Вирок від 04 травня 2026 р. у справі №683/3389/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/3389/25

Провадження № 11-кп/820/309/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Хмельницького апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 лютого 2026 року, у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньо освітою, що не працює, розлученого, позбавленого батьківських прав щодо двох малолітніх дітей рішенням Старокостянтинівського районного суду від 25 лютого 2025 року, депутатом не обирався, раніше не судимого,

якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та призначено йому покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з конфіскацією всього майна, крім житла,

ВСТАНОВИЛА:

Обвинуваченим ОСОБА_6 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.307 КК України, за наступних обставин.

ОСОБА_6 у третій декаді травня 2025 року (більш точної дати, часу в ході досудового розслідування не встановлено), придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - «PVP», яку отримав у вигляді “закладки” в верхньому шарі ґрунту за попередньо наданими координатами на ділянці місцевості, розташованої у посадці дерев поблизу залізничного переїзду в с. Кузьмин, Щиборівська громада, Хмельницького району Хмельницької області, яку розпочав умисно, незаконно зберігати при собі з метою її подальшого збуту, частину якої спожив самостійно.

У подальшому, близько 15 год. 20 хв. 03 червня 2025 року ОСОБА_6 , перебуваючи по вул. Героїв Крут, 8 м. Старокостянтинов Хмельницького району Хмельницької області, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи з корисливих мотивів, всупереч вимогам Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», умисно, незаконно збув шляхом продажу за 500 грн, особі із зміненими анкетними даними ОСОБА_8 , один прозорий поліетиленовий зіп-пакет із вмістом білої кристалічної речовини, яка згідно висновку експерта, містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину - PVP, обіг якої заборонено масою 0,0944 г, яка згідно з таблицею 1 списку №2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770, відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Крім цього, близько 17 год. 10 хв. 02 липня 2025 року ОСОБА_6 , перебуваючи по вул. Героїв Крут, 8 м. Старокостянтинів, Хмельницького району Хмельницької області, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи з корисливих мотивів, всупереч вимогам Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», умисно, повторно, збув шляхом продажу за 500 грн, особі із зміненими анкетними даними ОСОБА_8 , один прозорий поліетиленовий зіп – пакет із вмістом білої кристалічної речовини, яка згідно висновку експерта, містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину - PVP, масою 0,148 г, яка згідно з таблицею 1 списку №2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770, відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

У апеляційній скарзі прокурор прохає вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч.2 ст.307 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, крім житла. Зарахувати ОСОБА_6 у строк відбуття покарання період утримання під вартою з 11 вересня 2025 року по дату ухвалення рішення апеляційним судом.

Фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення та кваліфікація його дій апелянтом не оскаржується.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів засудженим.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У п. 1 постанови Пленуму Верховною Суду України № 7 роз`яснено, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У постанові Верховного Суду від 01 лютою 2018 року у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка та визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу: 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненою злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, вбачається, що обвинувачений раніше не судимий, розлучений, не працює, позбавлений батьківських прав стосовно своїх двох малолітніх дітей рішенням Старокостянтинівського районного суду від 25.02.2025 року, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

У постанові Верховною Суду від 03 лютого 2021 року у справі №629/2739/18 зроблено висновок, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом та за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин першої та або другої статті 66 КК: істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та або факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи».

Верховний Суд роз`яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Частиною першою статті 69 КК України встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення може призначити основне покарання, з-поміж іншого нижче він найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті.

Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що суд при призначенні покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України взяв до уваги визнання вини обвинуваченим, його щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, який був вперше, наявність матері-пенсіонера, позитивну посткримінальну поведінку, який критично оцінив свої дії, внаслідок чого в нього відбулись суттєві позитивні зміни соціальних орієнтирів, що знижує рівень його соціальної небезпечності, а також позицію прокурора щодо наявності таких обставин.

Проте, як в обвинувальному акті, так і в промові у дебатах, прокурором зазначалось про врахування лише однієї пом`якшуючої обставини, як щире каяття.

Окрім того, судом не зазначено та не вмотивовано, яким чином наявність в обвинуваченого матері пенсіонера знижує рівень його соціальної небезпечності.

Суд першої інстанції вважав, що у цьому провадженні наявні обставини, які в силу ст..66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме визнання вини, щире каяття у вчиненому злочині та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які згідно зі ст..67 КК України обтяжують покарання, суд не встановив.

Отже, суд першої інстанції визнав доведеним наявність трьох обставин, що пом`якшують покарання (визнання вини, щире каяття у вчиненому злочині та активне сприяння розкриттю злочину), та з урахуванням їх наявності дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання нижчою від найнижчої межі, встановленої санкціїєю ч.2 ст.307 КК України відповідно до ч.1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна.

Колегія суддів вважає, що зазначені судом у вироку обставини, не можна визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 злочинів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові віл 03 липня 2019 року у справі 288/1158/16-к зробила висновок про критерії активного сприяння розкриттю злочину та визначила, що під такою обставиною слід розуміти дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину».

З обставин, визнаних судом доведеними, не вбачається, що ОСОБА_6 були вчинені будь-які дії, які без його допомоги не могли бути встановлені правоохоронними органами, через що відсутні підстави для визнання обставини, яка пом`якшує покарання – активне сприяння в розкритті злочину.

Вказані обставини та протиправні дії обвинуваченого були встановлені та задокументовані правоохоронними органами в ході проведення санкціонованих негласних слідчих (розшукових) дій, а відомостей про особу, в якої ним було придбано психотропну речовину, останнім надано не було, що позбавляє можливості встановлення та притягнення її до кримінальної відповідальності.

В свою чергу колегія суддів вважає, що визнання вини і щире каяття є однією обставиною, що пом`якшує покарання (п.1 ч.1 ст.66 КК України).

Судом першої інстанції при призначенні покарання та застосуванні ст..69 КК України також не в повній мірі враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 скоїв 2 епізоди кримінальних правопорушень за ст..307 ч.2 КК України, які є тяжкими злочинами, на час вчинення інкримінованих правопорушень не працював і не займався будь-якою суспільно-корисною працею, дані умисні тяжкі злочини вчинив з корисливих мотивів в період дії воєнного стану в Україні, припинення його протиправної діяльності відбулось не внаслідок його свідомих дій, а правоохоронними органами та застосуванням щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що позбавило його можливості її продовжувати, а також підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого, оскільки злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, стають вкрай небезпечним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров`я, добробут громадян та криміногенну ситуацію в суспільстві, конкретні обставини кримінального правопорушення, предмет злочину – особливо небезпечна психотропна речовина, яку розповсюджував (збував) обвинувачений, що унеможливлює застосування положень ст..69 ч.1 КК України при призначенні покарання.

З урахуванням наведеного, враховуючи відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, рішення суду про можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією частини статті відповідно до ч.1 ст.69 КК України слід визнати неправильним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к).

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок в частині застосування вимог ст..69 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_6 , згідно до ст. 65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, та обставини його вчинення, суспільну небезпеку цього злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, розлучений, не працює, позбавлений батьківських прав стосовно своїх двох малолітніх дітей, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Крім того колегія суддів зазначає наступне.

Конституційний Суд України (далі - КСУ) неодноразово звертався до тлумачення принципу забезпечення індивідуальної юридичної відповідальності в контексті справедливості покарання.

В рішенні від 2 листопада 2004 року у справі про призначення судом більш м`якого покарання, КСУ зазначив:

«Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину»

«Закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини».

В рішенні від 15 червня 2022 року у справі щодо індивідуалізації юридичної відповідальності КСУ зазначив:

«Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшує покарання, колегія суддів визнає щире каяття та визнання своєї вини.

Колегія суддів вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому за ч.2 ст.307 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений відповідним кримінальним законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 413, 418-420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити частково.

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 лютого 2026 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок та призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 307 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, крім житла.

Початок строку відбування покарання рахувати з 05.05.2026 року.

Зарахувати у строк відбування покарання період тримання під вартою з 11.09.2025 року по 04.05.2026 року відповідно до ч.5 ст.72 КК України.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

На цей вирок сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення цього вироку, а засудженим - з моменту отримання копії даного вироку.

Судді: