Вирок від 30 квітня 2026 р. у справі №761/16444/24 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16444/24

Провадження №1-кп/761/2030/2026

В И Р О К

іменем України

01 травня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю :

прокурора - ОСОБА_3

захисника - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22023000000000689 від 04.07.2023 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сімферополь, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України

В С Т А Н О В И В :

Декларацією про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до ст. ст. 132-134 Конституції України територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу У країни входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, АР Крим є невід?ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Відповідно до положень Статуту ООН та зобов?язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництву в Європі, Україна та російська федерація 31.05.1997 уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України № 13/98-ВР від 14.01.1998 та Федеральним Законом російської федерації № 42-Ф3 від 02.03.1999). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов?язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов?язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов?язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Зважаючи на збройну агресію Російської Федерації проти України, що становить істотне порушення вказаного договору, з 1 квітня 2019 року його дію припинено Законом України "Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією" від 06.12.2018 2643-VIII. При цьому, припинення договору не впливає на права, зобов?язання чи правове становище України, що виникли в результаті його виконання до припинення дії, відповідно до статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей належить до території України.

Всупереч міжнародно-правовим нормам та зобов?язанням у лютому-березні 2014 року російською федерацією здійснено насильницьке протиправне захоплення більшої частини Кримського півострова, розташованого у межах українських адміністративних одиниць - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Після проведення 16.03.2014 нелегітимно сформованою в умовах російської воєнної окупації виконавчою владою Автономної Республіки Крим псевдореферендуму, російською федерацією здійснено одностороннє незаконне включення до складуросійської федерації на правах суб?єктів федерації - «Республіки Крим» та «міста федерального значення Севастополь», що було проголошено 18.03.2014.

Таким чином, з 20.02.2014 рФ здійснила окупацію території України - півострова Крим із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень.

Насильницька анексія Криму та псевдореферендум, не визнаються українською державою і більшістю країн. Генеральна Асамблея, посилаючись на резолюцію Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 68/262 «Територіальна цілісність України» від 28.03.2014 підтвердила статус тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим і м. Севастополь та інших тимчасово окупованих рф територій, як невід?ємних частин території України.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

Збройна агресія російської федерації проти України продовжилась у квітні 2014 року шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності на території Луганської та Донецької областей.

13.04.2014 виконуючий обов?язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до пунктів "а", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014, є актами збройної агресії, у зв?язку з чим Верховна Рада України у Зверненні до Організації Об?єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу від 27.01.2015, визнала російську федерацію державою-агресором.

24.02.2022 о 03 год. 40 хв. російська федерація відкрито вторглася в Україну і її збройні сили перетнули державний кордон України у Київській, Чернігівській, Сумській, Луганській, Донецькій областях та лінію розмежування з тимчасово окупованою територією АР Крим в Херсонській області. В цей же час президент російської федерації оголосив про проведення на території України так званої «спеціальної воєнної операції» з метою нібито «демілітаризації та денацифікації України».

У зв?язку з цим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався (востанне до 14.05.2024).

Наслідком збройної агресії російської федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, значної частини державної території України у інших областях, які є невід?ємною складовою державною територією України.

Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, АР Крим відноситься до тимчасово окупованих територій України.

З метою реалізації політики окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу рФ, а також придушення спротиву проукраїнського населення Криму, вищим військово-політичним керівництвом рф прийнято низку «законів та підзаконних нормативних актів», якими незаконно створено так звані судові, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування Республіки Крим.

Федеральним Законом рф № 154-Ф3 від 23.06.2014 «Про створення судів російської федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополю та про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації» створено систему судів на території «Республіки Крим», зокрема, незаконно створено так званий «Верховний Суд Республіки Крим» і в подальшому незаконно призначено суддів цих «судових» органів.

За вказаних вище обставин у громадянина України ОСОБА_5 , який перебував на тимчасово окупованій території АР Крим і усвідомлював протиправний характер своїх дій, був обізнаний, що російська федерація з 2014 року вчиняє проти України акт збройної агресії та здійснює тимчасову окупацію частини території України, у невстановлений час, але не пізніше грудня 2022, виник та сформувався стійкий умисел, спрямований на зайняття посади судді т.зв. «Верховного суду республіки Крим» в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території.

Так, громадянин України ОСОБА_5 , працюючи з 11.10.2011 на посаді помічника судді Апеляційного суду АР Крим, 22.12.2012 після закінчення навчання та отримання повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» в Юридичній академії України ім. Я.Мудрого отримав диплом спеціаліста НОМЕР_1.

31.03.2014 під час окупації рф частини території України ОСОБА_5 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів анексії АР Крим з боку рф, з власної ініціативи, добровільно звернувся в органи окупаційної влади з заявою про отримання паспорту громадянина рф і 04.04.2014 отримав паспорт громадянина рф серії НОМЕР_2, який був виданий підрозділом 900003 федеральної міграційної служби РФ в Краснодарському краї.

При цьому згідно відповідей Офісу Президента України № м45-01/913 від 30.08.2023 та Департаменту консульської служби МЗС України від 08.09.2023 ОСОБА_5 з клопотаннями про вихід з громадянства України не звертався.

