Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №492/324/26 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/324/26

Провадження № 2/492/553/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого – судді Череватої В.І.

за участю секретаря – Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Арцизі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Кочуров А.О.,

Відповідач ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2026 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, просить суд змінити розмір аліментів, який було встановлено судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 10.01.2019 року (справа № 492/2152/18) та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду, і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежів за один місяць та стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн., посилаючись на те, що судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 10.01.2019 року (справа № 492/2152/18) з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 28 грудня 2018 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 28 грудня 2018 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 . Аліменти на утримання доньки припинилися в зв`язку з досягненням нею повноліття. Однак, встановлена судом тверда грошова сума у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не відповідає умовам сьогодення та рівню цін, інфляції, та навіть здійснена індексація не призводить до визначення аліментів в належному розмірі, якого було б достатньо для утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , згідно його потреб за віком. Тому позивач у зв`язку із зміною власного майнового стану, неможливістю утримувати спільну неповнолітню дитину сторін, змушена звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів, а саме, визначення аліментів у 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, оскільки відповідач офіційно працевлаштований та отримує стабільний заробіток, що зумовило звернення до суду.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області Череватої В.І. від 16 березня 2026 року, прийнято до провадження та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25 березня 2026 року, клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та витребувано від АТ «Українська залізниця» регіональна філія «Одеська залізниця» інформацію про нараховану та виплачену заробітну плату (дохід) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за період з 01 вересня 2025 року по 01 березня 2026 року.

Ухвалою суду від 27 квітня 2026 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Представник позивачки – адвокат Кочуров А.О. в судовому засіданні просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково в частині зміни розміру аліментів у розмірі частини від заробітку, а в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 гривень спочатку визнав частково в розмірі 2000 грн., а під час судових дебатів просив відмовити в частині стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовнів вимоги слід задовольни ти частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 28 квітня 2009 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , його батьком зазначено ОСОБА_2 , відповідача у справі, його матір`ю зазначена позивачка у справі.

Неповнолітній син сторін проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, про що було зазначено позивачкою та не спростовано відповідачем.

Судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 10.01.2019 року (справа № 492/2152/18) з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 28 грудня 2018 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 28 грудня 2018 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 . Аліменти на утримання доньки припинилися в зв`язку з досягненням нею повноліття.

Як вбачається з копії довідки АТ «Українська залізниця» регіональна філія «Одеська залізниця», ОСОБА_2 працює в АТ «Українська залізниця» / Виробничий підрозділ «Одеський загін воєнізованої охорони» на посаді стрілець 4 розряду та його загальний дохід за період з вересня 2025 року по лютий 2026 року склав загальний розмір 134 495,47 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт проживання дитини з матір`ю не є новою обставиною, яка підлягає доведенню, зазначений факт вже був встановлений судом при первісному стягненні аліментів судовим рішенням, що набрало законної сили.

Станом на теперішній час визначений судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 10.01.2019 року розмір аліментів у твердій грошовій сумі є недостатнім для забезпечення дитини, оскільки зросли ціни на продукти, одяг, такий розмір аліментів не покриває мінімальних базових потреб дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому є підстави для зміни розміру аліментів і встановлення їх у частки від доходу платника аліментів.

Окрім того, ОСОБА_2 , відповідач по справі, є особою працездатного віку, має стабільний заробіток, що підтверджується інформацією про доходи, та взмозі сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі. Окрім того, аліменти в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, не ставлять платника аліментів у скрутне матеріальне становище і відповідатимуть загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності, моральності.

Згідно положень статті 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції). Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття. Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до статей 183, 184 Сімейного кодексу України, за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 Сімейного кодексу України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, зміна способу стягнення аліментів (частина третя статті 181 Сімейного кодексу України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (частина перша статті 192 Сімейного кодексу України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов`язані між собою. Зазвичай зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статями 182-184 Сімейного кодексу України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статей 181,192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 5 лютого 2014 року в справі №6-143цс-13, відповідно якою вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 Сімейного кодексу України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.

Верховний Суд України у постанові від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13 висловив правову позицію (з урахуванням відповідної редакції закону), згідно із якою СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України); ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом; право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням; з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки); отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. ст. 182, 183, 184 СК України).

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Тобто, зміна (збільшення) розміру аліментів, стягнутих раніше рішенням суду, із одночасною зміною способу стягнення аліментів зважаючи на конкретні обставини справи є допустимою, оскільки норми СК України імперативної заборони щодо цього не містять, а відповідне право сторони в такому спорі не може заперечуватися.

Позивач у цій справі просить змінити розмір аліментів на 1/4 частину з усіх видів заробітку відповідача, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до повноліття дитини, що відповідачем визнається.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 183 СК України, встановлено порядок визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, зокрема частиною першою визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом, а частиною п`ятою визначено, що стягнення аліментів на одну дитину відбувається у розмірі однієї чверті від заробітку (доходу) платника аліментів.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню шляхом зміни способу їх присудження на 1/4 частину від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що відповідає обставинам справи та положенням ст. ст. 182 - 184, 192 СК України.

За вказаних обставин, враховуючи те, що законом передбачена можливість зміни способу стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів, тому вбачаються підстави для задоволення позовних вимог щодо зміни розміру стягнення аліментів та встановлення його в частці від доходу платника аліментів, а саме: у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи те, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях СК України, відповідають інтересам дитини, покращують її матеріальне становище, тому суд приходить до висновку, що є підстави для зміни розміру аліментів на 1/4 частину заробітку (доходу) відповідача, до досягнення дитиною повноліття.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного законодавства України, виходячи першочергово з інтересів неповнолітньої дитини, суд дійшов висновку про доцільність стягування з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору при подачі позову, 1 331,20 грн. судового збору необхідно стягнути з відповідача на користь держави.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити як гонорар певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що закріплено ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правовоїінформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Положенням ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності визначені ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; ордер.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів) рахунків тощо. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по праві № 820/479/18 зазначив, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2022 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268) (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічних підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Згідно вимог ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн. представником позивача було надано: договір про надання правничої допомоги від 03 березня 2026 року; розрахунок гонорару від 03 березня 2026 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 03 березня 2026 року на загальну суму 6 000,00 грн.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлена представником позивача до стягнення з відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн., є непропорційною обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Керуючись ст. ст. 180 - 182, 184, 191, 192 СК України, ст. ст. 4, 12 - 13, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів – задовольнити частково.

Змінити розмір аліментів, який було встановлено судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 10.01.2019 року (справа № 492/2152/18) та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даним рішенням, і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави 1 331,20 грн. судового збору та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому наявного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.І. Черевата