Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №448/10/25 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/10/25

Провадження № 2/448/40/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

22.04.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Романченко І.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коровяка Б.Е.,

та представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Струсінської М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий зміст позовних вимог.

Позивачка ОСОБА_1 із врахуванням уточнених позовних вимог, поданих в порядку ст.49 ЦПК України, звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що з 15.11.2013 року вона з відповідачем перебували у шлюбі, який зареєстрований Берегівською сільською радою Мостиського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №14. Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 04.03.2024р. у справі №448/2066/23 шлюб між нею позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 розірвано. Вказує, що від даного шлюбу у них народилися діти: син ОСОБА_3 , 2014р.н. та дочка ОСОБА_4 , 2017р.н.

Стверджує, що за час шлюбу нею та відповідачем ОСОБА_2 за спільні кошти набуто наступне спільне майно, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м., земельну ділянку з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га., призначену для обслуговування вказаного житлового будинку та транспортний засіб – автомобіль марки «OPEL VIVARO».

Зазначає, що згоди між ними (сторонами) щодо добровільного поділу спільного майна не досягнуто, а тому просить суд ухвалити рішення, яким:

-в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею ( ОСОБА_1 ) та за ОСОБА_2 право власності по 1/2 ідеальній частці житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га;

- в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею ( ОСОБА_1 ) та за ОСОБА_2 право власності по 1/2 ідеальній частці земельної ділянки з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на її ( ОСОБА_1 ) користь грошову компенсацію вартості транспортного засобу - 1/2 частки автомобіля марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , в розмірі 199 107 гривень 19 коп.;

- стягнути з ОСОБА_2 в її ( ОСОБА_1 ) користь понесені судові витрати по даній справі.

ІІ. Короткий зміст інших заяв по суті справи.

Статтею 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Сторона відповідача подала відзив на заяву ОСОБА_1 , подану нею в порядку ст.49 ЦПК України. У відзиві сторона відповідача частково визнала позовні вимоги, зокрема, визнала ті позовні вимоги, що стосуються визнання за сторонами в порядку поділу спільного майна подружжя права власності по 1/2 частці житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м. та по 1/2 частці земельної ділянки з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га., призначеної для обслуговування вказаного житлового будинку. Щодо стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу – автомобіля марки «OPEL VIVARO», то сторона відповідача заперечила щодо такої вимоги. В обґрунтування заперечень покликались на те, що в позовній заяві позивачка стверджує, що відповідач без її згоди - 05.09.2023 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ МВС, відчужив належний їм на праві спільної сумісної власності транспортний засіб третій особі - ОСОБА_5 . Згідно висновку експерта №3372-Е від 07.11.2024 року, складеного за результатом проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, середня ринкова ціна для автомобіля «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , становить 398 214,38 грн. Керуючись даним висновком позивачка ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 1/2 вартості автомобіля, що становить 199 107,19 грн. Разом з тим, відповідач не погоджується із розміром грошової компенсації, заявленої позивачкою до стягнення, оскільки експертиза проведена без огляду транспортного засобу. Вказує, що відповідно до п.3 договору купівлі-продажу транспортного засобу «OPEL VIVARO», реєстр.номер НОМЕР_2 , від 05.09.2023 року ціна транспортного засобу складала 127 000 грн. Станом на момент продажу автомобіль знаходився в несправному стані, ремонт автомобіля потребував значних фінансових вкладень. Тому ціна автомобіля, вказана в договорі, є його дійсною вартістю. Крім цього, транспортний засіб був проданий та перереєстрований на нового власника ОСОБА_5 - 05.09.2023 року, тобто, продаж автомобіля відбувся у період перебування сторін у шлюбі. Реалізуючи даний автомобіль, ОСОБА_1 діяв зі згоди дружини та в інтересах сім`ї.

ІІІ. Позиція учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, однак з матеріалів справи відомо, що її інтереси представляє адвокат Коровяк Б.Е.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Коровяк Б.Е. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, уточнені його довірителькою в порядку ст.49 ЦПК України, просив суд задовольнити такі в повному обсязі. Окрім цього, просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 в користь його довірительки понесені нею судові витрати по справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак з матеріалів справи вбачається, що його інтереси представляє адвокат Струсінська М.Р.

Представник відповідача - адвокат Струсінська М.Р. в судовому засіданні частково визнала уточнені позовні вимоги сторони позивача, зокрема визнала позовні вимоги, які стосуються поділу житлового будинку та земельної ділянки, що призначена для обслуговування вказаного житлового будинку. З приводу ж автомобіля, то представник зазначила, що відповідач не погоджується сплачувати позивачці грошову компенсацію половини його вартості з тих підстав, що автомобіль був проданий та перереєстрований на нового власника у період перебування сторін у шлюбі. Реалізуючи даний автомобіль, її довіритель ОСОБА_1 діяв зі згоди дружини та в інтересах сім`ї.

IV. Процесуальні дії у справі.

08.01.2025 ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишено без руху.

27.01.2025 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній цивільній справі; розгляд справи ухвалено провести в порядку загального позовного провадження.

02.07.2025 ухвалою суду прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст.49 ЦПК України в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

14.10.2025 ухвалою суду залишено без задоволення клопотання сторони відповідача про витребування доказів.

14.10.2025 року ухвалою суду задоволено клопотання сторони позивача про залишення частини позовних вимог без розгляду.

14.10.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у даній цивільній справі.

V. Обставини справи, встановлені судом.

З 15.11.2013р. сторони по справі перебували у шлюбі, який зареєстрований виконавчим комітетом Берегівської сільської ради Мостиського району Львівської області, про що зроблено актовий запис за №14.

Від даного шлюбу в сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 04.03.2024р. по справі №448/2066/23 (провадження 2/448/163/24) шлюб між сторонами розірвано. Зі змісту зазначеного судового рішення також відомо, що фактичне припинення подружніх відносин між сторонами по справі мало місце у лютому 2023 року, саме з цього часу сторони по справі стали проживати окремо.

Судом встановлено, що за час шлюбу подружжям « ОСОБА_6 » набуте певне нерухоме та рухоме майно, зокрема: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м., земельну ділянку з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га., яка призначена для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, а також транспортний засіб - автомобіль марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки зазначено громадянина ОСОБА_2 (відповідача по справі). Зокрема земельна ділянка площею 0,1 га була набута останнім у власність 26.11.2014 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 515157246224), а житловий будинок – 30.06.2015 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 671566246224).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , був зареєстрований 14.03.2020 року на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - в ТСЦ №4647 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

05.09.2023р. зазначений автомобіль був відчужений на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ МВС за №4644/2023/4032401 на ім`я ОСОБА_5 . Відчуження автомобіля відповідачем ОСОБА_2 відбулось в період фактичного припинення подружніх відносин між сторонами по справі та їх окремого проживання, за відсутності згоди ОСОБА_1 .

Визнання вказаного автомобіля об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 , як вважає суд, не впливає на права його нового власника – громадянки ОСОБА_5 , що набула право власності на такий згідно договору купівлі-продажу.

Згідно висновку експерта Львівського НДІСЕ за №3372-Е від 07.11.2024 року, ринкова вартість автомобіля марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , становить 398214,38 грн.

VІ. Застосовані норми права, судова практика.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).

Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VIІ. Висновки суду.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст.372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до ч.ч.2, 3 ст.325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної власності, яку суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним.

Метою заявленого позову є поділ спільного сумісного майна, а тому ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Підсумовуючи вищенаведене, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи сторони відповідача, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановивши обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його придбання, суд вважає, що за час шлюбу подружжям « ОСОБА_6 » набуте наступне майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м., земельну ділянку з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га., яка призначена для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, а також транспортний засіб - автомобіль марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 .

Зазначене вище майно належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, таке було наявне на час припинення спільного ведення господарства між сторонами по справі.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають рівні права на майно, набуте за час шлюбу, мають право на поділ майна, у разі поділу майна частки сторін (колишнього подружжя) є рівними. Інше домовленістю між сторонами не визначено, шлюбний договір між сторонами не укладався.

Ураховуючи вище викладене, врахувавши презумпцію рівності часток, в порядку поділу спільного майна подружжя, суд вважає за необхідне визнати за кожним із подружжя ( ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ) право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м. та на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га., яка призначена для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку.

З приводу позовних вимог щодо поділу придбаного за час шлюбу спірного автомобіля марки «OPEL VIVARO», який відповідач ОСОБА_2 в подальшому відчужив на користь третьої особи на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2023р. без згоди позивачки ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відчуження відповідачем спірного автомобіля мало місце у вересні 2023р. після фактичного припинення сторонами шлюбних відносин. Припинення спільного ведення господарства між сторонами, як вважає суд, мало місце у лютому 2023р. Вказана обставина зазначена та встановлена судовим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами по справі. Відповідач ОСОБА_2 , визнаючи позов про розірвання шлюбу, погоджувався та не заперечував обставин, на які покликалась позивачка по справі в обґрунтування позовних вимог про розірвання шлюбу.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

На підтвердження дійсної (ринкової) вартості автомобіля марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , сторона позивача надала висновок експерта Львівського НДІСЕ за №3372-Е від 07.11.2024 року, згідно якого ринкова вартість автомобіля марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , становить 398214,38 грн.

На підставі викладеного, зважаючи на норми ст.ст.77-80 ЦПК України, суд вважає, що вказаний вище висновок є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження дійсної (ринкової) вартості, автомобіля марки «OPEL VIVARO».

У даному випадку вказаний висновок експерта Львівського НДІСЕ, який надано стороною позивача на підтвердження позовних вимог, є письмовим доказом у справі, що стосується предмету доказування та повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до положень ч.1 ст.89 ЦПК України.

Суд не враховує вартість (оцінку) спірного автомобіля, зазначену у договорі купівлі-продажу транспортного засобу №4644/2023/4032401, на що покликалась сторона відповідача, оскільки у вказаному документі вартість транспортного засобу визначена не як ринкова чи експертна, а як така, що була узгоджена між продавцем та покупцем. Оскільки вказаний транспортний засіб було відчужено без згоди позивачки за ціною нижчою ринкової, тому вартість вказана у договорі купівлі продажу транспортного засобу буде порушувати право позивачки на отримання грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному сумісному майні подружжя.

Клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення вартості майна в процесі розгляду справи стороною відповідача не заявлялося. Відтак, судом визначено вартість майна саме на час розгляду справи відповідно до наданих сторонами доказів, яким судом надано належну оцінку.

Суд також не приймає до уваги заперечення сторони відповідача про те, що автомобіль було відчужено під час перебування у шлюбі за згодою позивачки, а гроші з продажу автомобіля було витрачено на потреби сім`ї, оскільки стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження продажу автомобіля за згодою ОСОБА_1 , а також доказів того, що грошові кошти, одержані від продажу спірного автомобіля були витрачені саме в інтересах сім`ї.

Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі підлягають задоволенню та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частини вартості автомобіля марки «Opel Vivaro», у розмірі 199107,19 грн., що відповідає половині дійсної (ринкової) вартості автомобіля на час розгляду справи та є гарантією справедливої сатисфакції позивачки у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

При цьому, у даному випадку суд вважає, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи саме з дійсної його вартості на час розгляду справи, а не з суми, за яку це майно було продано. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц (провадження №61-9018сво18), у постанові Верховного Суду від 10.06.2022р. у справі №544/856/20 (провадження № 61-21406св21).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову сторони позивача, з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Інші доводи та посилання сторін суд залишає поза увагою з огляду на відсутність їх значення для вирішення спору.

VIІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України), а також витрати, пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Розподіл судових витрат між сторонами передбачено статтею 141 ЦПК України, зокрема судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного позову до суду стороною позивача було сплачено судовий збір на загальну суму 9084 грн. (квитанція на суму 1991,10 грн. та квитанція на суму 7092,90 грн.).

Оскільки позовні вимоги сторони позивача задоволено в повному обсязі, то на підставі ст.ст.133, 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір у зазначеному вище розмірі, тобто в розмірі 9084 грн.

Щодо стягнення судових витрат, понесених стороною позивача на проведення експертиз, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно із частинами першою, п`ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Частина перша статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов`язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об`єкти, що підлягають дослідженню.

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке: - витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; - висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; - у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду; - при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

З матеріалів справи відомо, що у зв`язку з розглядом справи, позивачка ОСОБА_1 оплатила 4543,68 грн. за проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 3372-Е від 07.11.2024 року, що підтверджується копією Договору №24-3372-Е на виконання судової експертизи та копією висновку експерта; 1500 грн. за проведення оцінки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору №14/01/25Н1 від 14.01.2025 року і висновком про вартість майна, та 1500 грн. за проведення оцінки вартості земельної ділянки за вищевказаною адресою, що підтверджується копією Договору №13/01/25-2 від 13.01.2025 року і висновком про вартість земельної ділянки.

Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №824/647/19-а (провадження № К/9901/31359/20), у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 640/19089/20 (провадження №К/9901/22986/21), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 травня 2023 року у справі № 914/3881/21 містять висновок про те, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 зауважує, що внаслідок розвитку суспільних відносин у сфері процесуального законодавства, які знайшли своє відображення у внесених змінах до процесуальних кодексів Законом від 15 грудня 2017 року № 2147-VIII, задля забезпечення єдності судової практики щодо вирішення питання можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення висновку експерта, виготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження в такій справі, необхідно відступити від висновку, висловленого в постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 824/647/19-а (провадження № К/9901/31359/20) та від 13 липня 2021 року у справі № 640/19089/20 (провадження № К/9901/22986/21), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 травня 2023 року у справі № 914/3881/21.Такий відступ полягає в тому, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ. Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

Враховуючи наведене, з урахуванням того, що судом в повному обсязі задоволені позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 , така має право на відшкодування витрат за проведення експертиз, оскільки такі витрати, як вважає суд, пов`язані з розглядом справи.

З огляду на наведене, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 необхідно стягнути понесені нею витрати, пов`язані із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертиз в сумі 7543 гривні 68 коп.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 133, 141-142, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 177,1 кв.м., який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки з кадастровим номером 4622410500:01:001:0378, площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «OPEL VIVARO», номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, в розмірі 199 107 (сто дев`яносто дев`ять тисяч сто сім) гривень 19 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) гривні, а також понесені нею витрати, пов`язані з розглядом справи (пов`язані з залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи) в сумі 7543 (сім тисяч п`ятсот сорок три) гривні 68 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 травня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.В.Кічак