Бажаючи взяти участь в утворенні та функціонуванні на території АР Крим системи незаконних органів окупаційної судової влади ОСОБА_5 у 2018 році за невстановлених обставин склав кваліфікаційний екзамен та 23.09.2018 указом президента рф № 540 «Про призначення суддів федеральних судів» був призначений суддею так званого «Бахчисарайського районного суду» на тимчасово окупованій території АР Крим.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на зайняття посади судді т.зв. «Верховного суду республіки Крим» ОСОБА_5 у 2022 році, але не пізніше 17.02.2023 (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, звернувся з заявою до кваліфікаційної колегії суддів так званого «Верховного суду республіки Крим» про рекомендацію його на вакантну посаду судді до вказаного незаконно створеного окупаційною владою рф судового органу.

Після проходження необхідних стапів відбору та погоджень ОСОБА_6 указом президента рф «Про призначення суддів федеральних судів та про представників президента російської федерації в кваліфікаційних колегіях судів суб?єктів російської федерації» від 17.02.2023 № 98 призначено на посаду т.зв. «судді Верховного суду республіки Крим».

У подальшому, будучи призначеним на посаду т.вз. «судді Верховного суду республіки Крим» ОСОБА_5 , перебуваючи у складі судової колегії з цивільних справ, в приміщенні зазначеного незаконного судового органу, що розташований за адресою: Україна, тимчасово окупована територія АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленка, буд. 2 - головний корпус, м.Сімферополь, вул.Севастопольська, буд.43 - судова колегія з цивільних справ, приступив до виконання своїх безпосередніх обов?язків, де грубо й систематично порушував вимоги українського та міжнародного гуманітарного права, постановляючи судові рішення від імені рф.

Своїми умисними діями із зайняття посади у органах окупаційної судової влади та відправлення «правосуддя», ОСОБА_5 сприяв реалізації політики окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя.

Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території.

Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавала, при цьому заяв та клопотань на адресу суду також від останньої не надходило.

Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути присутнім в судовому засіданні і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повиннен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченої зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_5 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_5 поза розумним сумнівом.

Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна та з позбавленням права займатись юридичною практиою, в тому числі консультаціями, складанням документів для третіх осіб.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_5 , який показань суду не надав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.

Відповідно до ухвали суду 19.04.2024 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якого обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 просив суд врахувати особу обвинуваченого, обставини, надати оцінку доказам, що досліджені судом на предмет їх належності та допустимості, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, а саме визнати ОСОБА_5 невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорущення.

Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.

06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.

11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.

17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.

11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.

Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 №68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які безпосередньо досліджені судом, а саме :

- витяг з ЄРДР № 22023000000000689 від 04.07.2023 року;

- повідомлення про виявлення кримінального правопорушення від 03.07.2023;

- протокол огляду від 23.08.2023, відповіно до якого було проведено огляд інтернет-ресурсів з розміщеною на них з вільним доступом електронною інформацією щодо діяльності мешканця АР Крим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час огляду виявлено: інтернет-ресурс «Судьи России»: https://xn--dlaiaa2aleeao4h.xn--plai/sudii/view/id/45577/from/1. Електронна сторінка сайту складається з пунктів (електронних посилань). На сторінці розміщено електронну інформацію у вигляді тексту, зображень. За пошуковим значенням «Корбут», на сторінці наявна інформація, згідно якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , «Указом Президента Российской Федерации от 17.02.2023 г. № 98 назначен судьей Верховного Суда Республики Крым»;

- повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 14.08.2023 року з рапортом про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 ;

- акти огляду Інтернет ресурсів від 04.07.2023 року, згідно яких: «Після встановлення з?єднання з мережею Інтернет, за допомогою інтернет-браузеру «Chrome» в пошукову сторінку було введено запит «судья ОСОБА_7 », після чого на екрані відобразились результати пошуку одним з яких було посилання: https://судьироссии.рф/sudii/view/id/45577/from/1. В процесі огляду Інтернет сторінки, було виявлено у вкладинці «Информация о судье» опубліковану інформацію, щодо призначення останнього на посаду судді, а саме: «Указом Президента Российской Федерации от 17.02.2023 г. № 98 назначен судьей Верховного Суда Республики Крым.». Також «Після встановлення з?єднання з мережею Інтернет, за допомогою інтернет-браузеру «Chrome» в пошукову сторінку було введено запит «Указ Президента российской федерации от 17.02.2023 № 98 «О назначении судей федеральных судов и о представителях Президента Российской Федерации в квалификационных коллегиях судей субъектов Российской Федерации»», після чого на екрані відобразились результати пошуку одним з яких було посилання. http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202302170074. Після переходу на вказаний Інтернет ресурс на головній сторінці сайту відобразилася його назва «Официальный интернет-портал правовой информации» та заголовок до запитуваної інформації «Указ Президента Российской Федерации от 17.02.2023 № 98 «О назначении судей федеральных судов и о представителях Президента российской федерации в квалификационных коллегиях судей субъектов российской федерации»;

