Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №607/4329/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4329/26Головуючий у 1-й інстанції Воробель Н.П.

Провадження № 33/817/238/26 Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ч.1 ст.122-2 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Рукавця О.В. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) місяці. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Згідно постанови, 14.02.2026 о 15:43 в м. Тернополі, вул. 15 Квітня, 8, водій ОСОБА_1 не виконав вимогу про зупинку транспортного засобу Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_1 , яку поліцейський подав за допомогою увімкнення проблискових маячків синього та червоного кольорів та спеціального звукового сигналу, чим порушив п.п. 2.4, 8.9.б Правил дорожнього руху.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Рукавець О.В. просить поновити строк апеляційного оскарження та скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2026 року, а провадження у справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 18 березня 2026 року не був присутній в судовому засіданні. Копію оскаржуваної постанови отримав 18 квітня 2026 року, а апеляційна скарга подана 20 квітня 2026 року так як останній день оскарження постанови, а саме 18 квітня 2026 року припав на вихідний день. Зазначає, що:

суд першої інстанції безпідставно розглянув справу у відсутності ОСОБА_1 , так як у матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення останньому повістки;

відповідно до ч.3 ст.18 ЗУ “Про національну поліцію”, звертаючись до особи, поліцейський зобов`язаний назвати прізвище, посаду, звання та пред`явити посвідчення, надавши можливість ознайомитися з інформацією в ньому, чого працівником патрульної поліції зроблено не було;

суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що ОСОБА_1 поїхав з місця події саме через неможливість ідентифікувати осіб як працівників поліції через їхню відмову належно представитись;

місцевий суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має бойові поранення, а тому максимальна міра покарання передбачена санкцією даної статті є надмірною, що не відповідає тяжкості вчиненого правопорушення та особі що притягується до адміністративної відповідальності.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який вказав, що він виконав вимогу працівників про зупинку, але в подальшому через неправомірні, на його думку, вимоги працівників поліції він залишив це місце зупинки, про що на даний час шкодує і оцінює такі свої дії критично, та доводи його захисника - адвоката Рукавця О.В., який підтримав апеляційну скаргу і просив задовольнити її з викладених у ній підстав, оскільки дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковані, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 .

Як вбачається зі змісту оскарженої постанови, судом першої інстанції належним чином перевірені всі обставини справи, які досліджені всебічно, повно та об`єктивно, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені правопорушень ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122-2 КУпАП, підтверджується даними: протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №591370 від 14 лютого 2026 року; відеозаписів з відеореєстратора службового автомобіля; відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції; копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6667950 від 14 лютого 2026 року; рапорта інспектора взводу №2 роти №4 батальйону УПП в Тернопільській області ДПП М.Гинди від 14 лютого 2026 року; довідки, виданою 16 лютого 2026 року УПП в Тернопільській області ДПП.

Наведені в оскарженій постанові докази, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 є послідовними та узгоджуються між собою.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів та обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, по справі не вбачається.

Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не виконали вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» та не представилися належним чином, а також про те, що саме з цієї причини ОСОБА_1 залишив місце події, є безпідставними та спростовуються дослідженими судом доказами.

Так, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з відеозапису з нагрудних камер працівників поліції (файл export-b7vis.mp4 з 15:40:25 год.) поліцейський, звертаючись до ОСОБА_1 , представився, повідомив своє прізвище, посаду та звання, а також пред`явив службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з його змістом. Таким чином, вимоги ч.3 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» були дотримані.

Посилання апелянта на неможливість ідентифікувати працівників поліції як підставу для залишення місця події не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки зазначена обставина об`єктивно спростовується відеозаписом. Фактично наведений довід спрямований на виправдання власної поведінки та уникнення відповідальності, однак не підтверджений жодними належними доказами.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122-2 КУпАП підтверджується належним чином дослідженими в судовому засіданні доказами.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, розглянувши справу без належного повідомлення ОСОБА_1 , не врахував відомості про особу правопорушника, що призвело до безпідставного застосування найбільш суворого виду стягнення, є обґрунтованими.

Згідно статті 23 КУпАП, метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Санкція ст. 122-2 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Згідно ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції виконав вимоги ст. 33 КУпАП. Однак, враховуючи наведені в апеляційній скарзі та встановлені в ході апеляційного розгляду обставини про те, що ОСОБА_1 на даний час усвідомив протиправність своїх дій за ч.1 ст.122-2 КУпАП, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, має статус учасника бойових дій і займається волонтерською діяльністю, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку є законні підстави для пом`якшення накладеного стягнення і визначення його у виді штрафу в розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити захиснику строк апеляційного оскарження.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Рукавця О.В. — задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2026 року відносно ОСОБА_1 змінити в частині накладеного стягнення, а саме вважати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-2 КУпАП з накладенням на нього стягнення у виді накладення штрафу в розмірі в розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 153 (сто п`ятдесят три) гривні.

Встановити, що штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня винесення апеляційним судом цієї постанови. У разі несплати штрафу у зазначений строк, постанову про накладення штрафу надіслати для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. В порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягнути подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу, тобто 306 (триста шість) гривень та витрати на облік правопорушень.

В решті постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2026 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя