Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №522/784/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/784/26-Е

Провадження № 2/522/4890/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

в складі: судді Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Костинюк В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, товариства з обмеженою відповідальністю «Гуртожиток творчих працівників» про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка в особі представника ОСОБА_2 21.01.2026 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, товариства з обмеженою відповідальністю «Гуртожиток творчих працівників» про визнання недійсним договору управління майном від 04.08.2016 №979 укладений між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ТОВ «Гуртожиток творчих працівників».

Позовні вимоги мотивовані тим, що Одеській обласній раді належить на праві комунальної власності 7, 8 та 9 поверхи гуртожитку за адресою: м.Одеса, вул. Тираспольська, 27/29. Позивачка як працівник КП «Одеський обласний академічний драматичний театр» вселена у кімнату №704 гуртожитку та оскаржує договір, яким передано 7,8, 9 поверхи гуртожитку в управління ТОВ «Гуртожиток творчих працівників». Повноваження управління об`єктами спільної власності територіальних громад законом покладено на відповідну районну / обласну раду та не може бути делеговано місцевій державній адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини не наділене повноваженнями щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад. Тобто, станом на 04.08.2016 у начальника Управління культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Олійник Олени Володимирівни були відсутні повноваження діяти від імені Одеської обласної ради в питанні розпорядження об`єктом спільної власності територіальних громад - 7,8,9 поверхи будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Також, пунктом 3.5 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V передбачено, що договори оренди та інші договори щодо майна, яке належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в тому числі зазначеного в розділах 1-8 Переліку, без погодження з управлінням обласної ради з майнових відносин є недійсними. Однак, управлінням обласної ради з майнових не надавалося погодження начальнику Управління культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації Олійник Олені Володимирівні в укладенні договору управління майном від 04.08.2016 №979 з ТОВ «Гуртожиток творчих працівників». Відсутність повноважень свідчить про те, що договір укладений за відсутності волевиявлення Одеської обласної ради, що свідчить про порушення ч.3 ст.203 ЦК України та є підставою для визнання договору недійсним.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 23.01.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначення підготовчого засідання на 12.03.2026.

До суду 04.02.2026 надійшов відзив Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування відзиву зазначено, що позивачем пропущено строк позовної давності, адже договір укладений у 2016 році, правові наслідки договору були відкритими, тривалими та очевидними, тому позивач об`єктивно міг і повинен був знати про існування договору. Також відповідач вказує, що у позивача відсутній матеріально-правовий інтерес, адже не визначено, яке саме його цивільне право порушено, не доведене причинно-наслідкового зв`язку між укладенням договору та будь-якими негативними наслідками для позивача, позивач ототожнює власну незгоду з правовою конструкцією договору з порушенням права. Оскаржуваний договір не змінює обсяг житлових прав позивача, не припиняє права користування житловими приміщеннями та не створює для позивача жодних цивільних прав чи обов`язків. Відповідач зазначає, що жодна з обов`язкових умов недійсності правочину не доведена.

У підготовчому засіданні 12.03.2026 проведеному за участі представника позивача Чугунова С.В. та представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації – Фролової І.М., долучено відзив до матеріалів справи, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення Одеської обласної ради в якості третьої особи, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, також відмовлено у долучені до матеріалів справи доказів поданих відповідачем через пропущений процесуальний строк. Відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів. В результаті проведеного підготовчого засідання було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 22.04.2026.

У судовому засіданні 22.04.2026 представник позивача Чугунов С.О. просив задовольнити позов, адже визнання договору недійсним буде спонукати вирішити долю проживання позивачки у гуртожитку. Представник Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації – Фролова І.М. просила відмовити у задоволенні позову.

ТОВ «Гуртожиток творчих працівників» у судове засідання не з`явилося, про час, дату та місце судового розгляду повідомлене належним чином.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд, у судовому засіданні 22.04.2026, перейшов до стадії ухвалення рішення та призначив проголошення рішення на 05.05.2026 о 14:15 год.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.03.2007 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить відмітка в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , про що суду відомо, з огляду на те, що судом розглядалася цивільна справа №522/17440/25 за позовом ОСОБА_1

24 грудня 1999 року видано свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку, яким засвідчено власність територіальної громади Одеської області в особі Одеської обласної ради право власності на будівлю гуртожитку, загальною площею 4 017,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада», майно 7-го, 8-го та 9-го поверхів колишнього « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 входять до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та передані в управління обласній державній адміністрації.

Відтак, 04 серпня 2016 року між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та товариством з обмеженою відповідальністю «Гуртожиток творчих працівників» укладено договір управління майном, а саме: 7, 8, 9 поверхи будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 173,6 кв.м.

Позивач у позові вказує, що вищевказаний договір порушує права ОСОБА_1 як мешканки гуртожитку та члена Одеської міської територіальної громади. У судовому засіданні представника позивача також відзначив, що плата за майно у зв`язку з договором здійснюється іншій особі.

Водночас ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Таким чином, у цивільному провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, суд враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Судом не встановлено порушення прав ОСОБА_1 оспорюваним договором. Доводи про те, що права ОСОБА_1 як мешканки гуртожитку та члена Одеської міської територіальної громади порушує оспорюваний договір є безпідставними. Оплата за користування приміщенням іншому органу про що вказував представник позивача у судовому засіданні, відповідно до оспорюваного договору здійснюється з 2016 року, однак лише зараз позивач вирішила оскаржити договір управління майном.

Отже, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам учасників справи.

Як вказує Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, строки позовної давності не застосовуються.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 40055626, м.Одеса, вул. Канатна, буд. 83), товариства з обмеженою відповідальністю «Гуртожиток творчих працівників» (код ЄДРПОУ 37873655, м.Одеса, вул. Тирасполська, 27/29) про визнання недійсним договору – залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05 травня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар