Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №501/493/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 05.05.2026

Справа № 501/493/26

2/501/1295/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання – Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС»

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості,

ухвалив рішення про наступне та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача.

Представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 10.02.2026 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором №2113058971345 від 10.05.2021 у розмірі 48 155,00 грн., судові витрати у справі та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.

В обґрунтування вимог, представник позивача посилається на те, що 10.05.2021 між ТОВ «Служби миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №2113058971345, згідно умов якого первісний кредитор взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит в сумі 2500,00 гривень для задоволення особистих потреб, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 2,0% в день.

Відповідач не виконує зобовязання за кредитним договором.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом №2113058971345 від 10.05.2021 становить 48 155,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 2500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 45655,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відутплення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованоситі – 0,00 грн., заборгованість за пенею та або штрафами – 0,00 грн., заборгованість за комісією – 0,00 грн., інфляційні збитки – 0,00 грн., нараховані 3% річних – 0,00 грн.

01.12.2021 між ТОВ «Служби миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 1-12 про відступлення права вимоги за Кредитним договором№2113058971345 від 10.05.2021.

10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір факторингу № 10-01/2023 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

18.02.2025 між ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та позивачем укладено Договір факторингу № 18-02/25 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

Відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Відповідач 20.04.2026 надав до суду відзив на позов, просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів про здійснення операції стосовно кредитного договору; відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів, тощо.

Представник позивача 27.04.2026 надав до суду відповідь на відзив, просить суд позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу від 10.02.2026 цивільну справу розподілено на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.110).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 26.03.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.113-114).

Суд розглядає справу за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 10.05.2021 між ТОВ «Служби миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №2113058971345, згідно умов якого первісний кредитор взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит в сумі 2500,00 гривень для задоволення особистих потреб, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 2,0% в день.

Відповідач не виконує зобовязання за кредитним договором.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом №2113058971345 від 10.05.2021 становить 48 155,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 2500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 45655,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відутплення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованоситі – 0,00 грн., заборгованість за пенею та або штрафами – 0,00 грн., заборгованість за комісією – 0,00 грн., інфляційні збитки – 0,00 грн., нараховані 3% річних – 0,00 грн.

01.12.2021 між ТОВ «Служби миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 1-12 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір факторингу № 10-01/2023 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

18.02.2025 між ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та позивачем укладено Договір факторингу № 18-02/25 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

ІV. Оцінка Суду.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 10.05.2021 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Служби миттєвого кредитування»із анкетою-заявою на кредит №2113058971345 (а.с.51), ознайомившись із паспортом споживчого кредиту (а.с.69-70).

Того ж дня, 10.05.2021 між ТОВ «Служби миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №2113058971345, згідно умов якого первісний кредитор взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит в сумі 2500,00 гривень для задоволення особистих потреб, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 2,0% в день.

При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, місце роботи, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідач скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір (а.с.26-28).

Відповідно до умов укладеного договору фінансова установа зобов`язалась надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 2500,00 гривень на споживчі потреби строком на 16 днів. В свою чергу відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с.26).

Додатком №2 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів (а.с.68).

Відповідач підтвердив, що до укладення вищевказаного кредитного договору він, зокрема, ознайомився з наявними схемами кредитування, з інформацією передбаченою ч.2 і ч.3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною цього договору, та проєкт цього договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування»; ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит №2113058971345 від 10.05.2021 укладено в електронній формі.

Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

З моніторингу дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі вбачається, ряд дій, здійсненних ОСОБА_1 , при укладенні Кредитного договору №2113058971345 від 10.05.2021 (а.с.72).

Згідно довідки директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» про перерахування суми кредиту №2113058971345 від 10.05.2021 було здійснено переказ грошових коштів. Деталі транзакції: номер карти НОМЕР_1 , власника карти (емітент) бан МОНОбанк, категорія картки Visa, час запиту 10.05.2021 19:26:22, номер договору від кредитора №2113058971345, сума 2500,00 грн. (а.с.76).

Отже, факт отримання кредитних коштів підтверджується копією довідки про перерахування суми кредиту та копією довідки про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи; доказів того, що картка НОМЕР_1 не належить відповідачу, або на останню не було зараховано 2500 грн на виконання договору, відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнта щодо надсилання відповідачу на його номер мобільного телефону одноразового ідентифікатора, який і був самостійно введений позичальником при оформленні кредитних правовідносин після зазначення своїх персональних даних реквізити паспорта, зареєстроване місце проживання, ПІБ, РНОКПП, номер телефону.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про доведеність факту укладання спірного договору.

Відповідач не оспорив у встановленому законом порядку укладення нею вказаного кредитного договору, а також не надала суду належних і допустимих доказів виконання нею зобов`язань за даним кредитним договором у повному обсязі.

Відтак, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованості за кредитним договором в сумі 2500,00 гривень.

Щодо визначення розміру процентної ставки за користування кредитним коштами, суд зауважує наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно допостанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦК України).

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Факторинг Партнерс», загальна заборгованість відповідача за кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021 становить 48 155,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 2500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 45655,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованоситі – 0,00 грн., заборгованість за пенею та або штрафами – 0,00 грн., заборгованість за комісією – 0,00 грн., інфляційні збитки – 0,00 грн., нараховані 3% річних – 0,00 грн.

З огляду на викладене, у даному випадку, визначений первісним кредитором у вказаному вище договорі розмір процентів (2,0 % в день) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 1.4 кредитного договору є несправедливими і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 180%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що у понад 180 разів перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Отже, суд доходить висновку, що з 45655,00 грн. визначеної позивачем заборгованості за відсотками за користування кредитом, заявленої позивачем, стягненню підлягає лише 1250,00 грн, тобто 50 % від простроченої заборгованості, розмір якої заявлено позивачем у позові - 2500,00 грн.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.

Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2021 між ТОВ «Служби миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу №1-12 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір факторингу №10-01/2023 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

18.02.2025 між ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та позивачем укладено Договір факторингу № 18-02/25 про відступлення права вимоги за Кредитним договором №2113058971345 від 10.05.2021.

Отже, суд доходить до висновку про доведеність позивачем факту передачі прав вимоги від первісних кредиторів до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Враховуючи викладені обставини, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Також суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції від 04.02.2026 (а.с.1) позивачем сплачено 2622,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача частково пропрорційно доіл задоволених вимог.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

02.07.2025 між адвокатським бюро «ЛІГАЛ АСІСТАНС» та позивачем укладений договір про надання правничої допомоги (а.с.99-101).

Згідно прайс – листа (а.с.103) вартість послуг адвоката складає 16 000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 1000 гривень.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за Договором №2113058971345 від 10.05.2021 у розмірі 3750,00 грн., судові витрати у справі у розмірі 665,60 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1000 гривень

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко