Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №320/2950/26 — Вишгородський районний суд Київської області

05.05.26 320/2950/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участі секретаря судового засідання Підопригори Х.О.., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , що подана представником позивача – адвокатом Бандуровським Д.В. до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року, що набрала законної сили, вказана справа передана до Вишгородського районного суду Київської області для розгляду за підсудністю.

Матеріали справи надійшли до суду 06.04.2026 року.

Згідно вимог ст. 30 КАС України – спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються, справа передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 29 цього кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.04.2026 року зазначена справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду.

Так, зі змісту позову слідує, що позивач просить суд визнати протиправними і незаконними дії відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку позивачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та зобов`язати відповідача виключити такі відомості з зазначеного реєстру. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він згідно військово-облікового документу перебуває на військовому обліку у відповідача. При цьому з боку позивача відсутні порушення правил військового обліку, крім того законодавство України не містить положень про спосіб та порядок внесення відомостей про порушення правил військового облік до ЄДРПВР «ОБЕРІГ», також щодо неявки за повісткою, що і стало причиною внесення таких відомостей, то ніяких повісток позивач не отримував, жодного інформування позивача про повістку та спробу її вручення не було, відсутні докази направлення на адресу позивача повістки або вручення її групою оповіщення під особистий підпис позивача. Також позивач вказує на те, що до зазначеного реєстру вносяться відомості про притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст. ст. 210, 210-1 КУпАП, однак станом на день подання позову, позивача не було притягнуто до адміністративної відповідальності (протоколу та постанови не складалося), а відтак, оскільки позивача не було притягнуто до відповідальності в передбачений законом спосіб, то відповідач діяв не у спосіб та не в порядку визначеними законом і запис не міг бути внесений до реєстру органом його ведення, яким є відповідач.

27.04.2026 року представник відповідача направив суду відзив на зазначений позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те що позивачем порушено постанову КМ України за №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», створивши умови при яких в наслідок виконання Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації при чіткому оповіщенні особи вказане оповіщення не відбувається та особа може ігнорувати закон, не отримувати повістки та безвідповідально відноситись до своїх обов`язків як військовослужбовців. Згідно ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці. Положеннями ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за №560 передбачено, що під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів в тому числі і для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Вказаних вимог закону щодо уточнення облікових даних позивач не виконав, чим здійснив правопорушення, передбачене ст. 210 КУпАП, на підставі чого йому був присвоєний статус «порушник» в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» та автоматично занесено до баз порушників МВС України.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасники справи мають право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Так, представник позивача у судове засідання не з`явився, просив розгляд справи проводити за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у відзиві на позов, просив вирішити справу за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності усі надані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного:

Так, ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Крім того з ч. 1 ст. 5 КАС України випливає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист в тому числі і шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з вимог ч. 1 ст. 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, дослідивши надані сторонами по справі докази судом встановлено:

Відповідно до витягу з мобільного застосунку позивача Резерв+ вбачається, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів містяться відомості про порушення позивачем правил військового обліку.

Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на те, що ним було сформовано та надіслано повістку за №5488523 на ім`я позивача про необхідність прибути 01.12.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, але позивачем вказаний виклик проігноровано.

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку і звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків:

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачене Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року за №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону за №2232-ХІІ - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону за №2232-ХІІ - військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 ст. 1 Закону за №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч. 1 ст. 34 Закону за №2232-ХІІ).

На виконання ч. 5 ст. 33 Закону за №2232-ХІІ - Кабінет Міністрів України затвердив Порядок за №1487, п. 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 16.03.2017 року за №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) - єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (ч. 1 ст. 2 Закону за №1951-VIII).

За приписами ч. 8, 9 ст. 5 Закону за №1951-VIII - органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, п. 20-1 ч. 1 ст. 7 Закону за №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. ст. 210, 210-1 КУпАП (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Відповідно до ст. 235 КУпАП - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до повноважень відповідача належить притягнення військовозобов`язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови, а також внесення відповідачем до Реєстру таких даних про притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності.

Таким чином, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів підлягають внесенню дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку.

Відповідно до витягу з мобільного застосунку позивача Резерв+ , сформованого 09.12.2025 року вбачається, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів містяться відомості про порушення позивачем правил військового обліку, дата уточнення даних 27.01.2025 року.

Незважаючи на відсутність факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідач у застосунку "Резерв+" відобразив відомості про те, що позивач вчинив "порушення правил військового обліку".

Відповідачем не надано до суду доказів того, що позивач притягувався до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП та не надано доказів того, що відносно позивача складався протокол про адміністративне правопорушення.

Отже, відомості про порушення правил військового обліку позивача внесені до Реєстру відповідачем без належних правових підстав.

Внесення до Єдиного державного реєстру призовників відомостей про «порушення правил військового обліку» за відсутності складеного протоколу та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є передчасним та таким, що не передбачене законом, оскільки Закон за №1951-VIII пов`язує внесення відповідних відомостей саме з процесуально оформленим фактом притягнення до відповідальності. Фіксація у Реєстрі «порушення» до встановлення складу адміністративного правопорушення поза процедурою, визначеною КУпАП, фактично створює презумпцію вини особи та виходить за межі повноважень суб`єкта владних повноважень, що суперечить ст. ст. 19 і 62 Конституції України та принципу правової визначеності.

За таких обставин, внесення вказаних відомостей до Реєстру щодо позивача не відповідає вимогам закону та є безпідставним. Протилежного відповідачем не доведено.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Відповідно до приписів ст. 77 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку. Вказані дії були вчинені відповідачем без належної правової підстави, визначеної законами України.

Ураховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 4 ст. 152 КАС України, до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Позивач, звертаючись із позовом, сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Згідно ЗУ «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Так, ст. 7 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2026 року складає 3328 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року в справі за №543/775/17 зазначає, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 ЗУ України «Про судовий збір» - у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328х0,2 = 665,60 грн.).

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246,255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. ст. 210-1, 245, 251, 252, 254, 256, 258, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , що подана представником позивача – адвокатом Бандуровським Д.В. до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 665,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_2 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна