Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №460/11312/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/11312/24 пров. № А/857/33254/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року , прийняте суддею Максимчуком О.О. у м. Рівному, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з позовом до ГУ ПФУ в Рівненській області (надалі також - відповідач) про визнання рішення відповідача від 10.04.2024 №263040000980 стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу, та бездіяльності щодо не призначення пенсії позивача - протиправними, скасування їх та зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 03.04.2024 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення від 10.04.2024 №263040000980 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV; зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV з урахуванням висновків суду викладених в рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд зазначив, що норми Порядку №22-1 не містять обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про призначення пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін «заявник» дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Таким чином, твердження відповідача в частині необхідності особистого звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком слід вважати помилковими.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону №1058-ІV, то оскільки відповідачем відмовлено позивачу в призначенні пенсії з одних лише підстав дотримання порядку звернення з заявою про призначення пенсії, без оцінки дотримання інших умов призначення такого виду пенсії, то належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.04.2024 про призначення пенсії за віком за нормами статті 26 Закону №1058-ІV, враховуючи висновки викладені в даному рішення суду.

Стосовно решти вимог суд врахував, що оскільки відповідач не приймав рішень про відмову у виплаті пенсії на вказаний у заяві банківський рахунок, а також не вирішував питання щодо індексації, оскільки така пенсія не призначалась і не нараховувалась, а тому такі вимоги слід вважати передчасними.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону № 1058-IV становить 60 років. Вік позивача становить 65 років 02 місяці 16 днів.

Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV становить 15 років. Страховий стаж позивача становить 14 років 4 місяці 6 днів.

Звертає увагу на те, що судом залишено поза увагою, що представником позивача надано саме копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а не оригінал.

Окрім того, судом не надано належну оцінку цієї копії, оскільки паспорт громадянина України для виїзду за кордон це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном.

Паспорт громадянина України — документ, що підтверджує особу і громадянство України його власника.

Судом не враховано, що представником паспорта позивача як громадянина України чи його сканкопію/копію належним чином засвідчену, надано не було.

Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав щодо покладення зобов`язань на ГУ ПФУ в Рівненській області.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

ОСОБА_1 у відзиві погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, відтак, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Житомирській області, що підтверджується даними з належного позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 , виданим 05.05.2023 органом 2ISR.

Також позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим позивачу Держадміністрацією м. Києва 24.09.1993 безстроково.

03.04.2024 представник позивача на підставі довіреності від 13.09.2023 звернувся від імені позивача до Пенсійного фонду України із заявою про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV.

Заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до ГУ ПФУ в Рівненській області (відповідач). 10.04.2024 відповідачем прийнято рішення №263040000980, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV у зв`язку з порушенням вимог пункту 1.1, пункту 1.4 та пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі – Порядок №22-1).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною третьою ст.4 вказаного Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 наведеного Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФ України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч.1 ст.44 вказаного Закону призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою Правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005.

Відповідно до п.1.9 цього Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу).

Пунктом 2.1 вказаного Порядку визначено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком.

Згідно з п.2.22 зазначеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Відповідно до п.2.22 вказаного Порядку при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає кваліфікований електронний підпис. У випадку звернення за призначенням пенсії через вебпортал з використанням електронної системи BankID для виплати пенсії заявник або представник заявника, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, законний представник пред`являє до органу, що призначає пенсію, оригінали сканованих копій документів, що підтверджують право на пенсію.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.

З пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо призначення пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Водночас, норми Порядку №22-1 (у редакції постанов Правління ПФ України № 13-1 від 07.07.2014 та № 25-1 від 16.12.2020) не містять обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін «заявник» дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним Судом України в основу Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 в справі № 280/4551/21.

Наведені норми Порядку № 22-1 вже були предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018 (справа № 211/1789/17(2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФ України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Таким чином, твердження відповідача ГУ ПФ України в Рівненській області в частині необхідності особистого звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком слід вважати помилковими.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків вказаного суд, тому в задоволенні такої слід відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі №460/11312/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

Т. І. Шинкар