Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №473/5891/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5891/25

РІШЕННЯ

іменем України

"06" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 18 вересня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_2 в електронній формі Договір кредитної лінії №524760757.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_2 кредитну лінію з лімітом у розмірі 10 600 грн з правом користування коштами в межах строку дії кредитного договору (5 років з моменту підписання або до дострокового розірвання правочину), з дисконтним періодом кредитування протягом 20 днів з дня надання кредиту (з правом його продовження), а відповідач зобов`язався повернути кредит в цілому до 18 жовтня 2029 року, а також сплачувати проценти за користування ним: дисконтна процентна ставка – 0,52 % від суми кредиту за кожен день користування коштами (застосовується з 18 вересня 2024 року до 08 жовтня 2024 року за умови повного дострокового погашення кредиту за всіма траншами протягом 6 календарних днів після закінчення дисконтного періоду кредитування); базова процентна ставка – 1 % від суми кредиту за кожен день користування коштами (застосовується в інших випадках).

18 лютого 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №МВ-ТП/22, за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №524760757 від 18 вересня 2024 року.

Позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим з 14 липня 2025 року позивач повідомив останнього про розірвання кредитного договору, направивши відповідачу відповідне повідомлення з вимогою про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, однак така вимога залишилася без реагування позичальника.

Заборгованість за кредитним договором становить 32 538,67 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 10 598,74 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом – 21 939,93 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача.

03 лютого 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві вказував, що:

- позивач не надав оригіналів документів на підтвердження своїх вимог, у тому числі щодо укладення кредитного договору;

- позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування кредитодавцем на окремий банківський рахунок позичальника кредиту у розмірі 10 600 грн;

- позивач не надав усіх доказів як на підтвердження факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора, так і доказів повідомлення про вказану обставину відповідача;

- позивач не надав суду документів первинного бухгалтерського обліку, зокрема виписку з рахунку позичальника, на підтвердження наявності та розміру заборгованості, а наданий ТОВ «Таліон Плюс» розрахунок заборгованості не є доказом, який може підтвердити вказану обставину.

13 лютого 2026 року від представниці позивача Дорошенко О.В. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій представниця позивача не погодилася з доводами відзиву, просила задовольнити вимоги ТОВ «Таліон Плюс», вказуючи на те, що долучені до позову електронні докази повністю підтверджують вимоги позивача. При цьому вказувала, що з метою отримання кредиту ОСОБА_2 зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, подав заявку на отримання кредиту, у якій зазначив усю інформацію про свою особу, у тому числі особистий номер телефону для отримання ідентифікатора з метою підписання кредитного договору, реквізитів банківської картки для зарахування кредиту. В подальшому ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитний договір в електронній формі, погодившись з усіма його умовами, що підтверджується накладенням на договорі цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що був надісланий кредитодавцем на зазначений відповідачем номер телефону. Також звертала увагу суду на те, що матеріалами справи підтверджено повне виконання кредитодавцем взятих на себе зобов?язань за договором, зокрема факт перерахування та зарахування кредитних коштів на зазначену позичальником у відповідній заявці банківську платіжну картку. Крім цього, вказувала на наявність достатніх доказів на підтвердження факту переходу прав вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача, а факт необізнаності відповідача про таку обставину не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань за кредитним договором, у тому числі на користь первісного кредитора. Водночас вважала, що позивач відповідним розрахунком довів наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, зі своєї сторони сторона відповідача вказану обставину та розрахунки не спростувала. Твердження відзиву щодо необхідності надання позивачем документів первинного бухгалтерського обліку, зокрема виписки з рахунку позичальника, на підтвердження наявності та розміру заборгованості вважала необґрунтованими, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» не є банківською установою та не відкриває окремі рахунки для позичальників.

В судове засідання представниця позивача Дорошенко О.В. не з`явилася, проте в окремій заяві просила про розгляд справи без її участі.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідача ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, підтримав доводи відзиву на позовну заяву.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представниці позивача та відповідача, оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника відповідача Вишневського А.А., дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 18 вересня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_2 в електронній формі Договір кредитної лінії №524760757.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_2 кредитну лінію з лімітом у розмірі 10 600 грн з правом користування коштами в межах строку дії кредитного договору (5 років з моменту підписання або до дострокового розірвання правочину), з дисконтним періодом кредитування протягом 20 днів з дня надання кредиту (з правом його продовження), а відповідач зобов`язався повернути кредит в цілому до 18 жовтня 2029 року, а також сплачувати проценти за користування ним: дисконтна процентна ставка – 0,52 % від суми кредиту за кожен день користування коштами (застосовується з 18 вересня 2024 року до 08 жовтня 2024 року за умови повного дострокового погашення кредиту за всіма траншами протягом 6 календарних днів після закінчення дисконтного періоду кредитування); базова процентна ставка – 1 % від суми кредиту за кожен день користування коштами (застосовується в інших випадках).

18 лютого 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №МВ-ТП/22, за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №524760757 від 18 вересня 2024 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був вчинений в електронній формі. Зокрема, сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» узгодили у договорі усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник погодився з ними та підписав правочин за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, на підставі вказаного договору ОСОБА_2 набув відповідні права та обов`язки позичальника.

Твердження сторони відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів укладення кредитного договору суд вважає безпідставними, враховуючи дії ОСОБА_2 , направлені на укладення кредитного договору.

Зокрема, як вбачається з належним чином засвідчених копій документів, долучених до позову (відповідність копій оригіналам належним чином засвідчені позивачем), з метою отримання кредиту ОСОБА_2 зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, подав заявку на отримання кредиту, у якій зазначив усю інформацію про свою особу, у тому числі особистий номер телефону для отримання ідентифікатора з метою підписання кредитного договору, реквізити банківської картки для зарахування кредиту. В подальшому ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитний договір в електронній формі, погодившись з усіма його умовами, що підтверджується накладенням на договорі цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що був надісланий кредитодавцем на зазначений відповідачем номер телефону.

При цьому, без реєстрації позичальника на сайті кредитодавця, внесення персональної інформації про свою особу та входу до свого особистого кабінету, а також формування заявки на отримання кредиту, без отримання позичальником смс-повідомлення із зазначенням одноразового ідентифікатора для підписання договору та введення ідентифікатора з метою підписання кредитного договору кредитний договір між сторонами не був би укладений. Тому вчинення позичальником вказаного алгоритму дій свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов правочину та уклали кредитний договір.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у своїх постановах від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20 та інших.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Наявною в матеріалах справи відповіддю АТ «Універсал Банк» від 23 березня 2026 року за вих. №БТ/Е-9535, а також випискою з банківського рахунку позичальника підтверджується факт виконання кредитодавцем умов кредитного договору шляхом перерахування 18 вересня 2024 року кредиту у розмірі 10 600 грн на банківську картку ОСОБА_2 .

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором на користь первісного кредитора або його правонаступника.

За встановленого, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшли всі права кредитора, що виникли з кредитного договору №524760757 від 18 вересня 2024 року.

Суд не приймає до уваги твердження відзиву про те, що позивач не надав усіх доказів як на підтвердження факту переходу до нього прав вимоги за кредитним договором від первісного кредитора, так і доказів повідомлення про вказану обставину відповідача, оскільки воно спростовується: копією повідомлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 18 лютого 2025 року, адресованого ОСОБА_2 , про відступлення прави вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс» (а.с. 36); копією Договору факторингу №МВ-ТП/22 від 18 лютого 2025 року з копією виписки з Реєстру прав вимоги від 18 лютого 2025 року та копіями платіжних інструкцій кредитового переказу коштів на підтвердження здійснення розрахунку за договором факторингу (а.с. 38-43); копією з Реєстру прав вимоги від 18 лютого 2025 року (а.с. 138-144).

При цьому, неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення останнього від виконання зобов`язань, а лише надає боржнику право до отримання інформації про заміну кредитора в зобов`язанні виконати зобов`язання на користь первісного кредитора (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц).

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 13 липня 2025 року заборгованість за кредитним договором становить 32 538,67 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 10 598,74 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 18 вересня 2024 року до 13 липня 2025 року) – 21 939,93 грн.

Суд погоджується з таким розрахунком у зв`язку з наступним.

Зокрема, як раніше встановив суд, сторони договору узгодили строк дії кредитного договору у 5 років з моменту підписання або до дострокового розірвання правочину. У зв?язку з цим відповідач зобов`язався повернути кредит в цілому до 18 жовтня 2029 року. Таким чином, встановлений у кредитному договорі строк кредитування на час розгляду справи не сплив.

Проте, згідно п. 9.1.1.7 кредитного договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення/розірвання договору.

Згідно ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, обов`язковою умовою для дострокового стягнення споживчого кредиту є направлення кредитодавцем позичальнику у порядку, визначеному ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», вимоги про усунення порушення (дострокове виконання зобов`язань) протягом 30 календарних днів.

За відсутності факту належного направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору, суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав - ні.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що він містить умову щодо права кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі – у разі порушення позичальником взятих на себе зобов?язань.

14 липня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» надіслало на електронну адресу ОСОБА_2 повідомлення про дострокове припинення кредитного договору у зв?язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов?язань з вимогою про дострокове повернення кредиту в цілому та сплати заборгованості (а.с. 37). Таким чином позивач, виконавши передбачені п. 9.1.1.7 кредитного договору та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» вимоги, змінив строк кредитування та набув право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом в цілому.

Заборгованість за кредитом у розмірі 10 598,74 грн підтверджена відповідними розрахунками, які враховують здійснені позичальником платежі на виконання його умов.

Заборгованість за процентами також нарахована позивачем у повній відповідності з умовами кредитного договору. Зокрема, проценти за користування кредитом нараховані в межах узгодженого (зміненого) строку кредитування та за встановленими процентними ставками. Розмір нарахувань в цій частині не суперечить вимогам ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Надані розрахунки враховують здійснені позичальником платежі на виконання його умов.

Також суд не приймає до уваги доводи відзиву про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що б підтвердили наявну заборгованість, оскільки на підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду окремі та детальні (помісячні) розрахунки заборгованості.

Слід звернути увагу на те, що ТОВ «Таліон Плюс» (аналогічно первісний кредитор) не є банківською установою, а має статус фінансової установи, керується у своїй діяльності Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема з кредитування без відкриття для позичальників окремих рахунків (на відміну від банківських установ), а тому не створює первинні банківські документи, а відтак надані позивачем суду розрахунки (у сукупності з доказами про надання кредиту) є належними та допустимими доказами заборгованості та її розміру.

Зі свого боку сторона відповідача не надала жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

За такого, встановлена судом заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Таліон Плюс» в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути 2 422,40 грн судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (м. Чернігів, вул. Жабинського, 13; код ЄДРПОУ 39700642) заборгованість за Договором кредитної лінії №524760757 від 18 вересня 2024 року, що утворилася станом на 13 липня 2025 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 10 598 (десять тисяч п?ятсот дев?яносто вісім) гривень 74 копійки; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 18 вересня 2024 року до 13 липня 2025 року) у розмірі 21 939 (двадцять одна тисяча дев?ятсот тридцять дев?ять) гривень 93 копійки, а всього в загальному розмірі 32 538 (тридцять дві тисячі п?ятсот тридцять вісім) гривень 67 копійок, а також в повернення 7 422 (сім тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв