Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №483/1516/25 — Миколаївський апеляційний суд

05.05.26

22-ц/812/904/26

Провадження № 22-ц/812/904/26 Суддя першої інстанції Шеверіна Т.Д.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 483/1516/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , на заочне рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шеверіної Т.Д., в залі судового засідання в м. Очаків, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

03 листопада 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі – ТОВ «Коллект Центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 25 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі – ТОВ «Інфінанс») та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір позики № 0930107545.

За умовами вказаного договору ОСОБА_1 кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частнами з максимальним лімітом 20 000 грн, в межах строк дії договору – 36 календарних місяців.

14 липня 2021 року було укладено договір № 14-07/21 відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі – ТОВ «Вердикт Капітал») права вимоги за кредитним договором до позичальників, в тому числі за договором № 0930107545.

10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Ведикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитним договором № 0930107545.

Відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого перед позивачем виникла заборгованість в загальному розмірі 84 573.19 грн, з яких: 6 400 грн – заборгованість за тілом кредиту; 78 173.19 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Посилаючись на викладене ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 0930107545 в загальному розмірі 84 573.19 грн.

Заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» в рахунок заборгованості за кредитним договором № 0930107545 від 25 січня 2020 року, укладеним з ТОВ «Інфінанс», - 84 573 грн 19 коп., з яких: 6 400 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 78 173 грн 19 коп. - заборгованість по відсоткам.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» – 5 422 грн 40 коп. – в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив його змінити в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове, яким задовольнити позов частково та стягнути з нього заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 760 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що зі спливом строку кредитування (у даній справі — після 24 лютого 2020 року) стан правомірного утримання коштів припиняється, позичальник втрачає це «благо», а отже, не повинен сплачувати за нього нові проценти за договірною ставкою.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення, позичальник повністю звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу (3% річних та інфляційні втрати), а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені).

Будь-які вимоги позивача щодо стягнення пені (зокрема за пунктом 5.3 Договору) або 3% річних за період з 24 лютого 2022 року суперечать закону та не підлягають задоволенню судом.

У матеріалах справи містяться докази, що за умовами договору від 25 січня 2020 року № 0930107545, з урахуванням пропозиції та акцепту, було передбачено надання позичальнику коштів у розмірі 6 400 грн строком на 30 днів, тобто до 24 лютого 2020 року включно, із сумою відсотків за вказаний період у розмірі 3 360 грн, що підтверджується Договором та додатками до нього.

Незважаючи на власні висновки щодо обмеженої вартості кредитної послуги, суд дійшов взаємовиключного висновку про необхідність стягнення з відповідача процентів у розмірі 78 173,04 грн.

Таке рішення свідчить про грубе неправильне тлумачення судом умов правочину та змішування понять «строк дії договору» (3 роки) і «строк правомірного користування кредитом» (30 днів). Встановивши, що погоджена сторонами плата за весь період користування траншем становить саме 3 360 грн, суд не мав правових підстав для задоволення вимог позивача щодо нарахування щоденних процентів за ставкою 1,75% поза межами погодженого 30-денного строку. Стягнення суми, яка в 23 рази перевищує визначену в самому рішенні загальну вартість кредиту, є очевидним порушенням норм матеріального права.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, нарахування процентів за ставкою 1,75% здійснювалось за межами погодженого сторонами 30 денного строку (траншу), а саме протягом трьох років, що грубо суперечить умовам договору та фактичному строку, на який надавався кредит. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом (пролонгацію) або погоджував зміну дати повернення всієї суми боргу на такий тривалий термін

Оскільки позивачем не було заявлено вимог у частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а право на нарахування договірних процентів припинилося 24 лютого 2020 року, будь-які нарахування після цієї дати є безпідставними. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним кредитним договором складає 9 760,00 грн, відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що первісний кредитор мав право нараховувати проценти поза межами 30 денного строку кредитування. Оскільки первісний кредитор втратив право на отримання договірних процентів ще 24 лютого 2020 року, він не міг передати проміжному кредитору та позивачу право вимоги на суми, нараховані після цієї дати.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Позивач фактично надав власну інтерпретацію цифр, не підтвердивши їх виписками з особового рахунку позичальника від моменту отримання кредиту до моменту переуступки.

ТОВ «Коллект Центр» надало відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивач зазначав, що сторони передбачили строк дії договору - 36 місяців, а відтак нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося в рамках дії строку договору, з 04 лютого 2020 року по 09 січня 2023 року.

Також не заслуговують на увагу посилання на неправомірність нарахування відсотків фактором виходячи з наступного. Так, у разі відступлення прав вимоги за договором, новий кредитор набуває усі права та обв`язки Банку за договором, що стосується умов кредитування в повному обсязі, у тому числі право щодо повернення кредиту, процентів за користування ним, неустойок.

За такого, у ТОВ «Вердикт Капітал», як наступного кредитора ТОВ «Інфінас» наявне право нараховувати проценти за користування кредитом в межах дії строку дії договору (36 місяців).

До спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв`язку із невиконанням позичальником (відповідачем) в даній справі грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, не підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки заборгованість відповідачу нарахована за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом, жодних нарахувань на підставі статті 625 ЦК України чи штрафу, пені, відносно відповідача не здійснено.

Позивач просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не піддягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 25 січня 2020 року між ТОВ «Інфінанс», з одного боку, та відповідачем, з другого боку, було укладено договір надання позики № 0930107545.

Відповідно до умов Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 20 000 грн. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії Договору - 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного Сторонами у Додатку №1 та Додатку № 2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку № 3 та Додатку № 4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору: Додатку № 1 та Додатку № 2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку № 3 та Додатку № 4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту.

Відповідно до умов Договору позики перший Фінансовий кредит (транш) надається Позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки-Анкети, яка є невід`ємною частиною даного Договору позики.

04 лютого 2020 року ОСОБА_1 підписав Заявку-анкету на отримання кредиту.

Позичальник підписав вказаний документ за допомогою електронного цифрового підпису з використанням одноразового ідентифікатора, який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений Позичальником в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця.

Основні умови кредиту за першим траншем: розмір кредиту (траншу) - 6 400 грн; строк користування кредитом (траншем) 30 днів; строк дії Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 25 січня 2020 року № 0930107545 3 роки. Відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом; річна відсоткова ставка 638,75 %. Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 3 360 грн. Реальна річна процентна ставка за кредитом (траншем) становить 638,75%.

14 липня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 14-07/21, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за договором № 0930107545.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого останній набув права кредитора за договором № 0930107545.

З розрахунку заборгованості за договором від 25 січня 2020 року № 0930107545 слідує, що станом на день укладення договору факторингу заборгованість ОСОБА_1 перед товариством становить 84 573 грн 19 коп., з яких: 6 400 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 78 173 грн 19 коп. - заборгованість по відсоткам.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зауважує на наступному.

У справі, що розглядається предметом розгляду є правовідносини сторін, що склалися у зв`язку з укладенням договорів позики на умовах фінансового кредиту, однією із форм якого є онлайн кредит, тобто позика оформлена через мережу Інтернет.

Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію».

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).

Отже, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі:

• у паперовому вигляді;

• у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";

• шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

• в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною договору позики, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Так, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, з огляду на положення вище вказаного законодавства та договору від 25 січня 2020 року позичені кошти надавались ОСОБА_1 виключно за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Інфінанс».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з урахуванням особливостей Договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позикодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

У справі, що переглядається, для отримання запозичених коштів відповідач самостійно здійснює реєстрацію на сайті ТОВ «Інфінанс», за наслідком чого отримує облікові дані (логін та пароль) до особистого кабінету клієнта, де подає електрону заявку на отримання кредитних коштів.

Отже, 25 січня 2020 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено правочин - договір позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту № 0930107545, що був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті цього товариства з виконанням ним певних дій, які свідчать про укладення Договору, зокрема електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що зазначені у текстах договорів у розділі "ПОЗИЧАЛЬНИК".

В рамках цього договору 04 лютого 2020 року відповідач звернувся до ТОВ «Інфінанс» з пропозицію (офертою) на отримання кредиту (траншу) у розмірі 6 400 грн, яку ТОВ «Інфінанс» акцептувало та ОСОБА_1 було видано кредитні кошти у розмірі 6 400 грн.

Відповідач взагалі не сплачував суму заборгованості, що передбачена умовами договору.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі. Визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач довів факти укладання вказаного договору та не виконання ОСОБА_1 умов цього договору щодо повернення суми грошових коштів та процентів за їх використання.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

Доводи апеляційної скарги, що проценти за користування кредитом повинні нараховуватися тільки за 30 днів користування запозиченими коштами не заслуговують на увагу, оскільки умовами договору, а саме пунктом 3.5. Договору від 25 січня 2020 року передбачено, що сторони окремо погодили, що у випадку користування Позичальником Кредитом (траншем) понад строк, встановлений відповідно до пункту 1.15 Договору або додатковими угодами між Сторонами, зобов`язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування Кредитом (траншем), при цьому у випадку, якщо відсоткова ставка за користування кредитом (траншем), що встановлена відповідно до пункту 1.15 цього Договору менша ніж 1,75 відсотків від суми Кредиту (траншу) за кожен день користування Кредитом (траншем), то правила нарахування процентів за відсотковою ставкою визначеною відповідно до пункту 1.15 Договору скасовуються з першого дня прострочення Кредитом (траншем) і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом (траншем), а саме 1,75 відсотків за кожен день користування Кредитом (траншем), починаючи з дати першого дня прострочення строкового повернення кредиту (траншу) і до дня повного повернення Кредиту (траншу).

Крім того, строк кредитування передбачено 36 календарних місяців, тобто три роки. Такі умови передбачені і в акцептованій пропозиції 04 лютого 2020 року.

Отже, заборгованість за процентами за користування кредитом нарахована в межах трирічного строку відповідно до умов укладеного сторонами договору.

Розсуди скаржника в апеляційній скарзі щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки вимоги про відповідальність ОСОБА_1 за статтею 625 ЦК України позивач не заявляв, а також не заявляв вимог щодо стягнення неустойки.

Аргументи скарги про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що первісний кредитор мав право нараховувати проценти поза межами 30 денного строку кредитування, відхиляються апеляційним судом, оскільки згідно до пункту 2.2 Договору факторингу № 14-07/21 фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимог від боржників. Відповідно до пункту 2.4 вищевказаного договору факторингу фактор одержує право (замість кредитора0 вимагати від боржників належного виконання всіх грошових зобов`язань за договорами про надання фінансових послуг, право вимоги за якими передається.

Отже, ТОВ «Вердикт Капітал», як наступний кредитор ТОВ «Інфінанс», має право нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку дії договору, а саме – 36 місяців.

Доводи скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позивач фактично надав власну інтерпретацію цифр, не підтвердивши їх виписками з особового рахунку позичальника від моменту отримання кредиту до моменту переуступки є неприйнятними, оскільки ТОВ «Інфінанс» не є банківською установою, а є фінансовою компанією, тому товариством не ведеться особовий рахунок позичальника.

При цьому відсутність виписки за картковим рахунком відповідача або іншого первинного облікового документу не може бути підставою для відмови в позові через його недоведеність, оскільки сукупність інших доказів, що містяться в матеріалах справи, а також процесуальна позиція відповідача, з урахуванням стандарту доказування «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце, свідчать про те, що заборгованість ОСОБА_1 за договором позики має місце.

Оскільки з матеріалів справи убачається, що боржник не платив заборгованість за кредитним договором ні новому, ні первісному кредиторові, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, надав належну оцінку дослідженим доказам.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заочне рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця – ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 05 травня 2026 року