Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №522/9190/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/9190/25-Е

Провадження №2/522/4467/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Донцова Д.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Смокової А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2 271 181,13 грн. та 3% річних у розмірі 379 028,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 28.04.2022 р. у справі №518/275/15, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12.10.2022 р., позовні вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 57 643 862,85 грн. Позивач вважає, що у порядку ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку із чим, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрат у розмірі 2 271 181,13 грн. та 3% річних у розмірі 379 028,13 грн. за період з 13.10.2022 р. по 31.12.2022 р.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.05.2025 р. відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

15.05.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позов, де просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку із наступним. Відповідач зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму, визначену судовим рішенням, є безпідставним, оскільки грошове зобов`язання виникає з договору або закону, а судове рішення лише підтверджує його існування і не породжує нового зобов`язання. Відповідно до ст. 625 ЦК України, такі нарахування застосовуються виключно до первісного грошового зобов`язання у разі його прострочення, а тому після ухвалення судового рішення правові підстави для повторного нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вже присуджену суму відсутні. Ураховуючи викладене, слід дійти висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, які фактично пов`язані з невиконанням судового рішення про стягнення грошових коштів, не є самостійною сумою боргу, на яку можуть нараховуватися 3% річних та інфляційні втрати. Тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про їх стягнення у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі №518/275/18. Також відповідач посилається на п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, як на підставу у відмові у задоволенні позовних вимог.

23.05.2025 р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначає, що посилання відповідача на судову практику є помилковою, оскільки наведена судова практика стосується інших спорів. Положення п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України застосовуються до відносин, які виникли внаслідок прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за договорами позики, кредитні договори, і в тому числі договір про споживчий кредит, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Предметом спору у даній справі є застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України внаслідок невиконання рішення суду, яке набуло законної сили. Отже, як наслідок п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до даних правовідносин не застосовується.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.10.2025 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 21.04.2026 р. з`явились представник позивача та представник відповідача, представник позивача просив суд задовольнити позов, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 28.04.2022 р. у справі №518/275/15, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12.10.2022 р., позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 57 643 862,85 грн.

Посановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.02.2023 р. рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 28.04.2022 р. та постанову Одеського апеляційного суду від 12.10.2022 р. залишено без змін.

Із відповіді приватного виконавця Шуляченка М.Б. вбачається, що у виконавчому провадженні за виконавчим листом №518/275/18, який видано 11.01.2023 р. Фрунзівським районним судом Одеської області, на користьстягувача було перераховано 380 373,21 грн., та надано таблицю із датами перерахуваннь, сумами та номерами плітіжних інструкцій, період з 20.10.2023 р. по 05.02.2025 р.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з договору позики.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 28.04.2022 р. у справі №518/275/15 підтверджено наявність грошового зобов`язання відповідача перед позивачем за договором позики у розмірі 57 643 862,85 грн.

Також, встановлено, що на виконання вказаного рішення наявне відкрите виконавче провадження №71341457, в рамках якого з 20.03.2023 р. по 20.03.2025 р. на користьстягувача ОСОБА_1 було перераховано 380 373,21 грн., та надано таблицю розподілу коштів.

У свою чергу, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрат у розмірі 2 271 181,13 грн. та 3% річних у розмірі 379 028,13 грн. за період з 13.10.2022 р. по 31.12.2022 р.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту

18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України у період дії воєнного стану, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).

З урахуванням установлених обставин справи, досліджених доказів у їх сукупності та наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не підлягають задоволенню.

Такий висновок зумовлений тим, що заявлені позивачем до стягнення суми нараховані за період дії в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у цей період позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, зокрема від обов`язку сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Керуючись ст. ст.81,247, 258,259,263-265,280-282,284,289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2 271 181,13 грн. та 3% річних у розмірі 379 028,13 грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Текст рішення складено та підписано 28 квітня 2026 року.

Суддя Донцов Д.Ю.