Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №280/2234/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 травня 2026 року Справа № 280/2234/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.03.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною дію Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України у формі відмови від задоволення рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.02.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України задовольнити заявлене у рапорті ОСОБА_1 клопотання про звільнення з військової служби від 20.02.2026 та вжити належних заходів для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

В обґрунтування позову зазначено, що за результатами розгляду рапорту позивача, відповідач протиправно відмовив у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Зазначено, що відповідачем без зазначення вмотивованих причин відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.

19.03.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/2234/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідачем позов не визнано. У письмовому відзиві, який надійшов до суду 04.12.2025 за вх.№61116 посилається на наступні обставини. Зазначив, що за результатом розгляду поданих позивачем документів не встановлено відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення по відношенню до його матері, або що такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. У позивача є рідний брат – ОСОБА_2 , щодо якого відсутня інформація (відомості) про те, що він не може здійснювати догляд за своїми батьками за станом здоров`я або з інших поважних причин в розумінні Закону. Також, згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України № 259/25/1939/ВП від 07.10.2025, видане на ім`я батька позивача – ОСОБА_3 , відсутні відомості щодо визначення потреби в сторонньому догляді.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 27.08.2025 проходить військову службу а призовом під час мобілізації на особливий період у складі військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

20.02.2026 позивачем подано рапорт на ім`я командира 2 патрульної роти 4 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через сімейні обставини – необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків (матір`ю), яка є особою з інвалідністю I групи та потребує постійного догляду.

На підтвердження наявності І групи інвалідності та потреби у постійному догляді у матері позивача - ОСОБА_4 , до рапорту було додано: пенсійне посвідчення ОСОБА_1 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10/25/2468/В від 02.10.2025 щодо ОСОБА_1 ; рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_1 №10 /25/2468/І від 02.10.2025; висновок ЛКК №412 від 09.12.2025 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду стосовно ОСОБА_1 ; висновок ЛКК за протоколом №412/1 від 08.12.2025 щодо ОСОБА_1 .

На підтвердження неможливості здійснювати постійний догляд іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме батьком позивача - ОСОБА_3 , надано: пенсійне посвідчення ОСОБА_3 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 259/25/1939/В від 07.10.2025 щодо ОСОБА_3 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України № 259/25/1939/ВП від 07.10.2025 щодо ОСОБА_3 ; рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_3 № 259/25/1939/І від 07.10.2025; висновок ЛКК №413 від 09.12.2025 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду стосовно ОСОБА_3 ; висновок ЛКК за протоколом №413/1 від 08.12.2025 щодо ОСОБА_3 .

На підтвердження неможливості здійснювати постійний догляд іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме братом позивача - ОСОБА_2 , надано: довідку про місце проживання ОСОБА_2 у с. Маячка Василівського району Запорізької області від 28.06.2023; паспорт громадянина РФ ОСОБА_2 ; акт про фактичне місце проживання ОСОБА_2 від 16.10.2025; скріншотом з пошукової системи Гугл із геолокацією місця знаходження ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території від 16.10.2025.

Також, до рапорту додано складений ІНФОРМАЦІЯ_1 актом перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 14.02.2026 №ВП/1599, згідно яким встановлено, що мати позивача - ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду. Інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд не виявлено. Батько позивача - ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи. Брат позивача - ОСОБА_2 , перебуває на окупованій території. Інші члени сім`ї першого, або другого ступеня споріднення - відсутні.

Згідно наявної поданої позивачем копії рапорту від 20.02.2026 на зворотній стороні посадовими особами військової частини НОМЕР_1 не було погоджено рапорт. Зокрема, зазначено: "Не має права на звільнення" (помічник начальника медичної служби); "Згідно наданих документів не має права на звільнення" (начальник відділення кадрової роботи); "Згідно ЗУ «Про військовий обов`язок і військової служби» не має підстав для звільнення" (начальник юридичної служби).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:

під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Зі змісту наведених норм висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Верховний Суд в постанові від 07 травня 2025 року в справі №420/30227/24 вказав, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

З урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

Відповідно до положень Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок №531), командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. (пункти 2-4 розділу ІІІ).

Суд наголошує, що відмовляючи у розгляді рапорту по суті, позивачу не надано обґрунтування причин такого рішення, обмежившись повідомленням про відсутність підстав для звільнення.

Лише під час судового розгляду даної справи відповідач надав правову позицію щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби.

Розглянувши підстави для прийняття рішення відповідачем про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача - ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю І групи, яка потребує постійного догляду, що підтверджується: рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10/25/2468/В від 02.10.2025; рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_1 № 10/25/2468/І від 02.10.2025; висновком ЛКК №412 від 09.12.2025.

З близьких осіб І та ІІ ступеня споріднення ОСОБА_4 має чоловіка - ОСОБА_3 , та сина - ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного догляду, що підтверджується: рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 259/25/1939/В від 07.10.2025; рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_3 № 259/25/1939/І від 07.10.2025; висновок ЛКК №413 від 09.12.2025. .

ОСОБА_2 знаходиться на тимчасово окупованій території та не має реальної можливості здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 , що підтверджується: актом від 14.02.2026 №ВП/1599 ІНФОРМАЦІЯ_2 перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 ; паспорт громадянина РФ ОСОБА_2 ; довідка про місце проживання ОСОБА_2 від 28.06.2023; акт про фактичне місце проживання ОСОБА_2 від 16.10.2025.

Інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, крім позивача, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_4 , відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю І групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд, тобто підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.

Щодо посилань відповідача на те, що стосовно батька позивача немає підтвердження визначення потреби в сторонньому догляді, суд зазначає про те, що до рапорту було додано висновок ЛКК №413 від 09.12.2025, згідно якого ОСОБА_3 потребує постійного догляду.

Повноваження ЛЛК щодо видачі такого висновку стосовно ОСОБА_3 встановлено в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 за №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання".

Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Також суд відхиляє посилання відповідача щодо можливості здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 братом позивача - ОСОБА_2 , оскільки згідно наданих до рапорту документів вбачається об`єктивна неможливість для вчинення таких дій.

Інших наведених відповідачем підстав для відмови у задоволенні рапорту позивача матеріали справи не містять.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII.

Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).

Застосовуючи вищевказані положення законодавства до обставин справи, суд зазначає, що рапорт як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.

Водночас, суд зазначає, що дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження у більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Прийняття рішень по суті рапорту є виключним повноваженням посадової особи, яка уповноважена на розгляд такого рапорту, в той час як суд уповноважений на перевірку дотримання законодавства під час реалізації відповідної владної компетенції відповідачем.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача згідно вимог законодавства та прийняти мотивоване і обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови від задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.02.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 04.05.2026.

Суддя М.С. Лазаренко