Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №645/8954/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 645/8954/25

провадження № 2/619/1124/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

29 квітня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Пруднікової О.В.,

за участю секретаря судового засідання Вишневської О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу, встановив:

Стислий виклад позиції позивача.

Адвокат Войтюк О.В., який діє в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 3% річних у розмірі 4 106, 90 грн та інфляційні втрати у розмірі 12 373, 20 грн.

У обґрунтування позову зазначено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.12.2018 по справі №645/5487/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 збитки в порядку регресу в розмірі 35 687,01 грн, витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 9 157,20 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. 10.02.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Петренком Д.О. відкрито виконавчі провадження № 65987030, № 66114304, № 66113681 на підставі виконавчих листів. Станом на 06.12.2025 рішення суду відповідачем не виконано, заборгованість не погашена.

Аргументи учасників справи.

Відповідач відзиву на позов не надав, з будь-якими клопотаннями та заявами до суду не звертався.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, матеріали справи містять його клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.12.2018 по справі №645/5487/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 збитки в порядку регресу в розмірі 35 687,01 грн (а.с. 9-11).

05.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Петренком Д.О. відкрито виконавче провадження №65987030 на підставі виконавчого листа №645/5487/18 від 11.01.2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 суми завданих збитки в порядку регресу у розмірі 35 687,01 грн (а.с. 12, 13-14).

16.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Петренком Д.О. відкрито виконавче провадження №66114304 на підставі виконавчого листа №645/5487/18 від 26.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 9 157,20 грн (а.с. 15, 16-17).

16.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Петренком Д.О. відкрито виконавче провадження №66113681 на підставі виконавчого листа №645/5487/18 від 26.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (а.с. 18, 19-20).

Згідно з розрахунком за період з 05.12.2022 по 06.12.2025, наданого представником позивача, інфляційні втрати становлять – 12 373,20 грн, 3% річних – 4 106,90 грн. Період прострочення виконання грошового зобов`язання становить 1 098 днів (а.с. 21-22).

Застосовані норми права, мотиви та висновки суду.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій ідеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», «Горнсбі проти Греції»).

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

В Україні статтею 1 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; диспозитивності тощо (ст. 2 Закону № 1404-VIII), які кореспондуються з статтею 4 Закону №1403-VIII«Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № № 1403-VIII), а також з основними засадами (принципами) здійснення судочинства судами загальної юрисдикції, що передбачені у відповідних процесуальних законах.

Так, відповідно до статті 5 вказаного Закону «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення і в силу приписів статті 18 цього Закону зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.

Згідно з вимогами ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2018 року у справі № 645/5487/18 з відповідача на користь позивача стягнуто збитки в порядку регресу в розмірі 35 687,01 грн, витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 9 157,20 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. На виконання зазначеного рішення суду видано виконавчі листи, на підставі яких приватним виконавцем відкриті виконавчі провадження.

Однак станом на момент розгляду справи рішення суду належним чином не виконано, у зв`язку з чим у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України ОСОБА_2 , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути три проценти річних та інфляційні втрати за період з 5 грудня 2022 року по 6 грудня 2025 року.

Згідно з наданим представником позивача розрахунком, інфляційні втрати за вказаний період становлять 12 373,20 грн, а три проценти річних — 4 106,90 грн.

Перевіривши наведений розрахунок, суд дійшов висновку, що він здійснений відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням офіційних індексів інфляції та кількості днів прострочення, а тому є обґрунтованим і таким, що підлягає врахуванню судом.

Доказів виконання зобов`язання або спростування правильності нарахувань відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, враховуючи факт прострочення виконання грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення судового збору та витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 16 352,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір № 08 від 08.08.2025 про надання правничої допомоги (а.с. 23-24), додаткова угода №1 акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги до договору про надання правової (правничої) допомоги № 08 від 08.08.2025 від 06.12.2025 (згідно якого вартість вивчення матеріалів справи, формування правової позиції складає 7 154,00 грн, підготовка та подання позовної заяви 6 132,00 грн, підготовка процесуальних документів складає 2 044,00 грн, підготовка заяв та клопотань складає 1 022,00 грн) (а.с. 25), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого 13.01.2020 адвокату Войтюк О.В. (а.с. 28), квитанцію до прибуткового ордера №1 від 06.12.2025 на суму 16 352,00 грн (зворот а.с. 25).

Водночас зі змісту ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.

З огляду на вищевикладене, враховуючи ціну позову, складність справи, яка є типовою та нескладною, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.

Розподіл судових витрат.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 3% річних у розмірі 4 106 (чотири тисячі сто шість) гривень 90 копійок та інфляційні втрати у розмірі 12 373 (дванадцять тисяч триста сімдесят три) гривні 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) 00 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , приміщення (офіс 78);

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О. В. Пруднікова