- лист Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22.08.2023 № 21-1540/23, відповідно до якої ОСОБА_5 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) для участі в доборах кандидатів на посаду судді та конкурсах на зайняття вакантних посад суддів до Комісії не зверталися, тому будь-яких документів стосовно вказаних осіб у Комісії немає;

- лист Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28.08.2023 № 21-1571/23, відповідно до якої ОСОБА_5 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) посаду судді не займав, участі в доборах кандидатів на посаду судді та конкурсах на зайняття вакантних посад суддів не брав, будь-яких документів стосовно нього у Комісії немає;

- лист міністерства закордонних справ від 08.08.2023 року № 6/9955, згідно якого станом на 07 вересня 2023 року відсутня інформація про звернення з клопотанням про вихід з громадянства України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- протокол огляду від 20.07.2023 та оптичний носій інформації на якому міститься «Извлечения из текста Закона Российской Федерации «О статусе судей в Российской Федерации» (статьи 1-12.1, 14 - 16) от 26 июня 1992 года № 3132-1 РОССИЙСКАЯ ФЕДЕРАЦИЯ ЗАКОН О СТАТУСЕ СУДЕЙ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ»;

- протокол огляду від 10.08.202 та оптичний носій інформації, згідно якого об?єктом огляду єбув офіційний веб-сайт «Официальный интернет-портал правовой информации», який публічно доступний в мережі Інтернет, за URL-адресою: http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/. В ході огляду вказаної сторінки встановлено, що на ній міститься текст наступного документа: «Указ Президента Российской Федерации от 17.02.2023 № 98 «О назначении судей федеральных судов и о представителях Президента Российской Федерации в квалификационных коллегиях судей субъектов Российской Федерации» (далі - указ) Дата опубликования: 17.02.2023 Номер опубликования: 0001202302170074». В подальшому встановлено, що на сторінці 9-10 (девятій-десятій) указу міститься текст наступного змісту: «1. Назначить: … Судьями Верховного Суда Республики Крым ... ОСОБА_7 »;

- протокол огляду від 12.08.2023 та оптичний носій інформації, згідно якого об?єктом огляду є офіційний веб-сайту «Верховный Суд Республики Крым», який публічно доступний в мережі Інтернет, за URL-адресою: http:// http://vs.krm.sudrf.ru/. В ході огляду вказаної сторінки встановлено, що на ній міститься головна сторінка сайту «Верховный Суд Республики Крым». З метою пошуку справ, які перебували на розгляді у судді ОСОБА_5 , в графу дата почергово введено 01.06.2023, 08.06.2023, 06.07.2023 та 03.08.2023. У переліках під назвою «Гражданские дела - аппеляция» у списку справ відповідно довільно обраних дат 01.06.2023, 06.07.2023, 03.08.2023 є справи, які перебували на розгляді у судді ОСОБА_5 . На 01.06.2023 всього призначено 125 судових засідань, від порядкового номеру 25 до номеру 113 у переліку цивільні справи - апеляція. Цього дня у судді ОСОБА_5 призначено 6 судових засідань з розгляду справ з питань житлових, сімейних спорів, відшкодування матеріальних збитків.

- протокол огляду від 23.08.2023, згідно якого було досліджено сторінку за URL-адресою: https://xn--dlaiaa2aleea04h.xn--plai/sudii/view/id/45577/from/l з двома вкладками «Оставить мнение» та «Информация о судье». В ході огляду вказаної сторінки встановлено, що ОСОБА_5 добавлений на вказаний сайт 15.10.2018, місце роботи вказано «Верховный Суд Республики Крым». У вкладці «оставить мнение» коментарі щодо вказаного судді відсутні. У вкладці «Информация о судье» зазначено, що ОСОБА_5 23.09.2018 указом президента рф № 540 призначено суддею Бахчисарайського районного суду, а 17.02.2023 указом президента рф № 98 призначено суддею Верховного суду Республіки Крим. В ході огляду вказаної сторінки встановлено, що на даному сайті розміщено текст закону рф «О создании судов Российской Федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации».

- рішення по справі № 33-2289/2024 від 25.01.2024, постановлене за головуванням судді ОСОБА_7

- повідомлення про підозру ОСОБА_7 ;

Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

З досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи громадянином України, перебуваючи на тимчасово окупованій території України, добровільно зайняв посаду судді в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території України.

Інших доказів під час судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість під час розгляду цього кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, не надано.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК, у межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК, поза розумним сумнівом.

Виходячи з зазначеного, судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму і ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставин, які б відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшували покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

Обставинин, які відповідно до вимог ст. 67 КК України обтяжували покарання ОСОБА_5 є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючої покарання обставини, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі у межах санкції, встановленої ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Таке покарання стосовно ОСОБА_5 , на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права займатись юридичною практикою, в тому числі консультаціями, складанням документів для третіх осіб строком на 13 (тринадцять) років з конфіскацією майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з дня його фактичного затримання.

Застосований відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін.

Строк додаткового покарання у виді з позбавленням права займатись юридичною практикою, в тому числі консультаціями, складанням документів дл третіх осіб, рахувати з моменту відбуття основного покарання.

На вирок учасниками судового провадження можуть бути подані апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1