Вирок від 05 травня 2026 р. у справі №683/4005/25 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/4005/25

1-кп/683/162/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

у складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

її представника адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

його захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Старокостянтинові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025243000003287, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 жовтня 2025 року про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Левківка, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , громадянина України, неодруженого, студента 4-го курсу державного Університету «Житомирська політехніка», з середньою освітою, раніше не судимого,

за ч.2 ст.286 КК України,

в с т а н о в и в:

Близько 19 години 05 хвилин 30 жовтня 2025 року ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 15.04.2008 року є ОСОБА_8 , рухаючись по вул. Центральній у с. Сербинівка зі сторони с. Левківка, в напрямку с.Старий Остропіль, у порушення п. 2.3. (б), п. 10.1, п. 10.4.Правил дорожнього руху України (далі ПДР), діючи недбало та необережно, будучи неуважним до дорожньої обстановки, її змінам, не передбачив можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити,перед здійсненням заїзду на парковку поблизу магазину «Світлана», що за адресою Хмельницька область, Староостропільська територіальна громада, с.Сербинівка, вул.Центральна, 1/1, розташовану праворуч від напрямку руху ОСОБА_6 , не зайняв крайнє праве положення, призначене для руху в його напрямку, здійснив зміну напрямку руху ліворуч, повністю виїхавши автомобілем на зустрічну смугу руху, після чого не вмикаючи правого показника повороту, різко розпочав маневр повороту праворуч під час заїзду на парковку, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод, або небезпеки іншим учасникам руху, не надав переваги в русі мотоциклу марки «Spark SP200R-30» під керуванням неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався в попутному напрямку руху позаду, із неповнолітнім пасажиром ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок чого допустив зіткнення передньою правою боковою частиною автомобіля «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 із передньою частиною мотоцикла «Spark SP200R-30».

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_6 вимог Правил дорожнього руху, неповнолітній пасажир мотоцикла марки «Spark SP200R-30» ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми (субдуральна гематома лівої гемісфери - клінічно, крововиливу під м`які мозкові оболонки з забоєм базальних поверхонь лівої гемісфери тотально), що ускладнилась розвитком набряку головного мозку, синця навколоочної ділянки зліва, садна лівої лобної ділянки, зовнішнього кута лівого ока, передньої поверхні правого колінного суглоба, перелом лобної кістки зліва із переходом на тіло і велике крило клиновидної кістки справа, крововилив під тверду мозкову оболонку лівої гемісфери - клінічно, тотального субарахноїдальний крововилив обох гемісфер із забоєм базальних поверхонь лівої гемісфери тотально, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент спричинення та перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті.

Своїми діями ОСОБА_6 порушив вимоги п. 2.3. (б), п. 10.1, п. 10.4.ПДР, зміст яких полягає в наступному:

-п. 2.3. (б) для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом в дорозі;

-п. 10.1. перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

п. 10.4. перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку

Порушення ОСОБА_6 вимог пунктів 2.3. (б), 10.1, 10.4. Правил дорожнього руху перебувають у причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди та настанням смерті потерпілого ОСОБА_10 .

Обвинувачений ОСОБА_6 вину у скоєному визнав та показав, що 30 жовтня 2025 року близько 19 години, керуючи автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Центральній у с. Сербинівка зі сторони с. Левківка, в напрямку с.Старий Остропіль не маючи достатнього водійського досвіду, оскільки посвідчення водія отримав лише 26 червня 2025 року, перед здійсненням заїзду на парковку поблизу магазину «Світлана», яка розташована перпендикулярно проїзній частині праворуч з боку смуги його руху, не увімкнувши покажчик повороту, взяв радіус повороту ліворуч, після чого відразу почав повертати праворуч до паркувального місця. Після цього одразу відчув удар у праве переднє крило автомобіля та побачив як пасажир мотоцикла, який був без шолома, перелетів через його автомобіль та впав на дорожнє покриття. Водій мотоцикла також отримав ушкодження, які були незначними. Він одразу викликав швидку медичну допомогу, допомагав завантажити потерпілого до карети швидкої та у подальшому надав матеріальну допомогу на його лікування. Завдану потерпілій ОСОБА_4 матеріальну та моральну шкоду відшкодував, у судовому засіданні просив вибачення у потерпілої ОСОБА_4 . У скоєному щиро розкаявся та просив його суворо не карати.

Потерпіла ОСОБА_4 в суді показала, що 30 жовтня 2025 року перебувала вдома, коли їй повідомили, що її син потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Біля магазину «Світлана» вже стояла карета швидкої медичної допомоги та працівники поліції. ЇЇ син ОСОБА_10 перебував у свідомості та після надання допомоги ОСОБА_9 за 30 хвилин його доставили до лікарні, де у нього виявили закриту черепно-мозкову травму та мали прооперувати того ж дня. Проте, оскільки лікар нейрохірург не зміг приїхати до м.Старокостянтинова, а транспортувати хворого не було можливо, операцію провели лише 31 жовтня 2025 року. Стан її сина після операції спочатку був стабільний, однак 04 листопада значно погіршився та він помер. Обвинувачений і його батьки відвідували ОСОБА_10 в лікарні та надали кошти на лікування, у подальшому відшкодували завдану матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі, тому будь-яких претензій до обвинуваченого вона не має. Зазначила, що її син також мав мотоцикл та завжди їздив із захисним мотошоломом, однак того дня його підвозив ОСОБА_9 , у якого для нього шолому не було. Уважає, що відсутність у сина захисного мотошолому та проведення операції із запізненням стали збігом тяжких обставин, що призвели до смерті ОСОБА_10 , а тому з огляду на поведінку обвинуваченого, яка свідчить про його щире каяття у скоєному, його молодий вік, просила не позбавляти його волі.

Обмежившись в судовому засіданні за згодою учасників судового провадження в порядку ст.349 КПК України показаннями обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо вищевказаних фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, і вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення.

Його дії вірно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Згідно ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, ай виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.

При призначенні покарання судом враховуються конкретні обставини справи, спричинені наслідки, поведінка обвинуваченого під час та після вчинення злочину.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують покарання є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

ОСОБА_6 , є особою молодого віку, навчається у державному університеті «Житомирська політехніка», за місцем навчання та проживання характеризується виключно позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив тяжкий необережний злочин.

Норми кримінального законодавства наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Така функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі №722/594/22 вказала, що виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу.

Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримають його в подальшому від вчинення нових злочинів.

З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Приймаючи до уваги вчинення обвинуваченим тяжкого необережного злочину, суспільну небезпеку скоєного злочину та особу винного, наслідки, що настали, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі, передбаченої ч.2 ст. 286 КК України.

При цьому, враховуючи наслідки, які настали в результаті скоєного обвинуваченим злочину - смерть неповнолітнього, ОСОБА_6 слід призначити також додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України.

Разом з тим, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, який передбачає, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження вчинення нових злочинів самим обвинуваченим та іншими особами, беручи до уваги особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його молодий вік, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, а також інші в сукупності обставини і їх поєднання, які пом`якшують покарання та знижують ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, зокрема, думку потерпілої ОСОБА_4 , яка просила не призначити обвинуваченому покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі, поведінку потерпілого ОСОБА_10 , який в порушення п.5.2 «б» ПДР під час пересування на транспортному засобі не мав захисного мотошолому, що погіршило наслідки, що настали, суд дійшов переконання, що ОСОБА_6 не є тією суспільно-небезпечною особою, яку слід ізолювати від суспільства.

При цьому судом ураховано досудову доповідь, складену Хмельницьким районним відділом №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області, відповідно до якої, з огляду на досліджені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 сприяв встановленню істини у справі, висловлював готовність нести відповідальність за вчинене, що свідчить про його здатність усвідомлювати наслідки власних дій та прагнення до виправлення, має стабільне соціальне оточення, не має шкідливих звичок та володіє позитивними морально-етичними якостями, відтак має низький ризик повторного вчинення кримінального правопорушення та низький ризик небезпеки для суспільства, а тому існують реальні передумови для його виправлення та соціальної адаптації без ізоляції від суспільства.

Тому суд уважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без відбування основного покарання із звільненням його від нього з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України та покладанням на нього відповідно до вимог ст.76 КК України певних обов`язків.

На думку суду, саме таке покарання та звільнення від його відбування з випробуванням буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.

При вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 суд виходить з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 є батьками ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_3 .

30 жовтня 2025 року з вини водія ОСОБА_6 , який керував автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_10 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Староостропільскою сільською радою 10 листопада 2025 року серія НОМЕР_4 .

17 лютого 2026 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 та ПАТ «Страхова Група «ТАС» та просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь 1 204 000 грн моральної шкоди, та з ПАТ «Страхова Група «ТАС» витрати на поховання в сумі 28945 грн та 96000 грн моральної шкоди.

ОСОБА_11 із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, не звертався.

В обґрунтування позову вказувала, що відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника. Оскільки відповідальність ОСОБА_6 була застрахована у ПАТ «СГ «ТАС» згідно з полісом № 4140782, строк дії якого до 19 листопада 2025 року, нею понесені витрати на поховання сина в сумі 28945 грн, що підтверджується квитанціями ФОП ОСОБА_12 від 04 листопада 2025 року, просила стягнути вказану суму з відповідача.

Крім того, в зв`язку із втратою неповнолітнього сина вона зазнала глибоких душевних страждань, що змінило звичний спосіб її життя та потребувало додаткових зусиль для його влаштування. Завдану моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 1 300 000 грн, з яких 96 000 грн, у межах регламентної виплати відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що становить 12 мінімальних розмірів заробітних плат (8000 грн згідно ст.8 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік») просила стягнути із Страховика, решту 1 204 000 грн - із обвинуваченого ОСОБА_6 як з безпосереднього заподіювача шкоди.

У відзиві представник Страховика позов не визнав та вказав, що ст.ст.35-36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №196-ІV визначено чіткий порядок отримання виплати, який передбачає подання Страховику відповідної заяви. Позивачка ОСОБА_4 до Страховика із такою заявою не зверталася, а отже, рішення про виплату не приймалося через відсутність правових підстав. За таких умов представник вважає, що факт порушення прав позивачки з боку Страховика відсутній, оскільки право на судовий захист виникає лише у разі порушення або оспорювання прав, що в цьому випадку не мало місця.

Щодо стягнення моральної шкоди, представник страховика вказує, що загальний розмір такої виплати стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат і виплачується чоловіку (дружині), батькам та дітям у рівних частинах. Проте, позивачкою не надано доказів щодо кола осіб, які мають право на таку виплату.

Крім того, уважав, що оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася за участю водія ОСОБА_6 та водія ОСОБА_9 , відповідно до вимог ст.1188 ЦК України шкода, завдана при взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується спільно особами, які завдали шкоди.

16 березня 2026 року потерпіла ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 204 000 грн, у зв`язку із добровільним її відшкодуванням.

У судовому засіданні потерпіла підтвердила, що ОСОБА_6 відшкодована їй моральної шкода, а тому претензій до обвинуваченого вона не має.

Відповідно до ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частиною 5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач, до початку розгляду справи по суті, подав заяву про залишення позову без розгляду.

З огляду на викладене, позовна заяви ОСОБА_4 в частині вимог до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди підлягає залишенню без розгляду.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «Страхова Група «ТАС», суд виходить з того, що згідно зі ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки ОСОБА_6 , який керував автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, він, як володілець джерела підвищеної небезпеки, несе відповідальність за наслідки його експлуатації.

Доводи представника ПАТ СГ «ТАС» про спільне заподіяння шкоди ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.

Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно зі ст.1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

У відповідності до ст.979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 була застрахована у ПАТ «СГ «ТАС» згідно з полісом № 4140782, строк дії якого до 19 листопада 2025 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1961-ІV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.4 вказаного полісу страхова сума за шкоду заподіяну життю і здоров`ю становить 320 000 грн, за шкоду заподіяну майну становить 160 000 грн Франшиза - частина збитку, що не відшкодовується страховиком - 3 000 грн.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі по тексту - Закон України № 1961-IV), у разі настання страхового випадкустраховику межахстрахових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.4)

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», «поховання» - це комплекс заходів та обрядових дій, що здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу, а також облаштування місця поховання.

Заявлені до стягнення позивачкою ОСОБА_4 витрати на поховання в сумі 28945 грн обмежені виключно витратами на ритуальні послуги та атрибутику, відповідають переліку, визначеному ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», оскільки є комплексом заходів, що здійснюються з моменту смерті до поміщення тіла в могилу, що підтверджується накладними ФОП ОСОБА_12 від 04 листопада 2025 року на суму 24945 грн та №9 на суму 4000 грн, не виходять за межі ліміту страхового полісу, а тому підлягають стягненню зі Страховика у повному обсязі.

Згідно зі ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

В силу частин 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Згідно роз`яснень, даних у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд в контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд виходить з того, що смерть дитини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню та супроводжується найважчими душевними стражданнями.

Суд враховує виняткову глибину та тривалість психотравми позивачки. Раптовість і насильницький характер смерті сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинили ОСОБА_13 тривалий шоковий стан та глибоку депресію.

Також суд бере до уваги незворотну втрату радості материнства та надії на майбутню підтримку і турботу з боку сина. Загиблий ОСОБА_10 характеризувався як чемний, слухняний, ввічливий, врівноважений, ставився з повагою до товаришів та до себе, підтримував дружні відносини з усіма учнями.

Таким чином, суд визнає розмір заподіяної моральної шкоди, заявленої потерпілої в сумі 1 300 000 грн обґрунтованим.

Суд переконаний, що такий обсяг стягнення відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки жодні кошти не можуть повернути життя дитини, але мають забезпечити позивачці ресурс для тривалої психологічної реабілітації.

Разом з тим, обвинуваченим заявлений до нього розмір моральної шкоди відшкодовано ним у добровільному порядку.

Відповідно до п. 23.1 ст. 23 Закону України № 1961-IV, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

При цьому, в силу положень пунктів 27.1 - 27.4 Закону України № 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди; страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку;

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами;

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2025 встановлена на рівні 8000 грн.

Загальний розмір такої виплати зазначеним особам стосовно одного померлого встановлено у розмірі 12 мінімальних місячних заробітних плат (8000 х 12 = 96000 грн), що діють на дату пригоди, і виплачується таким особам у рівних частинах.

Суд відхиляє також доводи цивільного відповідача про те, що для визначення розміру страхового відшкодування моральної шкоди, необхідно суму, визначену у статті 27 Закону № 1961-ІV, поділити на кількість всіх осіб, які можуть мати право на таке відшкодування, і особі, яка звернулася з цивільним позовом виплатити лише її частину, а решту страхового відшкодування на одного померлого не виплачувати.

Суд не вважає, що наявність у кількох осіб права на відшкодування моральної шкоди звільняє цивільного відповідача від обов`язку виплатити повну суму страхового відшкодування, якщо всі особи, які мають на нього право, не звернулися з цивільним позовом.

Та обставина, що з цивільним позовом у цій справі звернулася лише потерпіла ОСОБА_4 , а батько загиблого ОСОБА_11 вирішив з таким позовом не звертатися, не зменшує зобов`язань цивільного відповідача за пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-ІV.

Зазначена позиція ввідповідає позиція Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2023 року у справі № 692/791/20.

Щодо тверджень представника Страховика про відсутність факту порушення прав позивачки через її не звернення із заявою про виплату в досудовому порядку, суд зазначає наступне.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок страховика є абсолютним. Хоча профільний Закон і передбачає процедуру звернення до страхової компанії, це не позбавляє особу права на безпосереднє звернення до суду з цивільним позовом у межах кримінального провадження. Суд вважає помилковими доводи про те, що право на судовий захист виникає лише після відмови страховика у виплаті. Пред`явлення позову до суду є одним із законних способів захисту прав, а сам факт подання відзиву, у якому Cтраховик заперечує проти позовних вимог, свідчить про наявність спору між сторонами та оспорювання прав позивачки. Таким чином, обов`язок Cтраховика здійснити виплату виникає з моменту настання страхового випадку.

З огляду на це, суд відхиляє аргументи представника ПАТ «СГ «ТАС» щодо передчасності позову. Неподання позивачкою заяви безпосередньо Cтраховику не є підставою для звільнення останнього від виконання своїх зобов`язань, оскільки всі необхідні документи та фактичні підстави для виплати були досліджені та підтверджені в ході судового розгляду.

Таким чином з ПАТ «Страхова Група «ТАС» підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_4 28945 грн витрат на поховання та 96000 грн моральної шкоди.

При цьому, суд також зважає на те, шр відповідно до ст.12.2. Закону № 1961-ІV франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується.

Крім того, цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого у КНП «Старокостянтинівська багатопрофільна лікарня» прокурором не заявлявся, оскільки обвинуваченим ОСОБА_6 вказані витрати в сумі 34665 грн відшкодовано у добровільному порядку, що підтверджується квитанцією про здійснення платіжної операції від 13 лютого 2026 року.

За ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Ураховуючи ту обставину, що речові докази в цьому кримінальному провадженні, а саме: автомобіль «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , мотоцикл марки «Spark SP200R-30» не підлягають спеціальній конфіскації, вони та мають бути поверненню власникам, суд на підставі ч.4 ст.174 КПК України дійшов висновку про скасування арешту на це майно, накладеного ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 31 жовтня 2025 року.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту, обраного ухвалою слідчої судді Хмельницького міськрайонного суду від 06 листопада 2025 року закінчився 04 січня 2026 року і питання про його продовження стороною обвинувачення не порушувалось.

Процесуальні витрати по справі за проведення експертиз у кримінальному провадженні становлять в загальному 16490,9 грн, що підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Керуючись ст.ст.349, 368-370, 373-376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 (роки).

Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року на автомобіль «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , мотоцикл марки «Spark SP200R-30»скасувати:

Речові докази:

автомобіль «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 ,власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 15.04.2008 року є ОСОБА_8 та знаходиться на території ВП №1 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області повернути останньому;

мотоцикл марки «Spark SP200R-30», що знаходиться на території ВП №1 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області, власником якого є ОСОБА_9 , повернути останньому;

компакт диск з відеозаписом події зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди залишити без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ПАТ «Страхова Група «ТАС» задовольнити.

Стягнути з ПАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_4 витрати на поховання в сумі 28945 грн та 96000 грн моральної шкоди.

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 16490,9 грн стягнути з ОСОБА_6 на користь держави.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя