Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №520/5016/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 р. Справа № 520/5016/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5016/25

за позовом ОСОБА_1

до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (далі – ВЮІ НЮУ, відповідач, апелянт), в якому просив:

- визнати бездіяльність ВЮІ НЮУ щодо ненадання відповіді на заяву про надання інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період проходження служби позивачеві;

- зобов`язати ВЮІ НЮУ надати інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період проходження служби позивачеві.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано бездіяльність ВЮІ НЮУ щодо ненадання відповіді на заяву про надання інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період проходження ОСОБА_1 .

Зобов`язано ВЮІ НЮУ надати відповідь на запит ОСОБА_1 про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі за ідентифікаційним кодом 24971145 зареєстровано філію (інший відокремлений підрозділ) – Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Відокремлений підрозділ – ВЮІ НЮУ належить до юридичної особи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (ЄДРПОУ 02071139), а отже суд першої інстанції протиправно не залучив Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого до розгляду справи.

Оскільки, ВЮІ НЮУ не є юридичною особою, не має власних реєстраційних рахунків в органах Державної казначейської служби України, не є розпорядником бюджетних коштів і не здійснює безпосередні виплати військовослужбовцям, то ВЮІ НЮУ не є розпорядником інформації щодо розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ. ВЮІ НЮУ знаходиться на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, а тому для отримання будь-яких бухгалтерських документів позивачу необхідно звертатися до ХНУПС імені Івана Кожедуба.

Також апелянт зазначив, що 27.12.2024 ВЮІ НЮУ отримав заяву ОСОБА_1 щодо надання йому розрахунків грошового забезпечення за час проходження служби та виплати йому підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із зарахуванням на навчання до ВЮІ НЮУ, без збереження посади за попереднім місцем служби у 2022 році. Заяву позивача було уважно розглянуто командуванням ВЮІ НЮУ і за результатами її розгляду 30.12.2024 позивачу було надано відповідь № 1321.

Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вона не містить обґрунтованих доводів щодо незаконності чи необґрунтованості зазначеного рішення суду першої інстанції, тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 – без змін.

02.07.2025 через підсистему «Електронний суд» апелянтом було подано клопотання про долучення доказів, в якому він зазначив, що 02.07.2025 до ВЮІ НЮУ засобами СЕДО надійшов лист від Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України про те що позивач ОСОБА_1 , визнавши аргументи відповідача, звернувся із заявою про надання інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період проходження військової служби (навчання) у ВЮІ НЮУ до належного розпорядника інформації (Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба) та отримав відповідь, що підтверджує обґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Також апелянтом було подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому ВЮІ НЮУ підтримав вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити.

З огляду на положення частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, а позивач, у відзиві на апеляційну скаргу, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 17.12.2024 за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся до ВЮІ НЮУ із заявою про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ, що підтверджується квитанціями АТ «Укрпошта» та описом вкладення у цінний лист (а.с. 10-13).

Запит позивача про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ доставлено на поштову адресу ВЮІ НЮУ 27.12.2024, що підтверджується підписом уповноваженої особи в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 14).

Крім того, що ОСОБА_1 17.12.2024 за допомогою засобів поштового зв`язку також звертався до ВЮІ НЮУ з рапортом про виплату підйомної допомоги за 2022 рік у зв`язку із переїздом на нове місця військової служби, що підтверджується квитанціями АТ «Укрпошта» та описом вкладення у цінний лист (а.с. 55, 57-58)

Рапорт позивача про виплату підйомної допомоги за 2022 рік у зв`язку із переїздом на нове місця військової служби доставлено на поштову адресу відповідача 27.12.2024, що підтверджується підписом уповноваженої особи в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 56).

У відповідь на рапорт про виплату підйомної допомоги за 2022 рік у зв`язку із переїздом на нове місця військової служби відповідач надав позивачу відповідь № 1321 від 30.12.2024 (а.с. 45).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповіді на запит позивача про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ. Суд вказав, що право на доступ особи до інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. У зв`язку із зазначеним суд першої інстанції зазначив, що бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на запит про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ ОСОБА_1 , який направлений поштою 17.12.2024, є протиправною.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі – Закон № 2939-VI).

За змістом статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Зі змісту статті 10 Закону № 2939-VI вбачається, що особа має право вільного доступу до інформації про себе. Відповідно, розпорядник інформації зобов`язаний безперешкодно і безкоштовно надати інформацію про особу, якої вона стосується, на вимогу такої особи.

Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

За змістом частин 1-5 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

З вищезазначеного вбачається, що кожна особа має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію, який, у випадку його належного оформлення, підлягає розгляду в порядку та строки, визначені нормами Закону № 2939-VI.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що він не є юридичною особою, не має власних реєстраційних рахунків в органах Державної казначейської служби України, не є розпорядником бюджетних коштів і не здійснює безпосередні виплати військовослужбовцям, а тому не є розпорядником інформації щодо розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ. ВЮІ НЮУ знаходиться на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, а тому для отримання будь-яких бухгалтерських документів позивачу необхідно звертатися до ХНУПС імені Івана Кожедуба.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта слушними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого знаходиться на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 439 «Про реорганізацію військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого», спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 27.07.2019 № Д-322/1/6дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2019 році», спільного наказу Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України від 02.07.2019 № 341/919 «Про заходи щодо реорганізації Військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого», що підтверджується, зокрема, листом Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України від 16.09.2004, довідкою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 19.01.2024 № 176/176/11/950/93/пс.

Водночас колегія суддів зауважує, що неволодіння запитуваною інформацією не звільняє відповідача від виконання обов`язку дотримуватись вимоги Закону № 2939-VI.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, коли такий розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Водночас відповідно до частини 3 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

З вищезазначених правових норм вбачається, що в будь-якому з наведених випадків розпорядник інформації (належний чи неналежний) має обов`язок надати відповідь на запит чи направити запит належному розпоряднику інформації та повідомити про це запитувача у строк, передбачений Законом № 2939-VI, а запитувач інформації має право на отримання такої відповіді чи повідомлення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 806/2789/17.

Як встановлено під час судового розгляду заява позивача від 16.12.2024 про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у Військово-юридичному інституті Ярослава Мудрого розглянута не була.

Враховуючи положення вище зазначених правових норм та обставини справи, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на вище вказану заяву позивача.

Щодо способу захисту порушеного права суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача надати відповідь на заяву позивача від 16.12.2024.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково та зазначає.

Під час судового розгляду встановлено, що докази належного розгляду заяви позивача від 16.12.2024 про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого відсутні.

Відповідач не є розпорядником інформації щодо розрахунку грошового забезпечення позивача за час проходження служби у ВЮІ НЮУ, проте йому відомо хто є належним розпорядником.

Оскільки заява позивача від 16.12.2024 не була розглянута відповідачем, то наявні підстави для зобов`язання відповідача, з урахуванням положень ч.3 ст. 22 Закону №2939-VI, розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 грудня 2024 року про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого з урахуванням висновків суду. Як наслідок рішення суду підлягає скасуванню в частині зобов`язання ВЮІ НЮУ надати відповідь на запит ОСОБА_1 про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ.

Посилання апелянта на те, що він є відокремленим підрозділом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, а тому суд першої інстанції протиправно не залучив до участі у справі НЮУ колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як підтверджується матеріалами справи і сторонами не оспорюється, позивач проходив військову службу саме у відповідача, а відповідно до підпунктів 9 та7 ч.1 ст.4 КАС України відповідачем є суб`єкт владних повноважень у тому числі і без статусу юридичної особи.

Щодо доводів апелянта про те, що заяву позивача про надання розрахунку грошового забезпечення було уважно розглянуто командуванням ВЮІ НЮУ і за результатами її розгляду 30.12.2024 ОСОБА_1 було надано відповідь № 1321 колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт посилається на свій лист від 30.12.2024 № 1321 як на підтвердження розгляду заяви позивача.

Колегія суддів зауважує, що 17.12.2024 позивач направив відповідачу два листи: 1) заяву про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у Військово-юридичному інституті Ярослава Мудрого; 2) рапорт про виплату підйомної допомоги за 2022 рік у зв`язку з переїздом на нове місце військової служби (місце навчання).

Як вбачається зі змісту листа відповідача від 30.12.2024 № 1321 в ньому відповідач надав відповідь лише на рапорт про виплату підйомної допомоги за 2022 рік у зв`язку із переїздом на нове місця військової служби, що підтверджується змістом листа та про що зазначено в самій відповіді.

Водночас вказаний лист не містить інформації щодо розгляду заяви позивача про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ чи щодо направлення заяви до належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання ВЮІ НЮУ надати відповідь на запит ОСОБА_1 про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у ВЮІ НЮУ неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого зроблено правові висновки, які не можна визнати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення у скасованій частині.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року по справі № 520/5016/25 скасувати в частині задоволення позову про зобов`язання Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого надати відповідь на запит ОСОБА_1 про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Ухвалити постанову, якою в скасованій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 грудня 2024 року про надання розрахунку грошового забезпечення за час проходження служби у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року по справі № 520/5016/25 суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін