Вирок від 03 травня 2026 р. у справі №153/313/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 153/313/25

Провадження №11-кп/801/483/2026

Категорія: 285

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020170000030 від 03.02.2025,

за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Ямпільського відділу Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 березня 2026 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання – АДРЕСА_1 , освіта повна вища, непрацюючого, одруженого, раніше судимого, а саме: 24 квітня 2025 року Ямпільським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.345 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік 6 місяців,

•визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини

Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Початок іспитового строку вирішено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 квітня 2025 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 345 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік 6 місяців – ухвалено виконувати самостійно.

Речові докази: компакт диск «CD-R» марки «Kodak», об`ємом 700 МВ, на якому міститься відеофайл типу «DHAV Video File (.dav)», розміром 331 МБ, довжиною відео 29 хвилин 16 секунд та компакт-диск «CD-R», марки «ALERUS», об`ємом 700 МВ, на якому міститься відеофайл у форматі (.mp4) розміром 448 МБ – залишено при матеріалах кримінального провадження.

Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що згідно ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби повинні виконувати військовий обов`язок, який включає, серед іншого, призов на військову службу та її проходження.

Статтями 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що виконання військового обов`язку громадянами України та їх призов на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки згідно Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабміну України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок).

Відповідно до п.п.27, 28 Порядку – виклик громадян до районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, під час мобілізації здійснюється шляхом врученні (надсилання) повістки, у тому числі з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Згідно ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.20, 24 Порядку – військовозобов`язані громадяни у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язані з`явитись на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у місце та строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та триває по теперішній час, на території України оголошено проведення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у ході якої серед інших заходів, передбачено призов військовозобов`язаних для забезпечення потреб Збройних Сил України.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , є військовозобов`язаним, солдатом запасу Збройних Сил України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 . У ході загальної мобілізації ОСОБА_7 пройшов медичне обстеження та відповідно до довідки військово-лікарської комісії №220/942 від 17.12.2024, картки обстеження та медичного огляду КНП «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради, його визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Так, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 17.12.2024 ОСОБА_7 під особистий підпис в розписці про отримання, вручено та роз`яснено зміст повістки про виклик до вказаного РТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_2 на 21.12.2024 о 09:00 год. з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини.

Однак, ОСОБА_7 в порушення зазначених вимог закону, будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, до місця призову у зазначені у повістці час та місце не прибув, про причини неявки у встановлений спосіб не повідомив. У зв`язку, з чим, ОСОБА_7 12.02.2025 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 під особистий підпис в розписці про отримання, вручено та роз`яснено зміст повістки про його виклик до вказаного РТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_2 на 13.02.2025 о 08:00 год. з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини.

Проте, не виконуючи вимог закону, ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, вдруге не прибув до місця призову у зазначені у повістці час та місце, про причини неявки у встановлений спосіб не повідомив.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ст.336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України визнав повністю. Підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Суду пояснив, що він отримав повістку, прийшов у військкомат, де взяв направлення і почав проходити ВЛК. Однак, так сталося, що наступного дня він зламав ногу і йому дали відстрочку на півроку. Коли зняли гіпс, він пройшов ВЛК і його було визнано обмежено придатним. Він ніколи не тікав та не чинив опору. 17.12.2024 йому було вручено повістку, по якій він не з`явився до військкомату, оскільки він злякався і у нього була панічна психічна атака. Чому вона сталася, пояснити не може, можливо, вона пов`язана із загостренням його психічного стану. На той час у нього відстрочки не було. 12.02.2025 він знову отримав повістку, про що розписався. Однак, знову не з`явився до військкомату через панічну атаку. Вказані панічні атаки, на його думку, пов`язані із його діагнозом по психіатрії. Під час приступів він не може контролювати себе, раніше завжди викликав швидку, однак на даний час йому вже роз`яснили як себе поводити та які пігулки приймати, щоб хоч трішки унормувати свій стан. Зазначені панічні атаки проходять через 1-2 дні. На теперішній час він здійснює догляд за своєю матір`ю, яка є інвалідом 2 групи і потребує постійного догляду. Мати перебувала за кордоном, однак захворіла і в лютому 2025 року повернулася додому в Україну. В неї хворе серце, шлунок. Батько помер в 1992 році. З серпня 2025 року він оформив відстрочку по догляду за матір`ю. Вказав, що коли почалась війна, він сам прийшов до військкомату та був у добровольчому батальйоні, допомагав із забезпеченням військових. Просив його суворо не карати. У скоєному щиро кається.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, просить оскаржуваний вирок стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Просить ухвалити у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 засудити за ст. 336 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі. На підставі ст.ст. 70, 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за вироком Ямпільського районного суду від 24.04.2025, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, зарахувавши у строк відбуття покарання частково відбуте покарання за вироком Ямпільського районного суду від 24.04.2025. Початок строку відбування покарання рахувати з часу затримання засудженого на виконання вказаного вироку.

У доводах апеляційної скарги прокурор посилається на те, що судом при ухваленні вироку стосовно ОСОБА_7 не в повній мірі враховано тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та інші встановлені обставини справи, які унеможливлюють застосування ст. 75 КК України, які свідчать лише про небажання та ухилення його від проходження військової служби у Збройних Силах України з особистих мотивів за відсутності законних на те підстав, та не можуть бути достатньою підставою для застосування ст. 75 КК України. Відмова обвинуваченим від захисту Батьківщини також вказує на відсутність об`єктивних передумов до виправлення обвинуваченого, намірів до правослухняної поведінки у подальшому та про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. Крім того, судом належним чином не враховано і те що ОСОБА_7 відбуває покарання у виді пробаційного нагляду за вчинення іншого умисного злочину, згідно вироку Ямпільського районного суду Вінницької області від 24.04.2025, яким останнього засуджено за ч. 1 ст. 345 КК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги прокурора з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 заперечили щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, указали, що оскаржуваний вирок, зокрема, в частині призначення покарання є законним і обґрунтованим.

Мотиви і висновки апеляційного суду

Заслухавши доповідача, виступи учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, лише якщо враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином стаття 75 КК України підкреслює важливість такої мети покарання як виправлення засудженого, тобто створення у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №761/23886/14-к).

Окрім того, згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості (є явно несправедливим) апеляційний суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання – це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Особа зобов`язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов`язані з застосуванням до неї покарання. При цьому держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.

Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.

Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз`яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що: «термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував: дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , його ставлення до вчиненого, відсутність обставин, які обтяжують покарання, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, із урахуванням положень ч. 2 ст. 65 КК України, тому вважав за необхідне призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ст.336 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України. Зокрема, як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , те що останній раніше судимий, що підтверджено вимогою, виданою відділенням поліції №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, вих.№22673-2025 від 03.02.2025 та копією вироку Ямпільського районного суду Вінницької області від 24.04.2025; перебуває під наглядом лікаря-психіатра із діагнозом тривожний розлад органічного походження, та на обліку лікаря-нарколога із діагнозом розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, що підтверджується довідкою №01-4-90 від 07.02.2025, виданою КНП «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради; здійснює постійний догляд за матір`ю ОСОБА_10 , яка є особою з інвалідністю 2 групи та потребує постійного догляду, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №100/25/889/В від 27.08.2025 та актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Також судом враховано, що згідно досудової доповіді Могилів-Подільського районного сектору №3 філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства можливе. Є доцільним покладання на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. Дані заходи мають бути спрямовані на проведення індивідуально-профілактичної роботи, участь у соціально-виховній роботі, здійснення нагляду за його поведінкою, а також роботою над усвідомленням наслідків своїх протиправних дій, формування навичок загальноприйнятого способу життя та право слухняної поведінки.

Відповідно до ч.1 ст.66 КК України судом встановлено обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , - щире каяття, що виразилося у критичній оцінці обвинуваченим своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини.

Відповідно до ч.1 ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.

Таким чином суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, врахував тяжкість та обставини вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який повністю визнав свою провину, досудову доповідь органу пробації про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а також те, що на даний час ОСОБА_7 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як особа, яка відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» здійснює догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи, та відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, і така відстрочка продовжена до завершення мобілізації. За указаних обставин, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від його відбування з випробуванням з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Проте, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого переконання про те, що судом першої інстанції при ухваленні вироку за ст.336 КК України стосовно ОСОБА_7 не в повній мірі враховано тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та інші встановлені обставини справи, які унеможливлюють застосування ст. 75 КК України.

Зокрема, згідно ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є основним конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби повинні виконувати військовий обов`язок, який включає, серед іншого, призов на військову службу та її проходження.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та триває по теперішній час, на території України оголошено проведення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у ході якої серед інших заходів, передбачено призов військовозобов`язаних для забезпечення потреб Збройних Сил України.

Таким чином, в умовах збройної агресії з боку іншої держави проти України захист Вітчизни набуває особливого значення та виконання зазначеного конституційного обов`язку громадянами України є безумовним, що у разі його недотримання зумовлює підвищену суспільну небезпеку та тяжкість злочину, передбаченого ст. 336 КК України.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, будучи допитаним у суді першої інстанції ОСОБА_7 , поряд з визнанням фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, при з`ясуванні відношення до вчиненого ним злочину висловив позицію про, те що не міг проходити військову службу за станом психічного здоров`я.

Разом з тим, згідно досліджених судом доказів ОСОБА_7 перебуває на обліку у лікаря психіатра із діагнозом «тривожний розлад органічного походження», у лікаря нарколога із діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю», та зазначені розлади здоров`я враховано під час проходження медичного огляду. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 220/942 від 17.12.2024, картки обстеження та медичного огляду КНП «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради, ОСОБА_7 визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Таким чином на переконання апеляційного суду судом першої інстанції у цьому випадку неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України), унаслідок чого неправильно прийнято рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де указав, що: «згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».

Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки суспільній небезпеці кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , який у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації свідомо ухилився від виконання свого конституційного обов`язку із захисту Батьківщини.

Крім того, судом не в повному обсязі враховано, що в умовах воєнного стану вказане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов`язку іншими громадянами.

Факт формального щирого каяття обвинуваченим ОСОБА_7 , на переконання колегії суддів, не може бути обставиною, що пом`якшує покарання з огляду на таке.

Обвинувачений ОСОБА_7 з моменту вчинення кримінального правопорушення не вжив жодних заходів на підтвердження щирого усвідомлення своєї вини, зокрема не подав заяву про намір проходити військову службу. Натомість, його поведінка свідчить про свідому відмову від виконання конституційного обов`язку щодо захисту Батьківщини, її територіальної цілісності та недоторканності. Зокрема, під час допиту обвинувачений ОСОБА_7 поряд з фактичним визнанням вини у вчиненні вказаного злочину та підтвердженням обставин обвинувачення, викладеного у обвинувальному акті, при з?ясуванні відношення до вчиненого ним злочину висловив позицію про небажання у подальшому проходити військову службу та про продовження ухилення від призову під час мобілізації, що як обґрунтовано зазначає прокурор, свідчить про відсутність в нього у майбутньому жодних намірів до правослухняної поведінки згідно з вимогами закону.

Крім того, під час судового розгляду також не було встановлено жодних даних, які б свідчили про наявність у ОСОБА_7 ознак активного сприяння розкриттю протиправного діяння, яке ставиться йому у провину, оскільки добросовісна поведінка винного під час досудового слідства та судового розгляду не може вважатись активним сприянням розкриттю злочину. Посилання суду першої інстанції на надані стороною захисту медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 не є тією обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного кримінального правопорушення та не може слугувати безумовною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Покарання має виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Ураховуючи ситуацію, яка наразі склалася в країні (збройна агресія рф) та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим ОСОБА_7 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Відтак наслідки ухилення від військової служби в таких умовах мають через призначення покарання досягати мети, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 636/6354/23 (провадження № 51-341км25) зроблено висновок, що: «відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому».

Указані обставини у сукупності з іншими даними про особу ОСОБА_7 на переконання апеляційного суду виключають можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного.

На переконання апеляційного суду за вказаних обставин зазначені ОСОБА_7 доводи та інші враховані судом обставини, що характеризують його особу обвинуваченого, свідчать лише про небажання та ухилення від проходження військової служби у Збройних Силах України з особистих мотивів за відсутності законних на те підстав, та не можуть бути достатньою підставою для застосування ст. 75 КК України. Відмова ОСОБА_7 від захисту Батьківщини також вказує на відсутність об`єктивних передумов до виправлення обвинуваченого, намірів до правослухняної поведінки у подальшому та про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Окрім того, колегія суддів апеляційного суду також погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції належним чином не було враховано і те, що ОСОБА_7 вже відбуває покарання у виді пробаційного нагляду за вчинення іншого умисного злочину, згідно вироку Ямпільського районного суду Вінницької області від 24.04.2025, яким останнього засуджено за ч. 1 ст. 345 КК України. Таким чином, звільнення ОСОБА_11 у даному кримінальному провадженні від призначеного покарання за ст. 336 КК України з випробуванням на переконання колегії суддів не ґрунтується на засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, внаслідок чого судом першої інстанції допущено неправильне застосування положень ст. 75 КК України, а також невідповідність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість. У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, з ухваленням в цій частині нового вироку, яким ОСОБА_7 призначити покарання у виді реального позбавлення волі.

Ураховуючи викладене, а також дані про особу винного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, яке запропоноване в апеляційній скарзі прокурором у виді трьох років та шести місяців позбавлення волі, тобто в межах санкції ст. 336 КК України, яке належить відбувати реально..

На переконання колегії суддів таке покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Отже, допущене місцевим судом неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність – застосування закону, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 та п. 1 ч.1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413,414, 420 КПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу прокурора Ямпільського відділу Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.

Вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 11.03.2026 року стосовно ОСОБА_7 за ст.336 КК України скасувати в частині призначення покарання та ухвалити у цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 336 КК України у виді 3 (трьох) років шести місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за вироком Ямпільського районного суду від 24.04.2025, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років 6 місяців позбавлення волі, зарахувавши у строк відбуття покарання частково відбуте покарання за вироком Ямпільського районного суду від 24.04.2025.

Початок строку відбування покарання рахувати з часу затримання засудженого ОСОБА_7 на виконання вказаного вироку.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4