щодо можливості пролонгації строку кредитування за ініціативою позичальниці, яка для цього повинна сплатити нараховані проценти, звернувшись до кредитодавця в електронній формі з відповідною пропозицією (п.п. 4.1-4.6 кредитного договору).

Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій, направлених на пролонгацію строку кредитування (у тому числі шляхом сплати нарахованих процентів), тому підстав для нарахування кредитодавцем договірних процентів поза межами строку кредитування не було (незважаючи на положення п. 3.1 кредитного договору, який передбачає таке право протягом 90 календарних днів з моменту виникнення простроченої заборгованості, оскільки в цій частині кредитний договір суперечить закону (щодо неможливості нарахування договірних процентів поза межами строку кредитування)).

За такого, стягненню підлягає лише заборгованість за договірними процентами, нарахованими в межах строку кредитування, тобто до 02 травня 2020 року (у розмірі 5 130 грн).

В іншій частині суд погоджується з нарахуваннями, які узгоджуються з умовами договору.

Що стосується доводів відзиву про те, що умови договору щодо процентів є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як такі, що призводять до сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позичальницею зобов`язань та дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальниці, то в цій частині слід зазначити наступне.

Згідно ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Тобто, положення закону щодо несправедливих умов договору, на які посилається сторона відповідачки у своєму відзиві, стосуються саме обмеження відповідальності позичальника за невиконання (неналежне виконання) споживчого кредитного договору (зокрема нарахування пені, штрафу, інших платежів за порушення зобов?язань) та не поширюються на узгоджені сторонами кредитного договору договірні проценти (не плутати з процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України), які не мають компенсаційного характеру, а є платою за користування кредитом, оскільки вони мають різну правову природу та цільове призначення.

Також суд не приймає до уваги доводи відзиву про те, що позивачем не надано належного розрахунку та первинних бухгалтерських документів, що б підтвердили наявну заборгованість, оскільки на підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду окремий та детальний (помісячний) розрахунок заборгованості.

Слід звернути увагу на те, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (як і первісний кредитор) не є банківською установою, а має статус фінансової установи, керується у своїй діяльності Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема з кредитування без відкриття для позичальників окремого рахунку (на відміну від банківських установ), а тому не створює первинні банківські документи. Відтак наданий суду позивачем розрахунок (в сукупності з доказами перерахування позичальниці кредиту) є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Зі свого боку сторона відповідачки не надала жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

За встановленого, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 14 130 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом – 9 000 грн;

- заборгованість за процентами (за період з 03 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року) – 5 130 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (згідно розміру задоволених вимог) також слід стягнути 1 274,49 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору від 01 липня 2025 року №0107, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», про надання правової (правничої) допомоги з додатками, що містять перелік, опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, всього на суму 8 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, розміру вимог, а тому (з урахуванням розміру задоволених вимог) дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2 500 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28; код ЄДРПОУ 35234236; р/р № НОМЕР_2 в АТ «Креді Агріколь Банк») заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №2233439 від 03 квітня 2020 року, що утворилася станом на 12 січня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 03 квітня 2020 року до 02 травня 2020 року) у розмірі 5 130 (п`ять тисяч сто тридцять) гривень, а всього в загальному розмірі 14 130 (чотирнадцять тисяч сто тридцять) гривень, а також 3 774 (три тисячі сімсот сімдесят чотири) гривні 49 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв