Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №501/4495/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 05.05.2026

Справа № 501/4495/25

2/501/579/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Карпової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, Чорноморська державна нотаріальна контора Одеської області) про визнання правочину недійсним, скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (надалі - ТОВ «Консалт Солюшенс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просить:

- визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 29 липня 2025 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-417 державним нотаріусом Чорноморської державної нотаріальної контори Зенченко О.С. на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора Чорноморської державної нотаріальної контори Одеської області, Одеського районного нотаріального округу Зенченко О.С., індексний номер 80124346 від 29 липня 2025 року, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 та припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

Позов обґрунтовує тим, що 21.02.2008 між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір «Автопакет» №ОД 14/02/2008/840-К/47 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 29775 дол. США на придбання автотранспортного засобу, зі строком дії до 20.02.2015.

ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку із чим рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2013 по справі №501/2664/13-ц, яке набрало законної сили 23.01.2014, позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 був задоволений. З відповідача ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором №ОД 14/02/2008/840-К/47 від 21.02.2008 у розмірі 57724,06 дол. США, що в перерахунку за курсом НБУ складає 461338 грн.

26.02.2020 між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір факторингу відповідно до умов якого ПАТ КБ «Надра» відступає за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Консалт Солюшенс» набуває права вимоги до боржників вказаних у реєстрі.

Відповідно до реєстру боржників від 26.02.2020 до Договору про відступлення права вимоги ТОВ «Консал Солюшенс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № ОД 14/02/2008/840-К/47.

29.05.2020 ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області ПАТ КБ «Надра» замінено правонаступником ТОВ «Консалт Солюшенс».

28.09.2021 ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області ТОВ «Консалт Солюшенс» поновлено строк для пред`явлення виконавчого листа № 501/2664/13-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ОД14/02/2008/840-К/47 до виконання та видано дублікат виконавчого листа.

03.08.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Бондаренко Р.В. відкрито виконавче провадження № 72438044 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованості за кредитним договором № ОД/14/02/2008/840-К/47 від 21.02.2008 в розмірі 461338,41 грн., накладено арешт на доходи та майно боржника.

Зазначає, що в ході виконавчих дій стало відомо про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько відповідача ОСОБА_3 , 1950 р.н.

Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі.

Відповідно до заяви від 15.01.2025 ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини після смерті померлого батька ОСОБА_4 , 1950 р.н. на користь матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Родинні відносини між ОСОБА_1 та його батьками ОСОБА_4 і ОСОБА_2 підтверджуються актовим записом про народження від 23.09.2025.

29.07.2025 відповідач ОСОБА_2 , дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Чорноморської державної нотаріальної контори Одеської області Зенченко О.С. набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач наголошує на тому, що ОСОБА_1 відмовившись від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_2 , фактично уникнув грошового зобов`язання перед позивачем ТОВ «Консал Солюшенс».

На думку позивача, така відмова була фіктивною і спрямованою на приховування майна від звернення стягнення за рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2013 року.

За вказаних обставин позивач просив визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_2 , на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру та припинити її право власності.

Позивач ТОВ «Консалт Солюшенс» та його представник про час і місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку, у судове засідання не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_1 про час та місце судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку, у судове засідання не з`явився. Надіслав до суду заяву в якій посилаючись на положення ст.206 ЦПК України позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» визнав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 про час та місце судового розгляду неодноразово повідомлялась в установленому законом порядку, у судове засідання не з`явилась, правом на подання відзиву не скористалась.

За змістом положень ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

За таких обставин, суд вважає можливим, проводити розгляд справи за відсутності відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому суд не приймає заяву відповідача ОСОБА_1 про визнання позову, оскільки прийняття такого визнання призведе до порушення права власності відповідача ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , що відповідно до приписів ч.4 ст.206 ЦПК України є підставою для відмови у прийнятті такого визнання позову.

Треті особи приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Р.В. та Чорноморська державна нотаріальна контора Одеської області про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлялись, в судове засідання не з`явились, про причини неявки не сповістили, пояснення щодо позову не надали.

Положеннями ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 1, 7 ст. 80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони»), неправильна юридична кваліфікація спірних правовідносин учасниками справи не звільняє суд від обов`язку застосовувати належні норми права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначає, що суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення, проте це не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторін. Обсяг цього обов`язку залежить від характеру справи та національних правових традицій (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, рішення від 18.07.2006).

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій ЄСПЛ (Бендерський проти України, № 22750/02, § 42), судові рішення мають достатньо висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Ефективність судового захисту передбачає реальний розгляд аргументів сторін.

Таким чином, дослідивши письмові матеріали справи, суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

21.02.2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір «Автопакет» №ОД 14/02/2008/840-К/47 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 29775 дол. США на придбання автотранспортного засобу, зі строком дії до 20.02.2015 року.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку із чим рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2013 року по справі № 501/2664/13-ц, яке набрало законної сили 23.01.2014 року, позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 був задоволений.

З відповідача ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором № ОД 14/02/2008/840-К/47 від 21.02.2008 року у розмірі 57724,06 дол. США, що в перерахунку за курсом НБУ складає 461338 грн.

26.02.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір факторингу відповідно до умов якого ПАТ КБ «Надра» відступило за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло права вимоги до боржників вказаних у реєстрі.

Відповідно до реєстру боржників від 26.02.2020 року до Договору про відступлення права вимоги, ТОВ «Консал Солюшенс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № ОД 14/02/2008/840-К/47.

29.05.2020 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області ПАТ КБ «Надра» замінено правонаступником ТОВ «Консалт Солюшенс».

28.09.2021 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області ТОВ «Консалт Солюшенс» поновлено строк для пред`явлення виконавчого листа № 501/2664/13-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ОД14/02/2008/840-К/47 до виконання та видано дублікат виконавчого листа.

03.08.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Бондаренко Р.В. відкрито виконавче провадження № 72438044 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованості за кредитним договором № ОД/14/02/2008/840-К/47 від 21.02.2008 року в розмірі 461338,41 грн., накладено арешт на доходи та майно боржника.

В ході виконавчих дій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько відповідача ОСОБА_3 , 1950 р.н.

Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

На час відкриття спадщини відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у вказаній квартирі, що слідує з повідомлення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 05.06.2025 року.

Згідно актового запису про народження відповідача ОСОБА_1 від 23.09.2025 року його матір`ю є відповідач по справі ОСОБА_2 .

Відповідно до заяви від 15.01.2025 року ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини після смерті померлого батька ОСОБА_3 , 1950 р.н. на користь матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29.07.2025 року відповідач ОСОБА_2 , дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Чорноморської державної нотаріальної контори Одеської області Зенченко О.С. набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229, 231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Главою 16 Розділу IV визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.

Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).

Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.

Встановлено, що позивач ТОВ «Консалт Солюшенс», як кредитор ОСОБА_1 , звернулось до суду із позовом в якому просить визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини та застосувати відповідні правові наслідки такої відмови посилаючись на те, що ОСОБА_1 , відмовившись від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_2 , фактично уникнув виконання грошового зобов`язання перед позивачем ТОВ «Консал Солюшенс» та така відмова була фіктивною і спрямованою на приховування майна від звернення стягнення за рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2013 року.

Отже за своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.

Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2024 року по справі № 464/7832/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом з тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно -правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 205/2053/22 (провадження № 61-11099св23) розглядався спір про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини. За обставинами цієї справи, відповідач, маючи невиконані зобов`язання зі сплати заборгованості перед позивачами, відмовився від прийняття спадщини на користь близького родича, що призвело до його неплатоспроможності перед кредиторами, оскільки він не має іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення наявної заборгованості, тому такий правочин має ставитися під сумнів в частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторності. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, виходив з того, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, проте неправильно визначилися з кваліфікацією оспорюваного правочину, оскільки виходили з недоведеності на час вчинення оспорюваного правочину обставин, зумовлених статтями 225, 229?231, 233 ЦК України, проте відмова відповідача від прийняття спадщини на користь близького родича, з урахуванням встановлених обставин, є правочином, який вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 215 ЦК України, тому не регулюється положеннями статті 1274 ЦК України, зокрема і її частиною п`ятою, оскільки з позовом до суду звернулися заінтересовані особи, права яких порушені оспорюваним правочином. Касаційний суд виснував, що воля відповідача під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, тому цей правочин є фраудаторним.

Встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2013 року по справі № 501/2664/13-ц, яке набрало законної сили, позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 був задоволений. З відповідача ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором № ОД 14/02/2008/840-К/47 від 21.02.2008 року у розмірі 57724,06 дол. США, що в перерахунку за курсом НБУ складає 461338 грн.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька відповідача, відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , у якій був зареєстрований відповідач ОСОБА_1 та його мати - відповідач ОСОБА_2 .

15.01.2025 року ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_2 , яка на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.07.2025 року набула право власності на зазначену квартиру.

Іншого рухомого чи нерухомого майна, на яке могло б бути звернено стягнення державним виконавцем, у ОСОБА_1 не виявлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 , маючи невиконане грошове зобов`язання перед позивачем та відсутність іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, відмовившись від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , 1950 року народження, на користь матері ОСОБА_2 , діяв недобросовісно, внаслідок чого позбавив себе можливості виконати грошове зобов`язання перед позивачем.

На переконання суду відмова ОСОБА_1 від прийняття спадщини була спрямована на уникнення звернення стягнення на майно боржника та не відповідала реальній меті правочину, що свідчить про її фіктивний характер.

Такі дії відповідача суперечать вимогам ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання недійсним правочину у вигляді відмови від прийняття спадщини.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_2 на квартиру, як похідні підлягають задоволенню.

Відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано жодних підтверджень, які б спростовували зазначені обставини.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що відповідають вимогам закону, а отже підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позову до суду в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, Чорноморська державна нотаріальна контора Одеської області) про визнання правочину недійсним, скасування рішення, – задовольнити.

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_3 , вчинену 15 січня 2025 року.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 29 липня 2025 року, зареєстроване в реєстрі за №1-417 державним нотаріусом Чорноморської державної нотаріальної контори Зенченко О.С. на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасувати рішення державного реєстратора Чорноморської державної нотаріальної контори Одеської області, Одеського районного нотаріального округу Зенченко О.С., індексний номер 80124346 від 29 липня 2025 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» судові витрати зі сплати судового в розмірі 7267,20 грн., по 3633,60 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Чорноморський міський суд Одеської області тридцяти днів із дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя