Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №380/19555/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19555/25 пров. № А/857/5211/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді : Пліша М.А.,

суддів : Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (головуючий суддя Чаплик І.Д, м.Львів) у справі №380/19555/25 за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В :

АТ «Ідея Банк» звернулося в суд з позовом до Державної податкової служби України, в якому просило визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію за №4738/ІПК/99-00-24-03-03 від 03.09.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, АТ «Ідея Банк» оскаржило його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і задовольнити позовні вимоги повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апелянт звертає увагу на те, що інфляційні втрати, по своїй суті, є цивільно-правовим інструментом, завданням якого є відшкодування матеріальних втрат кредитора у зв`язку із інфляцією. При цьому, такі міри відповідальності не є штрафними санкціями, що підтверджується практикою ВПВС.

Оскільки знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, завданих кредитору є матеріальною втратою кредитора - вони є збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Така ж правова природа у 3% річних, які компенсуються відповідно до ст. 625 ЦК України.

Зокрема апелянт вказує на те, що абзацами «а» та «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включаються, зокрема суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди та відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання. Отже інфляційні втрати та 3% річних, які компенсуються відповідно до статті 625 ЦК України не є «іншими доходами», передбаченими підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а відшкодуванням збитків, відтак, підпадають під виняток, наведений у абзацах «а» та «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПКУ щодо не оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, і, відповідно, не повинні бути відображені позивачем у податковій звітності. Апелянт також зазначає, що у будь-якому випадку, незалежно від того, чи підпадають, суми інфляційних втрат та 3% річних під винятки, передбачені абзацами «а» та «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, не є податковим агентом щодо коштів, стягнутих в межах виконавчого провадження, в силу прямих положень ПК України та Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не виплачує дохід безпосередньо фізичній особі, а тому не відповідає визначенню податкового агента щодо податку на доходи фізичних осіб, наведеного у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 25.07.2025 АТ «Ідея Банк» звернулося до ДПС України про надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства з наступних питань:

1. Чи повинен Банк відобразити суму стягнутих приватним виконавцем процентів за вкладом, пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення боргу в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі - Податковий розрахунок)?

2. Якщо на перше питання відповідь ствердна, чи вірно, що у вказаному вище випадку фізична особа відповідно до п.п.168.1.3 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України суму стягнутих з Банку та отриманих від приватного виконавця процентів за вкладом, пені, інфляційних витрат та 3% річних за прострочення боргу зобов`язана самостійно включити до загального річного оподатковуваного доходу, подати річну декларацію та сплатити в установлені законом терміни податок на доходи фізичних осіб та військовий збір?

В обґрунтування підстав звернення за податковою консультацією платник зазначив, що приватний виконавець за рішенням суду відповідно до відкритого виконавчого провадження стягує з Банку у примусовому порядку на користь фізичної особи суму боргу, у тому числі: вклад, судові витрати, проценти за вкладом, пеню, інфляційні втрати та 3% річних за прострочення суми боргу. У резолютивній частині рішення суду немає вказівки про те, що сума доходу фізичної особи підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, а саме ПДФО та ВЗ, тому для закриття виконавчого провадження приватний виконавець повинен стягнути з Банку та сплатити фізичній особі суму в повному обсязі згідно рішення суду.

03.09.2025 відповідач надав індивідуальну податкову консультацію за № 4738/ ІПК/99-00-24-03-03, у відповідності до якої контролюючий орган зробив висновок про те, що:

I) стягнуті приватним виконавцем кошти на користь фізичної особи, наведені у зверненні позивача (інфляційні втрати та 3% річних за прострочення боргу), включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інші доходи згідно з п. п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, а також відображаються у додатку 4ДФ до Податкового розрахунку;

II) позивач є податковим агентом, зокрема, щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходів, нарахованих на підставі рішення суду, незалежно від того, яким чином здійснюється виконання рішення суду, у вигляді безспірного списання або при добровільному виконанні судового рішення. Крім того, податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені Податковим кодексом України для платників податків.

Вважаючи, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація не відповідає нормам ПК України, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з тих підстав, що доходи, вказані у зверненні позивача, які нараховуються (виплачуються) юридичною особою на користь фізичних осіб на підставі рішення суду, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, а також відображаються у додатку 4ДФ до Розрахунку. При цьому АТ «Ідея Банк» як юридична особа є податковим агентом, зокрема, щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходів, нарахованих на підставі рішення суду, незалежно від того, яким чином здійснюється виконання рішення суду, у вигляді безспірного списання або при добровільному виконанні судового рішення.

У спірних правовідносинах відповідач виконав вимоги статті 52 ПК України та надав позивачу податкову консультацію, яка містить необхідну інформацію і надає відповідь на зазначені у зверненні питання щодо нарахування відповідно до чинних вимог ПК України, а тому суд не вбачав підстав для скасування спірної індивідуальної податкової консультації ДПС України за №4738/ІПК/99-00-24-03-03 від 03.09.2025.

Проте, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції такими, що суперечать обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 ст. 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до ст. 52 ПК України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Пунктом 52.2 ст. 52 ПК України передбачено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Згідно із пунктом 52.3 ст. 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Положеннями ст. 53 ПК України встановлено, що у разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.

Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Отже, податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку: 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Тож, з наведеного слідує, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його правомірної поведінки у визначеному колі податкових правовідносин, яка не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування, тобто, офіційне розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

При цьому, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків, обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що головним є те, що індивідуальна податкова консультація має все ж таки надати відповідь на поставлені у запиті платника податків питання щодо офіційного тлумачення норм законодавства з питань оподаткування, адже такий запит надсилається до податкового органу з практичною метою, а не просто має в собі містити загальні посилання на ПК України чи частково відповідати на поставлені питання.

Звертаючись до податкового органу про надання індивідуальної податкової консультації платник зазначив, що приватний виконавець за рішенням суду відповідно до відкритого виконавчого провадження стягує з Банку у примусовому порядку на користь фізичної особи суму боргу, у тому числі: вклад, судові витрати, проценти за вкладом, пеню, інфляційні втрати та 3% річних за прострочення суми боргу. В резолютивній частині рішення суду немає вказівки про те, що сума доходу фізичної особи підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, а саме ПДФО та ВЗ, тому для закриття виконавчого провадження приватний виконавець повинен стягнути з Банку та сплатити фізичній особі суму в повному обсязі згідно рішення суду.

На запит позивача щодо практичного застосування норм податкового законодавства в частині обов`язку банку відображати суму стягнутих приватним виконавцем процентів за вкладом, пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення боргу в Податковому розрахунку та обов`язку в такому випадку вкладника - фізичної особи відповідно до п.п.168.1.3 п.168.1 ст.168 ПК України суму стягнутих з Банку та отриманих від приватного виконавця процентів за вкладом, пені, інфляційних витрат та 3% річних за прострочення боргу самостійно включати до загального річного оподатковуваного доходу, подавати річну декларацію та сплачувати в установлені законом терміни податок на доходи фізичних осіб та військовий збір ДПС України надано спірну індивідуальну податкову консультацію, в якій зазначено, що саме позивач є податковим агентом щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходів, нарахованих на підставі рішення суду, незалежно від того, яким чином здійснюється виконання рішення суду, у вигляді безспірного списання або при добровільному виконанні судового рішення, а стягнуті виконавцем кошти на користь фізичної особи включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інші доходи згідно з п. п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, а також відображаються у додатку 4ДФ до Податкового розрахунку.

Спірним питанням в даному випадку є незгода позивача з наданою консультацією в частині неврахування податковим органом положень абз. «а» та «б2 п. п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України, якими передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди та відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання, а також п.п.168.1.3 п.168.1 ст.168 ПК України, яким передбачено обов`язок платника податку – фізичної особи щодо самостійного включення суми таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подання річної декларації з цього податку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Правові засади оподаткування доходів фізичних осіб визначені розділом IV та пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Підпунктами 162.1.1. 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; податковий агент.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За змістом положень пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Положення пункту 164.2 статті 164 ПК України визначають перелік доходів платника податку, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом; б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання (п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України);

інші доходи (крім зазначених у ст. 165 ГЖ України) (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України).

Як видно з матеріалів справи, в основу оскаржуваної податкової консультації ДПС України поклало висновок про те, що відшкодовані за рішенням суду інфляційні втрати та 3% річних у розумінні підпункту 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України є іншими доходами, з огляду на що мають бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та те, що позивач як юридична особа, є податковим агентом, зокрема, щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходів, нарахованих на підставі рішення суду, незалежно від того, яким чином здійснюється виконання рішення суду, у вигляді безспірного списання або при добровільному виконанні судового рішення.

Отже, спірним у цій ситуації є визначення правової природи відшкодованих за рішенням суду інфляційних втрат та 3% річних та статусу позивача як податкового агента при виконанні рішення суду у вигляді безспірного списання коштів.

Колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц зазначено, що «За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання».

Наведений висновок свідчить про те, що інфляційні втрати, по своїй суті, є цивільно- правовим інструментом, завданням якого є відшкодування матеріальних втрат кредитора у зв`язку із інфляційними процесами. При цьому, такі міри відповідальності не є штрафними санкціями.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах ВПВС від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24, КГС/ВС від 22 серпня 2023 року у справі № 922/1280/22, КЦС/ВС від 12 січня 2022 року у справі №336/4262/19.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 ЦКУ збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Оскільки знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, завданих кредитору є матеріальною втратою кредитора - вони є збитками у розумінні статті 22 ЦКУ.

Вказана позиція висловлена у постанові КЦС/ВС від 08 лютого 2018 року у справі № 662/928/15ц:

З урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України дійшла висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну ОСОБА_4 у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які ОСОБА_4 внесла як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх втрати - 29 травня 2007 року і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (інфляційні втрати) є збитками у розумінні статті 22 ЦК України та механізм компенсації інфляційних втрат, передбачений статтею 625 ЦКУ, за своєю суттю спрямований на відшкодування збитків, завданих кредитору внаслідок інфляційних процесів.

Щодо визначення ДПС України та судом першої інстанції інфляційних втрат та 3% річних, які компенсуються відповідно до статті 625 ЦКУ, як «інші доходи», передбачені підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, то ПК України не містить визначення поняття «дохід».

Натомість, стаття 14 ПК України надає визначення лише «доходу із джерелом походження з України».

Так, згідно з підпунктом 14.1,54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській! економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а)процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні;

б)доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів:

в)доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д)інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повного або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е)спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж)доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю;

з)доходів від відчуження прав на видобуток та розробку родовищ корисних копалин, мінеральних джерел та інших природних ресурсів;

и)прибутків від відчуження акцій, часток, корпоративних або інших аналогічних прав в іноземних компаніях, організаціях, утворених відповідно до законодавства інших держав (іноземні юридичні особи), які відповідають таким умовам:

і) прибутків нерезидентів від відчуження акцій, корпоративних прав у статутному капіталі юридичної особи - резидента України, за умови що у будь- який час впродовж 365 днів, що передують продажу або іншому відчуженню, вартість таких акцій, корпоративних прав на 50 і більше відсотків утворювалася за рахунок нерухомого майна, що розташовано в Україні та належить такій юридичній особі - резиденту України або використовується такою юридичною особою - резидентом України на підставі договору операційної або фінансової оренди (лізінгу) чи аналогічного договору, і таке використання має відображатися в обліку такої юридичної особи як актив, у тому числі актив з права користування, згідно з вимогами національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. ...».

Отже, поняття «дохід з джерелом походження з України, яке міститься в ПК України, ґрунтується на діяльності, яку провадить особа та не включає у себе компенсацію втрат, якими, за своєю правовою природою, є інфляційні втрати та 3% річних.

На підставі вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що інфляційні втрати та 3% річних за своєю правовою природою є компенсацією втрат, і фактично є формою відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а не іншими доходами, як стверджує відповідач. За цих обставин, вирішуючи питання стосовно необхідності оподаткування інфляційних втрат та 3% річних, які згідно рішення суду виплачуються фізичній особі, податковий орган не надав оцінку положенням підпункту «а» та «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди та відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання, не навів у консультації доводи щодо не застосування зазначених положень ПК України.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV нього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

З наведеної норми ПК України є очевидним, що податковим агентом, зокрема, є юридична особа, яка безпосередньо виплачує дохід фізичній особі.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Відповідно до частини 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

У запиті позивача на індивідуальну податкову консультацію, кошти у процесі виконавчого провадження зараховуються на рахунок приватного виконавця, після чого виконавець перераховує такі кошти на користь фізичної особи.

Суд першої інстанції не звернув уваги на положення частини 1 та 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку із підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України та помилково послався на висновки постанови КЦС/ВС від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Оскільки спірна індивідуальна податкова консультація не надала вичерпну відповідь на поставлені позивачем питання, то така підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Вказані вище обставини є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Також, відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що при поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, та за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 4542 грн.

Оскільки, Восьмий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то таким чином на користь позивача слід стягнути 7570 грн сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі №380/19555/25 скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію до Державної податкової служби України за №4738/ІПК/99-00-24-03-03 від 03 вересня 2025 року.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ - 19390819) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ - 43005393) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко