Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №460/20685/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 травня 2026 року м. Рівне№460/20685/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доОперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_2 з військової служби у запас, згідно його рапорту від 20.02.2025 року, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_2 з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має матір ОСОБА_3 , яка є людиною з інвалідністю ІІ (другої) групи та потребує постійного стороннього догляду відповідно до висновку ЛКК №282 від 27.12.2024 р. При цьому, його батько, ОСОБА_4 часто хворіє, та не може надавати соціальні послуги з догляду за своєю дружиною, що підтверджується довідкою ЛКК №283 від 27.12.2024 про стан здоров`я батька і його неможливість здійснювати догляд. Сестра Позивача, ОСОБА_5 , працює понад нормований робочий день у КНП «Пологовий будинок Рівненської міської ради» та має на утриманні 3-х неповнолітніх дітей, що підтверджується довідкою №851/09-01/24 від 26.12.2024 та довідкою №723 від 19.12.2024. У той же час, сестра з батьками не проживає, через повну зайнятість та наявність 3-х неповнолітніх дітей не може надати послуги з догляду матері. Інші особи, які можуть здійснювати догляд за матір`ю - відсутні. Враховуючи вищезазначене, через необхідність здійснювати постійний сторонній догляд за своєю матір`ю з ІІ групою інвалідності, позивач виявив бажання звільнитися з військової служби, про що подав відповідний рапорт. Однак відповідачем відмовлено в його задоволенні, вважає таку відмову протиправну звернувся до суду та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що за результатами розгляду встановлено наявність іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення – дочки, ОСОБА_5 (1986 р.н.), яка може здійснювати догляд. Документи, що підтверджують неспроможність сестри здійснювати догляд не долучено а ті, що було долучено при розгляді визнано такими, що не можуть вважатися підтверджуючими документами неможливості здійснення догляду. У зв`язку з цим документи були повернуті без задоволення, що підтверджено супровідним листом: вих. № 501/3/2230 від 25.09.2025. Листом ОК «Захід» № 501/3/1/2223 від 25.09.2025 позивача додатково було повідомлено про причини відмови у звільненні, де було повністю та достовірно викладено позицію ОК «Захід». Відповідач вважає що діяв відповідно до норм чинного законодавства та просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Оскільки розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановив таке.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач виявив бажання звільнитися з військової служби, про що подав відповідний рапорт. До зазначеного рапорту було додано (засвідчено нотаріально та в оригіналі):

Копія Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №913411 від 18.12.2024 р. про групу інвалідності матері;

Копія паспорту матері;

Копія індивідуального податкового номера (ІПН) матері;

Копія висновку ЛКК про потребу у постійному сторонньому догляді матері №282 від 27.12.2024;

Висновок ЛКК №36 від 05.02.2025 щодо батька військовослужбовця про потребу у постійному сторонньому догляді;

Довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №619 від 26.12.2024 видана Олександрійською сільською радою;

Копія паспорту батька;

Копія індивідуального податкового номера (ІПН) батька;

Копія Свідоцтва про народження сестри;

Довідка про склад сім`ї сестри ОСОБА_1 №851/09-01/24 від 26.12.2024;

Довідка про повну зайнятість ОСОБА_1 та роботу понад нормований робочий день №723 від 19.12.2024;

Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 .

Листом ВЧА0796 №501/3/1/2223 від 25 вересня 2025 відмовлено у задоволенні Рапорту позивача у зв`язку з наявності інших осіб першого ступеню споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме донька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В матеріалах справи наявні наступні докази:

Відповідно до копії свідоцтва про народження № НОМЕР_4 ОСОБА_4 (батько) ОСОБА_3 (мати) є батьками ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №913411 від 18.12.2024 ОСОБА_3 має ІІ групу інвалідності.

Згідно з висновком ЛКК №282 ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до висновку ЛКК №36 від 05.02.2025 ОСОБА_4 потребує стороннього догляду.

Згідно з довідки №619 про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб ОСОБА_3 зареєстрована разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки №851/09-01/24 від 26.12.2024 ОСОБА_5 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Згідно довідки №723 від 19.12.2024 виданою УНП «Пологовий будинок Рівненської міської ради», про те що ОСОБА_5 працює в КНП «Пологовий будинок Рівненської міської ради» з 03.04.2023 на посаді завідувача господарства господарського та обслуговуючого персоналу та у зв`язку зведенням воєнного стану України ОСОБА_1 працює понад нормований робочий день.

Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 13.02.2025 комісією в складі представників від ІНФОРМАЦІЯ_11 провели обстеження сімейно-майнового стану ОСОБА_1 встановлено, що на утриманні до призову в армію були батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Також зазначено, що джерело засобів для проживання сім`ї військовослужбовця є грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 . Також в акті вказано, що мати військовослужбовця згідно довідки МСЕК має ІІ групу інвалідності, батько згідно довідки ЛЛК потребує постійного стороннього догляду, фізичної допомоги, батьки військовослужбовця потребують перебування ОСОБА_1 за місцем проживання сім`ї для надання допомоги по догляду за ними. В акті зазначено висновок і пропозиція комісії, яка проводила обстеження сімейно-майнового стану військовослужбовця, в якому вказується, що комісія пропонує, що відповідно до п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову служби», комісія вважає, що звільнення з військової служби ОСОБА_1 , призведе до покращення соціально-побутового, морального та матеріального становище сім`ї військовослужбовця, а саме, він буде здійснювати догляд за батьками, які є пенсіонерами та відповідно до наданих медичних документів потребують постійного стороннього догляду. Комісія пропонує остаточне рішення стосовно звільнення з військової служби ОСОБА_1 прийняти на рівні командування військової частини НОМЕР_2 , з урахуванням сімейних обставин даного військовослужбовця.

Вважаючи порушеним своє право на звільнення з військової служби, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)).

Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні постійно продовжувалася згідно з Указами Президента України, воєнний стан в Україні продовжує діяти станом на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Означені висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 по справі №380/16966/24.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з рапортом від 20.02.2025 про звільнення з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї першого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту позивачем було додано: копія Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №913411 від 18.12.2024 р. про групу інвалідності матері, копія паспорту матері, копія індивідуального податкового номера (ІПН) матері, копія висновку ЛКК про потребу у постійному сторонньому догляді матері №282 від 27.12.2024, висновок ЛКК №36 від 05.02.2025 щодо батька військовослужбовця про потребу у постійному сторонньому догляді, довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №619 від 26.12.2024 видана Олександрійською сільською радою, копія паспорту батька, копія індивідуального податкового номера (ІПН) батька, копія Свідоцтва про народження сестри, довідка про склад сім`ї сестри ОСОБА_1 №851/09-01/24 від 26.12.2024, довідка про повну зайнятість ОСОБА_1 та роботу понад нормований робочий день №723 від 19.12.2024, копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 .

Як на підставу для відмови позивачу у звільненні з військової служби відповідач вказав, що у зв`язку з наявності інших осіб першого ступеню споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме донька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач же покликається на те, що хоча у нього і є сестра ОСОБА_1 , проте в неї наявні троє неповнолітніх дітей, а також зазначає, що вона працює понад нормований робочий день КНП «Пологовий будинок Рівненської міської ради».

Також суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи сестра позивача проживає за адресою, АДРЕСА_1 .

Тобто, ОСОБА_3 (мати) не проживає разом, із ОСОБА_1 (дочкою), що на переконання суду, свідчить про відсутність можливості у дочки здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, особою з інвалідністю ІІ групи.

Таким чином, суд вважає, що лише юридична наявність члена сім`ї першого та/або другого ступеня споріднення ( ОСОБА_1 ) не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Так, з урахуванням вищенаведених норм та встановлених обставин слідує, що сім`я ОСОБА_3 складається лише з її сина та чоловіка, який не може здійснювати догляд. Родичі особи з інвалідністю, які не проживають разом із нею, не є членами її сім`ї.

При цьому суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Суд зазначає що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Водночас, поняття “обов`язку утримання” та “обов`язку здійснення постійного догляду” не є тотожними. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім`ї другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю позивача.

Отже, позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , немає.

Крім того, згідно з акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 13.02.2025 комісією в складі представників від ІНФОРМАЦІЯ_11 провели обстеження сімейно-майнового стану ОСОБА_1 встановлено, що на утриманні до призову в армію були батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Також зазначено, що джерело засобів для проживання сім`ї військовослужбовця є грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 . Також в акті вказано, що мати військовослужбовця згідно довідки МСЕК має ІІ групу інвалідності, батько згідно довідки ЛЛК потребує постійного стороннього догляду, фізичної допомоги, батьки військовослужбовця потребують перебування ОСОБА_1 за місцем проживання сім`ї для надання допомоги по догляду за ними. В акті зазначено висновок і пропозиція комісії, яка проводила обстеження сімейно-майнового стану військовослужбовця, в якому вказується, що комісія пропонує, що відповідно до п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову служби», комісія вважає, що звільнення з військової служби ОСОБА_1 , призведе до покращення соціально-побутового, морального та матеріального становище сім`ї військовослужбовця, а саме, він буде здійснювати догляд за батьками, які є пенсіонерами та відповідно до наданих медичних документів потребують постійного стороннього догляду. Комісія пропонує остаточне рішення стосовно звільнення з військової служби ОСОБА_1 прийняти на рівні командування військової частини НОМЕР_2 , з урахуванням сімейних обставин даного військовослужбовця. Водночас, такий акт підтверджує відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_3 , які могли б здійснювати за нею постійний догляд.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивач надав відповідачу та до суду достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_3 - особою з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів її сім`ї, зокрема другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.

У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що станом на дату подання рапорту позивач мав право на звільнення з військової служби, а відмова відповідача у звільнення з військової служби є протиправною.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частин 1-2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з метою обрання ефективного способу захисту порушеного права, суд зобов`язує відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби у запас, згідно його рапорту від 20.02.2025 року, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 05 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2

Суддя У.М. Нор