Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №643/4970/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/4970/26

Провадження № 2/643/4788/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Броницької М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у приміщенні суду в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

встановив:

ОСОБА_1 13.03.2026 звернулася у суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій просить розірвати шлюб, зареєстрований між ними Тростянецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 185.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.09.2009 між сторонами укладено шлюб, зареєстрований Тростянецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 185, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

У шлюбі народилася спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сім`я припинилася остаточно та станом на теперішній час існує формально. Сумісне життя та збереження сім`ї стало неможливим, сторони стали чужими. У сторін різні характери та погляди на життя. Від грудня 2025 спільне господарство сторонами не ведеться.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 16.03.2026 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлювався строк для подання відзиву впродовж двадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Скерована на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення ухвала про відкриття провадження, копія позову з доданими матеріалами 06.04.2026 повернулася на адресу суду з відміткою Укрпошти «за закінченням встановленого терміну зберігання».

У постанові від 18.12.2019 у справі № 2-4159/12 (753/12496/18) (провадження № 61-4961св19) Верховний Суд зробив висновок, що за загальним правилом повернення надісланої кореспонденції до суду із зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування відповідача, а також не може беззаперечно свідчити про його відмову від одержання кореспонденції чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. Втім, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Отже, сам лише факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.06.2021 у справі № 2-6236/11 (провадження № 61-6596ск20).

Таким чином, відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Оскільки подача відзиву є правом, а не обов`язком відповідача, відтак керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільну справу за наявними у ній матеріалами.

З боку сторін жодних клопотань, в тому числі клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, до суду не надходило.

Отже, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, що відповідає положенням ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, відповідно до частини другої ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши кожен наявний у матеріалах справи доказ на предмет його належності, допустимості, достовірності, а усі докази в сукупності та взаємозв`язку - на предмет їх достатності, суд встановив відповідні обставини, які вказують на характер сімейних правовідносин між сторонами, врегламентованих відповідними цивільно-правовими нормами, які підлягають застосуванню.

Судом встановлено, що 26.09.2009 між сторонами укладено шлюб, зареєстрований Тростянецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 185, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 30.01.2026 Тростянецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (а.с. 4).

У шлюбі у сторін народилася спільна дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 07, про що 17.10.2011 Виконавчим комітетом Гребениківської сільської ради Тростянецького району Сумської області видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 (а.с. 5).

Судом встановлено, що з грудня 2025 року спільне господарство сторонами не ведеться. Сім`я припинилася остаточно та станом на теперішній час існує формально.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.

У семантичному аспекті шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Рівноправність кожного з подружжя закріплена у ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, к ожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Положеннями ч. ч. 3 та 4 ст. 56 СК України унормовано, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім`ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.

Відповідно до частини другої ст. 104 СК України, однією з підстав припинення шлюбу є його розірвання.

Частиною 3 ст. 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Положеннями ст. 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.

З аналізу ст. 111 СК України вбачається, що заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо.

Суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, як це визначено ч. 7 ст. 240 ЦПК України. Проте надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.01.2020 у справі № 200/952/18, від 10.06.2020 у справі № 643/5316/18.

Таким чином, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Вирішуючи вказаний спір, суд, крім наведеного вище, виходить з того, що побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушені сторони до навіть формального знаходження у зареєстрованому шлюбі та у подружніх відносинах.

Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, у сторін відсутні спільні інтереси та присутні різні погляди на життя, має місце втрата почуття любові та поваги один до одного, спільне господарство сторони не ведуть, примирення подружжя, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливе і суперечить інтересам сторін.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачем порушує його вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що не узгоджується із вимогами сімейного законодавства.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечував, обставини, викладені у позовній заяві, не спростував, то відповідно відмова у розірванні шлюбу за своєю суттю буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що не відповідає нормативному визначенню змісту шлюбних відносин та є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Приймаючи до уваги, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі подружжя, і після розірвання шлюбу не будуть порушені їх особисті немайнові та майнові права, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого за подання позовної заяви судового збору в розмірі 1 331,20 грн (а.с. 12).

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 15, 258, 259, 263-265, 268, 274, 277, 354-355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити.

Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 26.09.2009 Тростянецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 185 - розірвати.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 надалі іменувати прізвищем - ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Роз`яснити сторонам, що у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Суддя М.В. Броницька