Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №260/1900/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/1900/24 пров. № А/857/26466/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року, прийняте суддею Ващиліним Р.О., м. Ужгород у справі № 260/1900/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив :

Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі – ГУ ДПС, позивач) звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач), в якому просить стягнути податковий борг у розмірі 2600,00 грн по платежу 50 18050400 «Єдиний податок з фізичних осіб».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що податковим органом не надані докази щодо належного надіслання за місцем проживання платнику податків податкової вимоги.

Не погодившись з наведеним судовим рішенням позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом прийняте рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляції покликання маються на те, що при формуванні податкової вимоги від 21.11.2023 №0004369-1308-0716 про наявність податкового боргу за узгодженими податковими зобов`язаннями (податкова вимога формується автоматично), в інформаційно-комунікаційній системі ДПС заборгованість виникла у фізичної особи ОСОБА_1 місцем проживання якої зазначено: АДРЕСА_1 .

Звертає увагу суду на те, що в обліковій картці (Ідентифікаційні та реєстраційні дані), зазначена адреса відповідачки відповідно до даних Державного реєстру фізичних осіб - АДРЕСА_1 . Дата внесення інформації про адресні дані – 27.08.2024. Адміністративний позов було подано до суду 21.03.2024, тобто раніше, ніж були внесені зазначені адресні дані. Наявність указаних відомостей теж не було вивчено судом першої інстанції і не було надано цьому правової оцінки. Станом на дату подання позовної заяви (21.03.2024) до Головного управління не надходило від ФО ОСОБА_1 інформації щодо зміни адреси місця проживання.

Апелянт переконаний, що податкова вимога від 21.11.2023 №0004369-1308-0716 була направлена Головним управлінням на податкову адресу відповідача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, однак поштовий конверт було повернуто за формою №20 з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (№0600062438026).

З огляду на вказане, зазначає, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) у період з 29 червня 2021 по 06 травня 2022 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебувала на обліку в ГУ ДПС у Закарпатській області як платник єдиного податку.

Так, 29 червня 2021 ФОП ОСОБА_1 подала до ГУ ДПС у Закарпатській області (Ужгородська ДПІ) заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій обрала II групу та ставку єдиного податку при переході на спрощену систему оподаткування в розмірі 20% до розміру мінімальної заробітної плати.

У такій заяві ФОП ОСОБА_1 зазначила свою податкову адресу АДРЕСА_1 .

Вказані відомості узгоджуються також з наявною в обліковій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 інформацією.

Контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 податкове зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб за лютий – березень 2022 у розмірі 2600,00 грн.

В подальшому у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 нарахованого контролюючим органом податкового зобов`язання відповідачу на підставі п. 59.1 ст. 59 ПК України було виставлено податкову вимогу від 21.11.2023 №0004369-1308-0716. Вказана податкова вимога була скерована контролюючим органом за адресою: АДРЕСА_2 . Однак така ОСОБА_1 вручена не була та повернулася до контролюючого орган з відміткою органу поштового зв`язку: «за закінченням терміну зберігання».

Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про стягнення суми податкового зобов`язання, самостійно нарахованого контролюючим органом платнику податків.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі – ПК України).

Як передбачено ст. 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган самостійно визначає суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Судом правильно зазначено, що у справах про стягнення боргу предметом доказування мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення боргу у судовому порядку, зокрема, встановлення факту його сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту, перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі, в черговості, та за рахунок платежів, встановлених ПК України.

Як передбачено пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Вказане повноваження контролюючого органу кореспондується також з положеннями п. 87.11 ст. 87 ПК України.

З наведеного вище вбачається, що законодавством встановлено обов`язок контролюючого органу вчиняти дії щодо забезпечення стягнення з платника податків податкового боргу, в тому числі, шляхом звернення з відповідним позовом до суду.

Разом з тим, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зазначене узгоджується також з встановленим нормами ст. 59 ПК України обов`язком контролюючого органу надіслати платнику податків, у якого виник податковий борг, податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як правильно зазначив суд, обов`язковою передумовою для звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу є надіслання платнику податків податкової вимоги.

Як встановлено судом, на виконання вищезазначених вимог податкового законодавства ГУ ДПС у Закарпатській області надіслало ОСОБА_1 податкову вимогу від 21.11.2023 №0004369-1308-0716. Зазначена податкова вимога була скерована на наступну адресу: АДРЕСА_2 та у зв`язку з не врученням адресату була повернута органом поштового зв`язку до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Водночас судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації: 19.01.1999 (а.с. 17).

Вказане узгоджується також наявною в обліковій картці платника податків контролюючого органу інформацією стосовно реєстраційних даних ОСОБА_1 , відповідно до яких податковою адресою останньої є: АДРЕСА_1 (а.с. 6). Така ж податкова адреса була зазначена у поданій ОСОБА_1 до контролюючого органу заяві про застосування спрощеної системи оподаткування (а.с. 10 зворот).

При цьому судом також враховано, що скерована за адресою місця реєстрації позивача ( АДРЕСА_1 ) ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 була належним чином врученою.

Слід також погодитись з висновками суду першої інстанції, що ГУ ДПС у Закарпатській області знало про дійне місце реєстрації ОСОБА_1 .

Разом з тим, незважаючи на наявні відомості щодо місця реєстрації ОСОБА_1 та повернення податкової вимоги до контролюючого органу без вручення, ГУ ДПС у Закарпатській області не вчинив жодних дій, спрямованих на скерування такої за правильною адресою та належного повідомлення відповідача про необхідність сплати податкових зобов`язань.

Імперативною вимогою п. 42.2 ст. 42 ПК України установлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Зазначене кореспондується з п. 6 розділу ІV Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи в розумінні ст. 45 ПК України визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

З наведеного вище вбачається, що в спірних правовідносинах податкова вимога ОСОБА_1 , в порядку ст. 42 ПК України скерована не була, а тому не може вважатися врученою.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом не надані докази щодо належного надіслання за місцем проживання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення податкової вимоги, а тому позов про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у зв`язку з несплатою такої заборгованості є передчасним

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені скаржником в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи, норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а, відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 260/1900/24, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

Т. І. Шинкар