Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №932/9293/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4159/26 Справа № 932/9293/25 Суддя у 1-й інстанції - Петунін І.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Петунін І.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (далі — ТОВ «Алекскредит», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 27 640,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 24 червня 2020року між сторонами було укладено Договір про надання кредиту №3697654, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до вказаного Договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 4 000,00грн, перерахувавши їх на картковий рахунок відповідача. 24 липня 2020року між сторонами була укладена Додаткова угода до Договору про надання кредиту № 3697654 від 24 червня 2020року.

Вказував, що відповідач порушила умови Договору та не виконувала покладені на неї зобов`язання належним чином у зв`язку з чим станом на 30 червня 2025року сума заборгованості відповідачки за Договором про надання кредиту № 3697654 від 24 червня 2020рокустановить 27 640,00грн, з яких – 4 000,00грн сума кредиту, – 23 640,00грн нараховані відсотки за користування кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025року позов Товариства задоволено у повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності обставин укладення між кредитором та відповідачем кредитного договору на певних умовах в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та доведеності наявності у відповідача перед позивачем заборгованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

23 січня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду та просила про стягнення з неї лише заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 000,00грн та за процентами в сумі 2 040,00грн і про відмову у задоволенні решти позовних вимог Товариства.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині стягнення з відповідачки заборгованості за процентами на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції не враховано неспівмірність нарахованих процентів з сумою існуючої заборгованості за кредитом, що суперечить принципам розумності, добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи.

Скаржниця наголошувала, що нарахована Товариством заборгованість за відсотками також суперечить умовам кредитного договору та додаткової угоди до нього, вважала, щомала легітимні очікування щодо здорожчання кредиту лише на суму відсотків за користування кредитними коштами, тобто на суму 2040,00грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

28 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Шевченківського районного суду м. Дніпра справу №932/9293/25; та 09 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

09 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 3697654 від 24 червня 2020року за яким відповідачу надається кредит у сумі 4 000,00грн зі сплатою відсотків за базовий період з 24 червня 2020року до 24 липня 2020року – 1,70% за 1 день, в спеціальний період з 25липня 2020року до 20 січня 2021року – 3% за 1 день (п.1.7.3 Договору). Сторони погодили строк дії договору до кінцевої дати виконання Договору 20 січня 2021року. (п. 2.9 Договору).

24 липня 2020рокусторони у справі уклали Додаткову угоду про зміну умов до Договору про надання кредиту № 3697654 від 24 червня 2020року,за змістом якої дійшли згоди продовжити Базовий період до 23 серпня 2020року. На дату укладання цієї Додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за користування кредитом з 24 червня 2020року до 24 липня 2020рокуу розмірі 1 740,00грн. Спеціальний період з 24 серпня 2020року до 19 лютого 2021року зі сплатою 3% за 1 день, кінцева дата виконання Договору – 19 лютого 2021року .

Станом на 30 червня 2025року сума заборгованості відповідача за Договором про надання кредиту № 3697654 від 24 червня 2020року становить 27640,00грн, з яких – 4000,00грн сума кредиту, – 23640,00грн нараховані відсотки за користування кредитом.

За період дії Договору позичальником сплачено 1 740,00грн в рахунок погашення відсотків по Договору про надання кредиту № 3697654 від 24 червня 2020року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку фактично не заперечує отримання кредитних коштів та не оскаржує заборгованість за тілом кредиту, проте заперечує висновки суду в частині повного задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо вимог позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту, які задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що сума заборгованості за відсотками була нарахована відповідачу відповідно до умов кредитного договору в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації строку кредитування, розрахунки кредитодавця відповідачем не спростовані та доказів належного виконання зобов`язання відповідачем не надано, а тому заборгованість за відсотками підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення в частині розміру заборгованості за нарахованими відсотками, так як суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення в цій частині.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства /стаття 526 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”- Закон за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, договір про надання кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання правочину.

Заразом факт укладення 24 червня 2020року з Товариством договору про надання кредиту № 3697654 та факт отримання у кредит грошових коштів у розмірі 4 000,00грн відповідачка не заперечувала.

Водночас, позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками у розмірі 23 640,00грн, з якими погодився суд першої інстанції та задовольнив їх в повному обсязі, Товариство обґрунтовувало наявністю домовленостей про процентну ставку, що малися у кредитному договорі та додатковій угоді до нього, а також домовленостей про строк кредитування, які чітко відображено у розрахунку заборгованості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що нарахована Товариством заборгованість за відсотками суперечить умовам кредитного договору та додаткової угоди до нього, а вона мала легітимні очікування щодо здорожчання кредиту лише на суму відсотків за користування кредитними коштами, тобто на суму 2 040,00грн, є необґрунтованими з огляду на таке.

Пунктом 3.1 Договору встановлено строк його дії до 20 січня 2021року (включно), а після укладання Додаткової угоди до 19 лютого 2021року (включно) (п. 3 Додаткової угоди від 24 липня 2020року).

Нарахування відсотків Товариством не здійснювалось після 19 лютого 2021року та нарахування відсотків в межах дії кредитного договору було здійснено згідно його умовами, а саме у відповідності до п. 1.7 зазначеного Договору (Акційна ставка 1,45%, Базова ставка 1,70%, Спеціальна ставка 3% за один день).

Задовольняючи позов Товариства в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів домовленості сторін про процентну ставку.

Проте, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість за відсотками у сумі 23 640,00грн, суд першої інстанції не врахував таке.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Кредитодавцем та позичальником погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 23 640,00грн, що більш ніж в п`ять разів перевищує суму отриману відповідачем у кредит – 4 000,00грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Алекскредит», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку апеляційного суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд апеляційної інстанції частково погоджується з доводами апеляційної скарги та враховує, що вимога про сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 23 640,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 4 000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів після закінчення пільгового періоду кредитування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому рішення суду в частині стягнутої заборгованості за відсотками підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за відсотками з 23640,00грн до 4000,00грн та відповідно зменшення загальної суми заборгованості.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи /пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положеннями частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Алекскредит» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 701,13грн (8000,00 / 27640,00 х 2 422,40 = 701,13).

Відповідно з позивача ТОВ «Алекскредит» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 581,91грн ( 19640,00 / 27640,00 х 3 633,60 = 2 581,91).

Водночас, згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тож, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат по сплаті судового збору з ТОВ «Алекскредит» на користь ОСОБА_1 остаточно підлягає стягненню 1 880,78грн (2 581,91 - 701,13 = 1 880,78).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої заборгованості за відсотками, загальної суми заборгованості, та скасуванню в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» заборгованості за нарахованими відсотками та загальної суми заборгованості за кредитним договором № 3697654 від 24 червня 2020року - змінити, зменшивши суму заборгованості за відсотками до стягнення з 23 640,00грн до 4 000,00грн, а також зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 27 640,00грн до 8 000,00грн.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 880,78грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 травня 2026року.

Судді: