Суд: Глухівський міськрайонний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 04 травня 2026 р.
Справа: №576/384/26
Суддя: Сапон О. В.
Справа № 576/384/26
Провадження № 2/576/409/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 травня 2026 року м. Глухів
Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Сапона О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» через представника Дармограй А.Т. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором № 459339-КС-003 від 10.05.2025 р. в розмірі 20340,00 грн. та 2662,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 10.05.2025 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 459339-КС-003 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 10.05.2025 р. направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 459339-КС-003 про надання кредиту. 10.05.2025 р. відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 459339-КС-003 про надання кредиту на умовах, визначених офертою. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-3582 на номер телефону НОМЕР_1 (зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий відповідачем було введено/відправлено. Таким чином, 10.05.2025 р. між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 459339-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 договору кредиту ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 6000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 6000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (вказана позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті).
Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором № 459339-КС-003 від 10.05.2025 р. належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 459339-КС-003 від 10.05.2025 р. ОСОБА_1 станом на 07.01.2026 р. має заборгованість на загальну суму 20340,00 грн. (6000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 10140,00 грн. - сума прострочених платежів по процентам; 0,00 грн. - сума заборгованості по штрафам; 3000,00 грн. - сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України; 1200,00 грн. - сума прострочених платежів за комісією).
Ухвалою суду від 24 лютого 2026 року відкрито спрощене провадження у даній справі. Цього ж дня ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам справи. Крім того, позивачем на адресу відповідача була направлена копія позовної заяви разом з доданими до неї документами. Також відповідачу судом був визначений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 03 березня 2026 року отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі. У встановлений судом строк відзив на позов не подала.
За таких обставин суд приходить до висновку про можливість вирішення справи за наявними матеріалами у відповідності до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Так, судом встановлено, що 10.05.2025 р. між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 459339-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 6000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА». Тип кредиту кредит (п.2.2). Строк кредиту - 24 тижні (п.2.3), стандартна процентна ставка за кредитом в день 1% фіксована. Загальний розмір наданого кредиту- 6000,00 грн. (п.2.7). Комісія за видачу кредиту - 1200,00 грн. (п.2.5). Строк дії договору до 25.10.2025 р. (п.2.8) (а.с. 18-27).
Договір про надання кредиту № 459339-КС-003 від 10.05.2025 р. відповідачем підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) UA-3582.
10.05.2025 р. позивачем направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 459339-КС-003 про надання кредиту, яка прийнята останньою (а.с. 28-38, 39-48).
В анкеті клієнта відповідачем надана інформація, необхідна для укладення договору та ідентифікації відповідача як позичальника (а.с. 50).
Візуальною формою послідовності дій клієнта підтверджується факт реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, реєстрація нею особистого кабінету та отримання необхідної інформації про кредит, а також отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання паспорту споживчого кредиту та договору про надання кредиту (а.с. 49).
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», свої зобов`язання за договором кредиту виконало та 10.05.2025 р. на картковий рахунок відповідача, вказаний в анкеті клієнта, перерахувало грошові кошти в сумі 6000,00 грн.; призначення платежу: перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 зг. до кредитного дог. № 459339-КС-003 від 10.05.2025 р., що підтверджується підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід» (а.с. 51).
Із наданої АТ «Універсал Банк» інформації вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_2 та відкритий банківський рахунок НОМЕР_4 .
Відповідно до наданих позивачем розрахунку заборгованості за кредитом та довідки про стан заборгованості, у відповідача станом на 03.02.2026 р. виникла заборгованість за договором № 459339-КС-003 про надання кредиту від 10.05.2025 р. у розмірі 20340,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 10140,00 грн. - заборгованість за відсотками, 1200,00 грн. - заборгованість за комісією, 3000,00 грн. - заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України (а.с. 11-13, 14).
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1055 ЦК України, передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вказаний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання нею електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Факт укладення кредитного договору належним чином підтверджений та відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Договір містить усі істотні умови, необхідні для даного виду правочину, а відтак, враховуючи його особисте підписання відповідачем, його умови були відомі останній. Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки щодо надання кредитних коштів і їх повернення зі сплатою відповідних відсотків за користування.
Досліджені у справі докази дають достатні підстави для висновку, що свої договірні зобов`язання кредитодавець ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит в обумовленій договором сумі. Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання у визначений договором строк не виконала.
Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 6000,00 грн. основного боргу, 10140,00 грн. відсотків та 3000,00 грн. відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України є обґрунтованими і підлягають стягненню з відповідача.
Щодо стягнення комісії суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ.
Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2017 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Як зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію пов`язану з наданням кредиту.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі №363/1834/17 (пункт 27).
Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункт 31.25).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відтак, положення кредитного договору № 459339-КС-003 від 10.05.2025 р. про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди, пов`язаної з наданням кредиту суперечать положенням ч. ч. 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину, а тому вимога щодо стягнення заборгованості за комісією в сумі 1200,00 грн. задоволенню не підлягає.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в розмірі 19140,00 грн., з яких: 6000,00 грн.- заборгованість кредитом, 10140,00 грн.- заборгованість за відсотками, 3000,00 грн. - заборгованість за відсотками відповідно до ст. 625 ЦК України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на 94,1% (19140х100:20340=94,1%), то відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволених вимог з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 2505,32 грн. судових витрат по оплаті судового збору (2662,40х94,1:100=2505,32).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 178, 247, 274-279, 263-265 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», розташованого по бульвару Лесі Українки, буд. 26, офіс 411 в м. Києві, код ЄДРПОУ 41084239, заборгованість за договором № 459339-КС-003 про надання кредиту від 10.05.2025 р. у загальній сумі 19140,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» 2505,32 грн. витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В.Сапон
Оригінал: reyestr.court.gov.ua